№ 465/1434/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

04 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 465/1434/19-ц

провадження № 61-71св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 03 червня 2022 року у складі судді Марків Ю. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (далі - КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня») про визнання недійсним проведення судово-психіатричної експертизи, визнання незаконності дій, рішень, бездіяльності у процесі проведення експертизи, відшкодування моральної та майнової шкоди, упущеної вигоди.

Позивачка, з урахуванням уточнених вимог, просила:

- визнати незаконність проведення комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи у червні 2017 року за участю відповідача;

- визнати незаконність дій, рішень, бездіяльності відповідача в процесі проведення комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи у червні 2017 року;

- визнати порушення самого процесу призначення і проведення експертизи, порушення вимог законодавства при призначенні та проведенні експертизи, вихід експертів за межі своєї компетенції (у тому числі вирішення правових питань), проведення експертизи при недостатності та незадовільній якості наданих на дослідження матеріалів експертам, вихідних даних (і бездіяльність експертів у їх витребовуванні перед слідчими і прокурорами з метою повноти проведення експертизи і узгодженості між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи);

- дослідити, перевірити судом, чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експертів у справі і проведенні експертизи; вихід експертів за межі своєї компетенції (у тому числі вирішення правових питань); достатність поданих експертові об`єктів дослідження; правильність організації експертного обстеження; а також перевірити і оцінити висновки № 101 та № 135 комісійної комплексної судово-психіатричної експертизи за червень 2017 року на повноту, проведення експертизи при недостатності та незадовільній якості наданих на дослідження матеріалів експертам, вихідних даних (і бездіяльність експертів у їх витребовуванні перед слідчими і прокурорами з метою повноти проведення експертизи і узгодженості між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи); обґрунтованість; ясність; правильність оцінки виявлених ознак; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; чи відповідає інформація, що зазначена у висновках експертів № 101 та № 135 дійсності; чи існують протиріччя між висновками експерта і чи вони узгоджуються між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи, враховуючи представлені нею докази щодо вини відповідача у завданні їй моральної і матеріальної шкоди; за іншими критеріями (інші причини (вказати які), враховуючи постанову від 30 травня 1997 року № 8 (пункт 17 при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати), враховуючи наказ Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, зокрема Кодифікатор розбіжностей;

- визнати, що їй завдано моральну шкоду та стягнути з КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» 10 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди з врахуванням наведених нею доказів і матеріалів всієї справи;

- визнати, що їй завдано майнову шкоду та стягнути з КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» 1 314 938,98 грн (більш конкретнішу суму необхідно встановити після всебічного розгляду всіх матеріалів справи, оскільки вона щодня змінюється і зростає, так як у цій справі задіяний фактор часу) в рахунок відшкодування матеріальних збитків;

- стягнути з КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на її користь судові витрати у розмірі 21 607,00 грн;

- стягнути з КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на її користь у відшкодування моральної, матеріальної шкоди, судових витрат узагальнену суму, враховуючи зазначені пункти.

- після дослідження доказів у справі, наданих нею аргументів, пояснень, доказів, показань свідків, постановити окрему ухвалу щодо виявлених порушень з вини відповідача (зазначити закон, нормативно-правовий акт, вимоги якого були порушені і в чому саме полягає порушення), у разі виявлення під час розгляду справи і направити її до відповідного органу згідно статті 262 ЦПК України (враховуючи надані адреси у цьому клопотанні).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 червня 2022 року провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач оскаржує висновки судових експертиз, отриманих як доказ у межах об`єднаного кримінального провадження № 42014100090000042, досудове розслідування в якому триває. Позивачка в об`єднаному кримінальному провадженні № 42014100090000042 має статус потерпілої. Права потерпілої в кримінальному процесі визначені у статті 55 КПК України, де серед іншого, потерпіла має право на подання клопотань, у тому числі про призначення повторної експертизи чи інших видів експертиз. Бездіяльність органу досудового розслідування, на яку вказує позивачка, не може бути підставою для звернення до суду в межах цивільного судочинства для збирання, спростування чи надання оцінки судом доказів зібраних у межах кримінального провадження, а підлягає оскарженню в порядку статті 303 КПК України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 03 червня 2022 року в частині закриття провадження в частині вимог про:

- визнання завдання позивачці моральної шкоди та стягнення з КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на користь ОСОБА_1 10 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;

- визнання завдання позивачці майнової шкоди та стягнення з КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на користь позивачки 1 314 938,98 грн у рахунок відшкодування майнових збитків;

- стягнення з КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на користь позивачки судових витрат у розмірі 21 607,00 грн - скасовано, направлено справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Частково скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди виникають з цивільних правовідносин, а отже, відповідно до статті 19 ЦПК України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 03 червня 2022року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та частково постанову суду апеляційної інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі зазначає, що судові справи, на висновки у яких посилався суд апеляційної інстанції, не мають жодного відношення до обставин цієї справи. Вимоги позову, які вона сформувала, є однорідними, нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї залежить вирішення іншої, тому окремий розгляд цих вимог неможливий, саме тому цивільний суд спроможний кваліфіковано встановити заподіяння їй моральної і майнової шкоди з вини відповідача та внаслідок його неправомірних дій та бездіяльності.

Суди не звернули уваги на те, що у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц сформульовано висновок про те, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає цей доказ, чи відхиляє його.

У цій справі вона заявила позов для спростування набуття нею статусу підозрюваного та спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні, і відповідні відносини не є цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу позивача. Суди не звернули уваги, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду.

Суди не вирішили вимоги її заяви про повернення судових витрат.

У січні 2023 року КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції суперечить висновкам Верховного суду, сформульованим у постановах від 21 серпня 2019 року у справі 761/35803/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі 454/143/17-ц, від 25 листопада 2020 року у справі 760/16924/18.

У березні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», у якому викладено обставини та доводи, що є ідентичними тим обставинам і доводам, викладеним у її касаційній скарзі.

Щодо заявлених ОСОБА_1 клопотань

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить розгляд справи проводити за її участі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК Українине передбачено.

Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати ОСОБА_1 лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи, Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 .

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою у якій просила судові засідання проводити у закритому режимі та не вносити у Єдиний державний реєстр судових рішень будь-яких ухвал, оскільки це шкодить її репутації.

Відповідно до частини сьомої статті 7 ЦПК України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, або за клопотанням учасників справи з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи або відомостей, що принижують їхню честь і гідність, а також в інших випадках, установлених законом.

З урахуванням предмета спору відсутні підстави для задоволення заяви позивачки про розгляд справи у закритому судовому засіданні, оскільки матеріали справи не містять конфіденційну інформацію, а обмеження доступу до інформації у справі є безпідставним.

Крім того, згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.

Але навіть у тих випадках, коли відбувався закритий судовий розгляд, рішення все одно публікуються, з них лише виключається інформація, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення. І лише судові рішення про надання дозволу на проведення розвідувального заходу або про відмову в наданні такого дозволу не підлягають розголосу.

Рішення є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Пересічні громадяни, які у Порядку ведення ЄДРСР (рішення ВРП від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18) називаються неавторизованими користувачами, можуть шукати, переглядати, копіювати та роздруковувати судові рішення. A спеціальним авторизованим суб`єктам (судді та інші посадовці, залучені до системи правосуддя), можуть надаватися додаткові інструменти роботи з образами Інформаційних ресурсів Реєстру.

Електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру у день його виготовлення засобами автоматизованої системи документообігу суду. Це прямий обов`язок судді, який ухвалив відповідне рішення.

Звісно, аби захистити інтереси учасників процесів, передбачені певні обмеження щодо змісту текстів, які викладаються у відкритий доступ. Законом передбачено, що не можуть бути розголошені:

1) персональні дані (місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв`язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі);

2) реєстраційні номери транспортних засобів;

3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток;

4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні;

5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.

Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями (ОСОБА_1, ІНФ0РМАЦІЯ_2 тощо).

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці щодо невнесення у Єдиний державний реєстр судових рішень будь-яких ухвал, постановлених у цій справі, оскільки це шкодить її репутації, не відповідають вимогам Закону України «Про доступ до судових рішень».

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

СВ Солом`янського управління поліції ГУНП України у м. Києві здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 12014100090009136 у межах якого позивачці призначено та проведено судово-психіатричну експертизу, за результатами якої отримано висновок експерта від 30 червня 2017 року № 101.

У Шевченківському ВП ГУНП України у м. Києві проводилось досудове розслідування в межах кримінального провадження від 08 травня 2014 року № 42014100000000430 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України.

На підставі ухвали колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 28 грудня 2016 року в межах кримінального провадження № 42014100000000430 ОСОБА_1 направлена до медичного закладу для проведення повторної стаціонарної судової комплексної психолого-психіатричної та наркологічної експертизи до КЗ «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня».

14 січня 2019 року слідчим Оболонського РУ ГУНП м. Києві винесено постанову про об`єднання матеріалів досудових розслідувань № 42014100090000042, № 42014100000000430, № 12014100090009136 під загальним номером № 42014100090000042.

Досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні № 42014100090000042 триває, що підтверджується листом Офісу Генерального Прокурора від 30 травня 2022 року № 09/1/4-5657-22, наданому позивачкою в судовому засіданні.

Правове обґрунтування

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що: «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі № 333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання).

Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом».

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , серед іншого, просила:

-визнати незаконність проведення комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи у червні 2017 року за участю відповідача;

Враховуючи з викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зазначені вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду у суді у порядку будь-якого виду судочинства, оскільки не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Такі вимоги спрямовані на спростування інформації, викладеної в експертному висновку, складеному в межах досудового розслідування, в порядку, визначеному КПК України, а отже, суд у межах розгляду цієї справи не має права надавати такому висновку будь-яку оцінку.

У цивільній справі недопустимою є оцінка достовірності висновку відповідного органу, викладеного в акті перевірки (експертному висновку, аудиторській довідці, протоколі інвентаризаційної комісії, тощо), одержаного в межах досудового розслідування в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення (дисциплінарній справі), оскільки оцінка висновку відповідного органу щодо порушення заявником (іншою особою) вимог законодавства виходить за межі предмету дослідження у справі щодо характеру інформації та компетенції цивільного суду, якому справи кримінальної чи адміністративної юрисдикції не підвідомчі.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК України).

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (частина друга статті 91 КПК України). Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим кодексом (частина друга статті 93 КПК України).

Вимоги позивачки щодо визнання незаконною проведення комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи у червні 2017 року, дій, рішень, бездіяльності відповідача в процесі проведення комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи, а також встановлення порушення самого процесу призначення і проведення експертизи, є по суті вжиття ОСОБА_1 заходів для визнання неналежним та недопустимим доказом висновків такої експертизи, проведеної під час кримінальної справи, досудове розслідування у якій триває, шляхом подання позову за правилами цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.

Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у висновку експертизи, протиправність проведення такої експертизи, неналежність і недопустимість доказів позивачка має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, який проводив таку експертизу.

Відсутність у ОСОБА_1 юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у висновку експертизи та оскаржити законність її проведення, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивачки має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому інформація, зафіксована у висновку експертизи, є доказом.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків про закриття провадження в справі в частині наведених вимог. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків судів в цій частині.

У касаційній скарзі заявниця стверджує, що суди не врахували висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц про те, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

В оцінці доводів касаційної скарги ОСОБА_1 Верховний Суд зазначає, що висновки комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи, проведеної щодо ОСОБА_1 у червні 2017 року, можуть бути доказом і цій справі, проте позивачка не може у порядку цивільного судочинства оскаржити її висновки та встановлювати порушення самого процесу призначення і проведення такої експертизи.

Доводи ОСОБА_1 про те, що суди не вирішили питання щодо відшкодування їй судових витрат, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачка при зверненні до суду із позовом, а потім і уточнюючи свої позовні вимоги, судовий збір не сплачувала. Судові витрати на проїзд ОСОБА_1 до суду підлягають розподілу при завершенні розгляду справи, а тому, враховуючи те, що розгляд справи не завершено, і частина позовних вимог за її позовом передана на продовження розгляду до суду першої інстанції, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» стверджує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі за всіма вимогами ОСОБА_1 , а суд апеляційної інстанції помилково вважав, що її вимоги у частині стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, крім іншого, вказала на те, що їй завдано шкоду діями КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» під час її перебування та проходження лікування у цьому медичному закладі.

Шкода є сукупністю несприятливих особистих немайнових, а також майнових наслідків, що виникли у разі порушення суб`єктивних прав фізичної або юридичної особи. Вона є однією з умов або підстав виникнення обов`язку щодо її відшкодування. Категорія «шкода» тісно пов`язана з питаннями цивільно-правової відповідальності. Ця пов`язаність насамперед характеризується тим, що єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди, і саме наявність цих елементів встановлюється судом під час вирішення спору.

Для відшкодування збитків суду необхідно з`ясувати наявність всіх елементів цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, встановити розмір заподіяних збитків.

Отже, такий спір може мати лише приватно-правовий характер, що у свою чергу вказує на те, що він підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У касаційній скарзі КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі 761/35803/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі 454/143/17-ц, від 25 листопада 2020 року у справі 760/16924/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі 761/35803/16-ц сформульований висновок про те, що оскарження діянь суддів (судів), вчинених у цих правовідносинах, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову.

Отже, висновки, сформульовані у цій постанові є нерелевантними до правовідносин, що виникли у справі, що переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц сформульований висновок про те, що Закони України не передбачають право особи звертатися з окремим позовом до прокурора про визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності, вчинених як учасником судового процесу у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування. Відтак, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що не можуть бути предметом судового розгляду заявлені разом вимоги про визнання протиправними стверджуваних позивачем дій прокурора з утримання матеріалів кримінального провадження та використання ним цих матеріалів на власний розсуд із затримуванням розгляду справ за скаргами, поданими в порядку статті 303 КПК України, та про відшкодування завданої цими діями прокурора моральної шкоди.

На відміну від справи № 454/143/17-ц, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, у справі, що переглядається, вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування завданої їй матеріальної та моральної шкоди КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» полягають не лише у тому, що цим медичним закладом проведено щодо неї комплексну комісійну психолого-психіатричну експертизу, а й тим, що на її переконання проходження нею лікування у цій установі та умови у яких вона там перебувала, завдали їй матеріальної та моральної шкоди, а отже, висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові, є також нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справі № 760/16924/18 зроблено висновок про те, що позов пред`явлений для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного та спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні і відповідні відносини не є цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу позивача.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/16924/18.

Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають у касаційних скаргах заявники.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про розгляд справи за її участю, про розгляд справи у закритому судовому засіданні, про заборону внесення у Єдиний державний реєстр судових рішень у цій справі, відмовити.

Касаційні скарги Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний