Постанова

Іменем України

02 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 464/6189/19

провадження № 61-16301св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пащук Артем Ігорович, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» (далі - ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», банк), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «ФК Інвест-Кредо»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 . Просила визнати недійсним укладений між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «ФК Інвест-Кредо» договір про відступлення прав вимоги від 13 липня 2017 року № 23 та визнати недійсним укладений між цими ж сторонами договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Скульською Т. А. від 13 липня 2017 року, зареєстрований у реєстрі за № 2258, застосувавши наслідки недійсності правочину.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

20 березня 2013 року між нею та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» укладений кредитний договір № MKLNF3.4586.004, згідно з пунктом 1.1 якого банк надає позичальнику (позивачці) у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 березня 2013 року між позивачкою та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» укладений договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки № ZXR019521.4586.005, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус ЛМНО) Мухою М. Т. та зареєстрований в реєстрі за № 494, відповідно до умов якого позивачка надала в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 283,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер: 4610136800:03:008:0056, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

13 липня 2017 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «ФК Інвест-Кредо» укладений договір про відступлення прав вимоги № 23, відповідно до пункту 1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває право вимоги банку до: позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитним договором, договорами поруки, договором іпотеки та договорами застави майна, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. Згідно з цим же пунктом договору про відступлення прав вимоги № 23 сторони домовились, що відступлення банком новому кредитору прав вимоги за договорами іпотеки та застави майна, що були укладені на забезпечення виконання зобов`язань боржників за основними договорами та були посвідчені нотаріально, відбувається за окремими договорами, які укладаються між сторонами одночасно із укладенням цього договору та підлягають нотаріальному посвідченню.

Згідно із реєстром договорів, права за якими відступаються, та боржників за такими договорами (додаток № 1 до договору про відступлення прав вимоги № 23) банк відступив новому кредитору право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 березня 2013 року № MKLNF3.4586.004.

Також, у зв`язку з укладенням договору про відступлення прав вимоги № 23, між банком та ТОВ «ФК Інвест-Кредо» укладений договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Скульською Т. А. від 13 липня 2017 року, зареєстрований у реєстрі за № 2258.

Згідно із пунктом 1.3. договору про відступлення прав за іпотечним договором первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває прав первісного іпотекодержателя, належним первісному іпотекодержателю за договором іпотеки житлового будинку та земельної ділянки № ZXR019521.4586.005, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Мухою М. Т. 20 березня 2013 року за реєстровим номером 494, укладеного між первісним іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Вказані договори є недійсними. Позивачка зазначені у кредитному договорі кошти не отримувала, а тому в неї не виникало зобов`язань щодо повернення грошових коштів, як і відсотків за користування такими коштами, тому на момент укладення договору про відступлення прав вимоги №23, кредитний договір не діяв.

Відповідно, на момент укладення оспорюваних договорів основне зобов`язання щодо повернення кредиту не виникло, а отже, банк не мав права вимагати повернення коштів та звертати стягнення на іпотечне майно.

Позивачка, будучи введеною в оману працівниками банку щодо необхідності повернення грошових коштів, які насправді не отримувала, регулярно вносила на відкритий у банку рахунок грошові кошти.

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2014 року у справі № 464/7584/14-ц за позовом ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість станом на 09 липня 2014 року у розмірі 1 372 610,39 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку та на цей час справа перебуває у провадженні Львівського апеляційного суду, провадження у справі зупинено у зв`язку із призначенням судово-економічної експертизи для визначення дійсної заборгованості позивачки.

Саме ці обставини підтверджують, що обсяг відступлених банком прав не відповідав існуючому праву вимоги банку до позивачки як боржника, внаслідок чого оспорюваний договір про відступлення прав вимоги підлягає визнанню недійсним.

Однією з підстав скасування оспорюваних договорів є рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки банк як кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) змінив строк виконання основного зобов`язання з 19 березня 2018 року на 31 квітня 2014 року, а тому нарахування надалі відсотків є неправомірним. Між банком та позивачкою існував спір щодо дійсного розміру кредитного зобов`язання на момент відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, який не вирішений до цього часу.

Договір про відступлення прав вимоги від 13 липня 2017 року № 23 є недійсним на підставі частини першої статті 215 та частини першої статті 203 ЦК України, оскільки зміст такого суперечить статтям 514 516 ЦК України, оспорюваним договором сторони узгодили обсяг та умови переходу прав вимоги банку за кредитним договором до позивачки, що не існували на момент переходу цих прав.

Крім того, за своєю правовою природою оспорюваний договір про відступлення права вимоги є договором факторингу. У договорі також не передбачено умови переходу прав вимоги із урахуванням зазначених судових рішень у цих правовідносинах.

Оскільки іпотечний договір є похідним від кредитного договору, наслідком визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги є недійсність (нікчемність) договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов`язання відповідно до умов кредитного договору та, оскільки такі зобов`язання не були припинені станом не день укладення оспорюваних правочинів, відбулось відступлення прав вимоги за такими договорами.

На час розгляду справи відсутні судові рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 березня 2013 року № MKLNF3.4586.004 тому боржник вправі захистити своє право щодо неправильного розміру заборгованості чи відсутності такої заборгованості у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили, що оспорювані договори не відповідають вимогам чинного законодавства.

Також позивачка не надала доказів на обґрунтування того, які її права були порушені відповідачами при укладенні оспорюваних договорів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пащук А. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що у справі № 464/8705/15-ц суди встановили, що передбачений кредитним договором № MKLNF3.4586.004 строк кредитування змінений з 19 березня 2018 року на 31 квітня 2014 року, тому банк після 31 квітня 2014 року не має права нараховувати штраф, пеню та відсотки.

Після ухвалення рішення у справі № 464/8705/15-ц ОСОБА_3 здійснювала проплати на погашення основної заборгованості.

Отже, розмір заборгованості за кредитним договором № MKLNF3.4586.004 є спірним.

Відповідно до додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги від 13 липня 2017 року № 23 заборгованість позичальника становить 5 286 290,47 грн.

Банк продав борг зазначений в додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги від 13 липня 2017 року № 23 у розмірі 5 286 290,47 грн за 970 000,00 грн.

Отже, борг проданий із дисконтом, який полягає у різниці між вартістю продажу та сумою боргу. Тому укладений між первісним та новим кредитором оспорюваний договір за своєю юридичною природою є договором факторингу.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17, від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пащук А. І., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 20 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» укладений кредитний договір № MKLNF3.4586.004 (а. с.12-19).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 20 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» укладений договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки № ZXR019521.4586.005, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Мухою М. Т. та зареєстрований у реєстрі за № 494, відповідно до умов якого позивачка надала в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 283,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер: 4610136800:03:008:0056, що знаходиться за тією ж адресою (т. 1, а. с. 22-29).

Також на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 20 березня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № РХ029031.5816.003 (т. 1, а. с. 124).

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 21 грудня 2015 року № 914 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 22 грудня 2015 року № 234 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та делегування повноважень ліквідатора банку». У межах процедури ліквідації ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» 05 липня 2017 року провело електронні торги щодо продажу права вимоги за вказаними кредитним договором та договором забезпечення (договором іпотеки), переможцем яких стало ТОВ «ФК Інвест-Кредо».

13 липня 2017 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «ФК Інвест-Кредо» укладений договір про відступлення прав вимоги № 23, згідно з пунктом 1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває право вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, зокрема про відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 березня 2013 року № MKLNF3.4586.004.

Крім того, у зв`язку з укладенням договору про відступлення прав вимоги № 23, між банком (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК Інвест-Кредо» (новий іпотекодержатель) укладений договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Скульською Т. А. від 13 липня 2017 року, зареєстрований у реєстрі за № 2258 (т. 1, а. с. 125-126, 129-130).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до змісту статей 3 15 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 13 липня 2017 року № 23 та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 13 липня 2017 року, укладених між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «ФК Інвест-Кредо».

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (див. постанову Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/1159/19, правочини не можуть бути оспорені в суді, допоки особи не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За результатами розгляду справи суди попередніх інстанцій не встановили будь-яких порушень прав чи інтересів позивачки, яка не є стороною договору про відступлення права вимоги від 13 липня 2017 року № 23 та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 13 липня 2017 року, укладених між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «ФК Інвест-Кредо». Оспорювані договори не впливають безпосередньо на права та обов`язки боржника, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов`язання боржника, який має виконати свій обов`язок в обсязі і на умовах, що встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка не зазначила конкретних фактів порушення її майнових прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору та не довела, що в результаті визнання таких договорів недійсним її права будуть захищені та відновлені.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивачка фактично оспорює дійсність оспорюваних договорів в частині розміру переданої новому кредитору вимоги (розміру заборгованості за кредитним договором). Проте вказані обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 Верховний Суд зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно.

Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Верховний Суд відхиляє посилання заявниці на те, що оспорюваний договір про відступлення прав вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу з огляду на таке.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).

Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19-ц (провадження № 14-181цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

У цій справі оспорювані договори відступлення прав вимоги укладені 13 липня 2017 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» (який перебував у стані ліквідації) та ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» за результатами проведення 05 липня 2017 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки договір про відступлення права вимоги від 13 липня 2017 року не є договором факторингу.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17, від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц.

Верховний Суд не бере до уваги зазначені посилання, оскільки правовідносини у цій справі відрізняються від правовідносин у справах, на які посилається заявниця. Зокрема, у справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Водночас у справах, на які посилається заявниця, попередній кредитор у процедурі ліквідації не перебував.

Доводи заявниці у касаційні скарзі про те, що ціна договору відступлення права вимоги стягувачем є меншою, ніж сума, право вимоги на яку за цим договором отримало ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», що свідчить про ознаки договору факторингу, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Якщо право вимоги відступається за плату, то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права.

Положення ЦК України, що регулюють відносини купівлі-продажу, не встановлюють порядку визначення ціни такого договору. Ціна договору за загальним правилом визначається на розсуд його сторін.

Тому, прямої заборони на визначення ціни права грошової вимоги, що відступається на підставі договору цесії, у розмірі меншому, ніж номінальний розмір таких вимог, законом не встановлено.

Крім того, можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.

Зазначене відповідає висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пащук Артем Ігорович, залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик