Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 464/5445/18

провадження № 61-16344св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 грудня 2018 року, ухвалене в складі судді Бойко О. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що із 31 березня 2017 року він працював на посаді завідувача господарства адміністративно-господарського відділу Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова.

Наказом від 13 лютого 2018 року № 18-ос його звільнено з роботи на підставі частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку реорганізацією управління шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Вказував, що в день звільнення - 13 лютого 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні згідно листка непрацездатності серії АДП № 448516, а тому із наказом про звільнення не був ознайомлений.

23 серпня 2018 року відповідач видав наказ № 244-ос, яким внесено зміни до наказу Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України

м. Львова від 13 лютого 2018 року № 18-ос, та зазначено про його звільнення із 23 лютого 2018 року. Вказував, що при видачі цього наказу відповідач не врахував, що 23 лютого 2018 року він також перебував на стаціонарному лікуванні та згідно з листком непрацездатності був зобов`язаний приступити до роботи 24 лютого 2018 року, а оскільки це вихідний день - з 26 лютого 2018 року. З даним наказом його ознайомлено та трудову книжку вручено

03 вересня 2018 року.

Вважав, що відповідач зобов`язаний поновити його на роботі з 26 лютого

2018 року, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду, оскільки після незаконного звільнення у нього почалися проблеми зі здоров`ям, почастішали випадки загострення гіпертонічної хвороби та було порушено звичний розпорядок його життя.

Просив суд поновити його на роботі з 26 лютого 2018 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 лютого 2018 року до дня поновлення на роботі, що станом на день звернення до суду становить 41 629,74 грн, стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 12 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 10 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача господарства адміністративно-господарського відділу Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова з 23 лютого 2018 року на

26 лютого 2018 року. У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ГУ ПФУ у Львівській області на користь держави 704,80 грн судового збору.

Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було здійснено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки позивачу своєчасно повідомлено про наступне звільнення, яке погоджене з первинною профспілковою організацією, виплачено при звільненні всі належні йому виплати та роз`яснено про відсутність вакантних посад, які можуть бути у запропоновані, при цьому отримати трудову книжку у день звільнення позивач відмовився. Суд врахував, що позивач звільнений з роботи в останній день перебування на лікарняному та змінив дату звільнення на 26 лютого 2018 року, тобто на перший робочий день після лікарняного.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 грудня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач не допустив порушень законодавства, а встановивши, що в останній день звільнення 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, правомірно змінив дату звільнення з 23 лютого 2018 року на перший робочий день 26 лютого 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.

У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення за статтею 40 КЗпП України відбулося у період тимчасової непрацездатності, що є порушенням діючого законодавства та підставою для поновлення на роботі, при цьому вимог щодо зміни дати звільнення він не заявляв.

Крім того, ухвалюючи судові рішення, суди не повно з`ясували обставини справи, які мають значення для справи, дійшли висновків, які не відповідають матеріалам справи. Тобто порушили основні завдання цивільного судочинства, неналежно дослідили обставини справи, не надали правової оцінки доказам, наданим сторонами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року ГУ ПФУ у Львівській області подало відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Просить врахувати, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог КЗпП України. Після звернення позивача у серпні 2018 року до ГУ ПФУ із дублікатом листка про тимчасову непрацездатність, відповідачем було змінено дату звільнення та проведено відповідний розрахунок.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом від 31 березня 2017 року № 2-ос ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача господарством адміністративно-господарського відділу Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова у зв`язку з переведенням з управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року № 821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», територіальні органи Пенсійного фонду України у Львівській області, зокрема, Личаківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова реорганізовано шляхом приєднання до головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Наказом від 04 грудня 2017 року № 68-ос «Про попередження про наступне вивільнення працівників Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова» працівники управління попереджені про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова шляхом приєднання до головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено 04 грудня 2017 року, про що свідчить його особистий підпис.

28 листопада 2017 року повідомлено первинну профспілкову організацію профспілки працівників Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова про можливе вивільнення працівників об`єднаного управління у зв`язку з реорганізацією останнього.

Листом від 04 грудня 2017 року № 5939/10-33 Комісією з припинення Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова ОСОБА_1. попереджено про зміну істотних умов праці відповідно до

статті 32 КЗпП України та про наступне вивільнення із займаної посади згідно зі статтею 49-2 КЗпП України, а також роз`яснено, що питання його подальшого працевлаштування буде вирішуватися головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, як правонаступником.

05 грудня 2017 року ОСОБА_1 ознайомився із листом № 5939/10-33.

19 грудня 2017 року листом №1225/09.01-16 ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до штатного розпису в ГУ ФПУ у Львівській області відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані йому для подальшого працевлаштування.

Протоколом № 3 зборів профспілкового комітету первинної профспілкової організації профспілки працівників головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 28 грудня 2017 року погоджено вивільнення працівників Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова, яким не запропоновано посади для подальшого працевлаштування.

Наказом від 13 лютого 2018 року № 18-ос ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача господарства адміністративно-господарського відділу Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова у зв`язку з реорганізацією на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з видатковим касовим ордером, 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 8 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 31 березня 2017 року по 13 лютого

2018 року, вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку, а також кошти за дні тимчасової непрацездатності за період з 09 січня 2019 року по 12 лютого 2018 року, які підлягали виплаті за рахунок підприємства, а всього 10 694 грн, що підтверджено копією видаткового касового ордеру

від 13 лютого 2018 року.

З акту про відмову від підпису судами встановлено, що від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення та від отримання трудової книжки в день звільнення - 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 відмовився.

Листом ГУ ПФУ від 14 лютого 2018 року позивача повідомлено про необхідність отримати трудову книжку чи надати згоду на її відправлення поштою у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 № 58.

12 липня 2018 року, тобто через 5 місяців після звільнення з роботи, позивач подав начальнику ГУ ПФУ у Львівській області заяву про виплату коштів за лікарняним листом АДП № 413847, долучивши до заяви дублікат листка непрацездатності серії АДП №448516.

У день звільнення з роботи позивач не повідомив відповідача про перебування на лікарняному.

Із дублікату листа непрацездатності серії АДП №448516 встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальній установі «Перша міська клінічна лікарня ім. Князя Лева» з 13 лютого 2018 року

до 23 лютого 2018 року, а приступити до роботи мав 24 лютого

2018 року.

На підставі вказаного дубліката листка непрацездатності серії АДП №448516, наказом головного управління Пенсійного Фонду України від 23 серпня

2018 року № 244-ос внесено зміни до наказу Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова від 13 лютого 2018 № 18-ос

«Про звільнення ОСОБА_2 » шляхом зміни дати звільнення на 23 лютого

2018 року.

Із наказом № 244-ос ОСОБА_2 ознайомлений 03 вересня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі за текстом, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах першого-другого, шостого цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом першим статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Судам необхідно мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Крім того, згідно з вимогами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3

статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації,

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення.

Суди попередніх інстанцій встановили, що внаслідок реорганізації Личаківського об`єднаного управління пенсійного фонду України м. Львова шляхом приєднання, відбулося вивільнення працівників, у тому числі позивача ОСОБА_1 .

Касаційним судом враховано, що під час звільнення ОСОБА_1 роботодавець у відповідності до вимог статті 32 49-2 КЗпП України попередив останнього про зміну істотних умов праці та майбутнє вивільнення за два місяці, про що видав відповідний наказ та виготовив персональне попередження, яке доведено до відома позивача.

Вирішуючи питання обґрунтованості позову, суди встановили, що звільненню ОСОБА_1 передувало попереднє погодження з профспілковим органом, що діяв у Личаківському об`єднаному управлінні пенсійного фонду України

м. Львова, при цьому позивача повідомлено про відсутність вакантних посад, які він міг би зайняти в ГУ ПФУ у Львівській області, тому врахувавши, що попередження останнього відбулося 05 грудня 2017 року, а наказом №18-ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 13 лютого 2018 року із виплатою сум, передбачених статями 44 83 КЗпП України, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що роботодавцем виконано вимоги, передбачені частиною другою статті 40, статті 49-2 КЗпП України.

При цьому судами встановлено, що від підписання наказу про звільнення та отримання трудової книжки 13 лютого 2018 року позивач відмовився, про що складено відповідний акт, а листом від 14 лютого 2018 року роботодавець запропонував ОСОБА_1 отримати трудову книжку чи надати згоду на її пересилання поштою, що відповідає вимогам, викладеним в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58.

Тобто, під час звільнення позивача за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України 13 лютого 2018 року роботодавцем процедуру звільнення дотримано.

Взявши до уваги доводи позовної заяви ОСОБА_1 про звільнення його під час тимчасової непрацездатності, судами було встановлено, що позивач в день звільнення 13 лютого 2018 року не повідомив про перебування на лікарняному, а дублікат листка непрацездатності щодо перебування на лікуванні у період із 13 лютого 2018 року по 23 лютого 2018 року подав до

ГУ ПФУ у Львівській області лише в у серпні 2018 року.

Отримавши у серпні 2018 року дублікат листка непрацездатності, відповідач, діючи добросовісно та виходячи із обставин, які до цього йому були не відомі, видав наказ № 244-ос від 23 серпня 2018 року, яким вніс зміни до наказу

№ 18-ос від 13 лютого 2018 року та змінив дату звільнення позивача.

Однак при цьому помилково зазначив дату звільнення позивача, як 23 лютого

2018 року, в той час, як перший після лікарняного робочий день ОСОБА_1 був 26 лютого 2018 року (з урахуванням вихідних днів 24 та 25 лютого).

Врахувавши обставини, встановлені в конкретній справі та оцінивши вказану помилку відповідача, в сукупності із поведінкою позивача, який протягом тривалого часу не повідомляв про перебування на лікуванні

у період із 13 по 23 лютого 2018 року, а також встановивши наявність законних підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що цими судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду залишенню без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України,

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович