Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 464/2725/19

провадження № 61-4911св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - обслуговуючий кооператив «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова, у складі судді Горбань О. Ю., від 07 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мельничука О. Я., Ванівського О. М., Шеремети Н. О., від 28 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник» (далі - ОК «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник», кооператив), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення правління обслуговуючого кооперативу «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник» від 02 лютого 2013 року про передачу голові правління ОСОБА_3 гаражного боксу № НОМЕР_1 , площею 17,3 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказав, що колишній голова правління кооперативу ОСОБА_3 звернувся із заявою до правління кооперативу від 22 січня 2013 року про виділення йому вільного гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться на АДРЕСА_1 та прийняття у члени кооперативу.

02 лютого 2013 року правління кооперативу в особі голови ОСОБА_3 та двох членів кооперативу: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , розглянувши вищевказану заяву, прийняло рішення про передачу голові правління вказаного гаражного боксу. У подальшому на цей гаражний бокс ОСОБА_3 оформив право власності. Питання про прийняття ОСОБА_3 в члени кооперативу правлінням не розглядалось, рішення з цього питання загальними зборами членів кооперативу не приймалось. Всупереч статуту кооперативу та Закону України «Про кооперацію» ОСОБА_3 став власником гаражного боксу № НОМЕР_1 та відчужив його своєму синові - ОСОБА_2 .

Про прийняття оскаржуваного рішення в частині виділення ОСОБА_3 гаражного боксу він як член кооперативу дізнався лише у липні 2017 року.

Вважає, що правління кооперативу не наділено правом розпоряджатись майном кооперативу - гаражним боксом, прийняте рішення правління є незаконне і прийняте всупереч статуту, оскільки такі питання вирішуються лише загальними зборами.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення правління від 02 лютого 2013 року, оскільки цим рішенням порушено його право на участь в господарській діяльності кооперативу, порушено його право як члена кооперативу на отримання спірного гаражного боксу у володіння, користування чи розпорядження.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено, що оспорюване ним рішення правління обслуговуючого кооперативу «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник» від 02 лютого 2013 року порушує його права та інтереси.

Будь-якого рішення, яке б стосувалося прав, свобод чи законних інтересів самого позивача, правління кооперативу 02 лютого 2013 року не приймало. Станом на 22 січня 2013 року гаражний бокс № НОМЕР_1 був вільним, позивач цим гаражем не користувався. При цьому, попереднім володільцем гаражного боксу № НОМЕР_1 був ОСОБА_6 , а не позивач.

Крім того, в ухвалі про закриття підготовчого провадження суд першої інстанції відмовив у задоволенні поданого третьою особою клопотання про закриття провадження у справі, мотивуючи свою відмову тим, що позивач не є носієм корпоративних прав, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 910/7685/19, у якій було розглянуто спір у подібних правовідносинах, щодо оспорювання рішення загальних зборів, яке порушувало права члена обслуговуючого кооперативу.

Крім цього, підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 12, 22 Закону України «Про кооперацію») у подібних правовідносинах. Вважає, що Верховним Судом не висловлено правову позицію щодо можливості оскарження рішення правління з точки зору порушення прав члена обслуговуючого кооперативу на участь в загальних зборах, за умови перевищення правлінням кооперативу повноважень, передбачених Статутом.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є членом кооперативного автогаражу легкових автомобілів ОК «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник», йому належить гаражний бокс № НОМЕР_2 .

Діяльність відповідача регламентована статутом ОК «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник», затвердженим загальними зборами членів кооперативу від 24 травня 1998 року.

Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом.

Відповідно до статуту ОК «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник» метою його утворення є забезпечення власників автомобілів індивідуальними гаражами для стоянки і зберігання автомобілів, які належать їм на правах особистої власності і зареєстровані в ДАЇ, а також подальша експлуатація гаражів.

У статуті ОК «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник» частки членів у статутному капіталі не визначено.

Станом на 22 січня 2013 року гаражний бокс № НОМЕР_1 був вільним, позивач цим гаражем не користувався.

З копії заяви від 22 січня 2013 року вбачається, що ОСОБА_3 просить виділити йому вільний гаражний бокс № НОМЕР_1 з подальшою можливістю оформлення права власності на нього. Одночасно просить прийняти його в члени кооперативу. У власності ОСОБА_3 є автомобіль марки ВАЗ 21013, державний номер НОМЕР_3 .

Рішенням правління ОК «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник» від 02 лютого 2013 року вирішено:

1. Затвердити звіт голови правління кооперативу.

2. Розробити та впровадити механізми щодо погашення заборгованостей перед кооперативом власниками гаражних боксів.

3. Враховуючи багаторічні позитивні результати роботи на посаді голови правління кооперативу, за сумлінність, старанність, добросовісність, оперативне вирішення поточних питань роботи кооперативу; наведення порядку на території; врегулювання процедури контролю заїзду та виїзду транспорту та його перебування на території кооперативу, відстоювання інтересів кооперативу в органах влади та інших державних і комунальних підприємствах, задовольнити прохання ОСОБА_3 та виділити йому гаражний бокс № НОМЕР_1 у користування з подальшим правом оформлення права власності з виплатою суми в розмірі 12 000 грн первинного внеску.

Гаражний бокс № НОМЕР_1 на час звернення позивача до суду належав ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 27 листопада 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.

Корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України).

Питання господарської діяльності кооперативів урегульовано статтею 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів.

Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83 85 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6, 9 вказаного вище Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах (частина перша статті 7 Закону України «Про кооперацію»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Отже, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини його членів з кооперативом, що пов`язані зі створенням, діяльністю, припиненням діяльності такої юридичної особи, а також з управлінням нею, є корпоративними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19).

У справі, що переглядається встановлено, що відповідач за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, метою утворення якого є забезпечення власників автомобілів індивідуальними гаражами для стоянки і зберігання автомобілів, які належать їм на правах особистої власності і зареєстровані в ДАЇ, а також подальша експлуатація гаражів.

Таким чином, як за приписами законодавства, так і за положеннями статуту відповідач є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени споживчого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Позивач як член кооперативу, відповідно до статуту та чинного законодавства, має у ньому корпоративні права, порушенням яких, а саме брати участь в управлінні кооперативом, обґрунтовано позовні вимоги.

Визначення законом особливостей правового, організаційного, економічного та соціального функціонування кооперативів прямо передбачено приписами ГК України і наявність таких особливостей, зокрема щодо розподілу голосів членів кооперативу під час прийняття рішення, способу реалізації членами кооперативу своїх прав на участь в управлінні кооперативом не суперечить змісту та природі корпоративних відносин.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 910/7685/19, у якій було розглянуто спір у подібних правовідносинах і на яку посилається заявник у касаційній скарзі, вказуючи, що характер таких правовідносин не був урахований судами попередніх інстанцій.

Враховуючи те, що ОК «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник» відповідно до статуту та чинного законодавства є обслуговуючим кооперативом, а спір у цій справі виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю відповідача у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в його управлінні, тому розгляд цього спору повинен відбуватися за правилами господарського судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій помилково вирішили спір по суті, оскільки не врахували того, що відносини між учасниками справи виникли щодо розпорядження корпоративними правами, а тому ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відповідно до приписів статті 255 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю.

Аналогічних висновків дійшов Верховних Суд під час розгляду спорів у подібних правовідносинах (справа № 754/13599/16, провадження № 61-8045 св19; справа № 643/4398/17-ц, провадження № 61-45523св18).

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України (у редакції Закону № 460-IX) роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 256 409 410 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник», третя особа ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення правління обслуговуючого кооперативу «Кооперативний автогараж легкових автомобілів «Автобусник» закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд вказаної справи віднесено до суду господарської юрисдикції.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за заявою позивача вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович