№ 465/11748/13-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 465/11748/13-ц

провадження № 61-7800св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Західуніверсал плюс»,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західуніверсал плюс» (далі - ТОВ «Західуніверсал плюс») про стягнення заборгованості за договором позики, у якому просила стягнути з ТзОВ «Західуніверсал плюс» 214 795,00 грн заборгованості за договором позики від 11 квітня 2013 року, з яких 199 825,00 грн основного боргу та 14 970,00 грн процентів.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «Західуніверсал плюс».

1. Відповідач визнає свій борг перед позивачем у сумі 26 873,00 дол. США (25 000,00 дол. США основного боргу і 1 873,00 дол. США процентів), що на час пред`явлення до нього позову еквівалентно 214 795,00 грн.

2. У зв`язку з неможливістю сплати відповідачем позивачу 214 795,00 грн боргу за договором позики від 11 квітня 2013 року, відповідач у рахунок погашення такого боргу передає, а позивач приймає у власність належні відповідачу нежитлові будівлі магазинів: позначені в технічному паспорті літ. «Б-1» площею 68,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; позначені у технічному паспорті літ. «В-1» площею 192,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ; площею 196,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .

3. У зв`язку з укладенням мирової угоди, визнати право власності за ОСОБА_1 на: нежитлову будівлю магазину, позначену в технічному паспорті літ. «Б-1» площею 68,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю магазину, позначену в технічному паспорті літ. «В-1» площею 192,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю магазину площею 196,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .

4. Понесені позивачем судові витрати відповідачем не відшкодовуються.

5. Інших претензій по позиці за договором позики від 11 квітня 2013 року сторони одна до одної не мають.

Провадження у цивільній справі закрито.

Визнаючи мирову угоду, суд першої інстанції виходив із того, що мирова угода відповідає вимогам чинного законодавства, не суперечить інтересам сторін, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб і сприяє добровільному вирішенню спору між сторонами.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 24 липня 2018 року Львівська міська рада подала до суду апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року клопотання ТОВ «Західуніверсал плюс» задоволено. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року закрито.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою таких осіб, як прокурор, орган державної влади чи органи місцевого самоврядування, поданою після 15 грудня 2017 року, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності новою редакцією ЦПК України з 15 грудня 2017 року, є розгляд та вирішення питання розповсюдження присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на судові рішення суду першої інстанції, визначеного статтями 294 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Саме такий правовий висновок щодо правильного застосування норм процесуального права, передбачених у статті 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), та підпункті 9 пункту 1 та підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які є аналогічними за змістом статтям 294 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), та підпункту 6 пункту 1 та підпункту 13 пункту 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2018 року у справі № 17/019-12, який згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України повинен враховуватися судами. Тобто, у цьому випадку на Львівську міську раду, як орган місцевого самоврядування, поширюється присічний річний строк для подання апеляційної скарги, який з урахуванням моменту оголошення оскаржуваної ухвали закінчився 15 квітня 2015 року (тобто до дати набрання чинності новим ЦПК України), а зі скаргою Львівська міська рада звернулася 24 липня 2018 року, тобто, поза межами цього строку, що в свою чергу, передбачало відмову у відкритті апеляційного провадження.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Вказує на те, що порушення прав Львівської міської ради полягає у тому, що нежитлові будівлі, на які визнано право власності на підставі ухвали суду від 16 квітня 2014 року, розміщені на землях комунальної власності. Львівська міська рада не приймала рішень щодо відведення земельних ділянок для будівництва на них об`єктів нерухомості, а виключно для обслуговування малих архітектурних форм. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що перехідні положення стосуються тільки строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, але не до порядку відкриття або відмови у відкритті апеляційного провадження у справі. Вказане свідчить, що при вирішенні спору, суд апеляційної інстанції повинен керуватись нормами ЦПК України, які діють на момент вирішення зазначеного питання. Згідно з частиною другою статті 358 чинного ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Суд апеляційної інстанції не врахував, що апелянт не був залучений до участі у справі, не був повідомлений про час та місце розгляду справи. Крім того, в порушення норм ЦПК України суд послався на пункт 13 Перехідних положень ЦПК України, які стосуються виключно строків апеляційного оскарження, але не регулюють питання закриття апеляційного провадження, з огляду на те, що строки апеляційного оскарження передбачені статтею 354 ЦПК України, а питання закриття апеляційного провадження - 362 ЦПК України, тобто у різних статтях Кодексу. Також, закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції послався на частину третю статті 297 ЦПК України, яка на момент прийняття оскаржуваної ухвали втратила чинність внаслідок набрання чинності новою редакцією ЦПК України.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Частиною четвертої статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Обставини встановлені судами

Львівська міська рада не є стороною у цій справі, у судовому засіданні участі не приймала, копію судового рішення не отримувала.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За правилами статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина перша, друга статті 352 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК Українинезалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків не може бути поновлений. Проте, при наявності винятків, визначених цією частиною статті 358 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, навіть, якщо апеляційну скаргу подано зі спливом річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскаржуваного рішення.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки апеляційна скарга Львівської міської ради подана 24 липня 2018 року, то апеляційний суд дійшов помилково висновку про застосування частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року про те, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення, оскільки при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження суду необхідно було керуватися нормами ЦПК Україниу редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що Львівська міська рада не була залучена до участі у справі та про наявність ухвали Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014року обізнана не була, що стало підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження. Разом з тим, здійснюючи апеляційний розгляд, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу (у складі колегії суддів) від 18 лютого 2019 року, якою закрив апеляційне провадження посилаючись на пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 14 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку».

Отже, суд апеляційної інстанції, за відсутності правових підстав та всупереч послідовності процесуальних дій, визначених ЦПК України, закрив апеляційне провадження, застосувавши частину четверту статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, поданої після 15 грудня 2017 року, що не передбачено процесуальним законом.

Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження з підстав пропуску Львівською міською радою строку на апеляційне оскарження судового рішення після постановлення цим судом ухвали про поновлення цього строку не може вважатись законною та обґрунтованою.

Верховним Судом при цьому враховано, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 406 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської радизадовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. І. Усик

В. В. Яремко