ПОСТАНОВА
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа №465/249/15-а
адміністративне провадження №К/9901/16718/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,
розглянув у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі Обрізко І.М., Нос С.П., Сапіга В.П.)
у справі №465/249/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради
про скасування розпорядження.
І. РУХ СПРАВИ
1. 19.01.2015 ОСОБА_1 звернулася до Франківського районного суду м. Львова з позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.
2. Позивач просила суд скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 563 від 09.12.2014 «Про демонтаж самочинно встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в паркові зоні на вул. Є.Коновальця-вул.Житомирській».
3. Постановою Франківського районного суду міста Львова від 08.06.2017 позов задоволено.
4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017 скасовано постанову Франківського районного суду міста Львова від 08.06.2017 та прийнято нову про відмову в задоволенні позовних вимог.
5. 19.10.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 Просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 відкрито касаційне провадження. Справа по суті не розглядалась.
7. У зв`язку ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу передано на розгляд Верховному Суду.
8. Інші учасники справи заперечень на касаційну скаргу чи клопотань не подавали.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. У 2003 році Франківська районна адміністрація надала ОСОБА_1 як фізичні особі-підприємцю дозвіл №2-29 на влаштування кіоску з літнім майданчиком на вул. Коновальця
АДРЕСА_1 . Після отримання дозвільних документів, позитивного висновку щодо погодження містобудівного обґрунтування розміщення павільйону (кафе), наданого Управлінням Держкомзему у м. Львові, Львівська міська рада укладала з ОСОБА_1 договір оренди від 29.03.2010, яким надала в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Житомирська - вул. Є . Коновальця для обслуговування малої архітектурної форми. Договір укладено на 2 роки. Після закінчення строку договору орендар має переважне його право поновлення на новий строк.
11. Згодом ОСОБА_1 на орендованій нею земельній ділянці здійснила самочинне будівництво павільйону та в судовому порядку хотіла визнати право власності на павільйон.
12. Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.12.2010 у справі № 2-5637/2010 визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення - павільйон, загальною площею 250 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Зобов`язано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєструвати свідоцтво на право власності на зазначений павільйон (кафе).
13. Проте рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16.12.2013 заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 30.12.2010 скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлове приміщення та його реєстрацію.
14. У іншій справі за позовом прокурора Франківського районну м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, треті особи- реєстратор ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення - павільйон, загальною площею 250,00 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 у справі №813/3321/14 в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що прокурор не довів порушення інтересів держави.
15. Прокурор позов обґрунтовував тим, що підставою виникнення права власності на вищезазначене нежитлове приміщення, а в подальшому і для здійснення реєстрації права власності стало заочне рішення Франківського районного суду від 30.12.2010, яке скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16.12.2013. Тому рішення реєстратора БТІ про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - павільйон за ОСОБА_1 підлягає скасуванню, з подальшим внесенням запису про скасування державної реєстрації права власності на вказане вище приміщення.
16. Судом встановлено, що на підставі заочного рішення Франківського районного суду м. Львова, 05.04.2011 реєстратором ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - павільйону, загальною площею 250,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (вул. Житомирська-Коновальця), про що внесено запис до Реєстру прав власності на нерухоме майно. З інформаційної довідки з Реєстру права власності на нерухоме майно (індексний номер документа: 20040880) від 04.04.2014 вбачається, що реєстраційний номер майна: 33328285, власник ОСОБА_1 , тип майна: нежитлове приміщення (павільйон).
17. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 та прийнято нову постанову про задоволення позову.
18. Проте ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.06.2016 у справі №813/3321/14 скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 та залишено в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2014.
19. У відповідь на запит ОСОБА_1 про те чи не було скасовано рішення про державну реєстрації права власності на павільйон площею 250,00 кв.м., ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» листом від 28.04.2015 повідомило, що рішення державного реєстратора не скасовано, оскільки на момент прийняття ухвали Апеляційного суду Львівської області від 16.12.2013 про скасування цього рішення, повноваження реєстраторів БТІ з 01.01.2013 припинились.
20. Департаментом містобудування Львівської міської ради направлено ОСОБА_1 запрошення від 15.05.2013 про участь у спільному обстеженні території, внаслідок виявлення порушення Правил благоустрою, а самочинне встановлення літнього майданчику по вул . Коновальця-Житомирська . 21.05.2013 складено акт про неявку для участі в спільному обстеженні території. 21.05.2013 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення внаслідок самовільного влаштування літнього майданчика по вул. Коновальця-Житомирська, а 16.06.2013 винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.
21. 09.12.2014 Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради винесено розпорядження № 563 «Про демонтаж самочинно встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в парковій зоні на вул . Є. Коновальця- вул. Житомирській», пунктом 2 якого було зобов`язано ОСОБА_1 в місячний термін за власні кошти демонтувати самочинного встановлені дерев`яні павільйони площами 80,50 кв.м., 17.00 кв.м. та влаштовані літні майданчики площами 17,80 кв.м., 12,0 кв.м., 115,00 кв.м. в парковій зоні на вул. Є.Коновальця - вул. Житомирскій. Пунктом 3 цього Розпорядження зобов`язано начальника відділу соціально-економічного розвитку у випадку невиконання вимог пункту 2 розпорядження, у двотижневий термін подати документи у Франківську районну адміністрацію для вирішення питання демонтажу самочинного встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в примусовому порядку.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
22. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що розпорядження про демонтаж є незаконним, оскільки Законом України «Про місцеве самоврядування» районні державні адміністрації не наділені правом приймати розпорядження про знесення самочинного будівництва, оскільки такі заходи можуть бути застосовані виключно за зверненням цього органу до суду з відповідним позовом. Крім того, відповідач не викликав позивача на міжвідомчу комісію про розгляд питання щодо демонтажу, не повідомляв про розгляд цього питання, не витребовував документи на об`єкт будівництва, який зобов`язує знести. Вважає, що відповідач перевищив свої повноваження та перейняв повноваження судів, які мають право вирішувати питання примусового демонтажу об`єктів будівництва.
23. На думку позивача, відповідно до Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, голова районної державної адміністрації уповноважений своїм розпорядженням затверджувати відповідний висновок міжвідомчої комісії з рекомендаціями, а не приймати розпорядження про зобов`язання знести самочинне будівництво.
24. Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що до повноважень Франківської районної адміністрації у сфері будівництва віднесено розгляд питань та вжиття заходів щодо фактів самовільного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо). Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2011 року №835 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові» передбачено право міжвідомчих комісій при районних адміністраціях приймати рішення про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва, зокрема, у разі порушення прав інших осіб. Положення застосовується не лише до об`єктів самочинного будівництва, а й до перепланування, реконструкції та переобладнання житлових приміщень шляхом встановлення балконів, лоджій, веранд та інше без влаштування фундаментів.
25. Стверджував, що даний об`єкт збудований позивачем самочинно, без виготовлення проекту будівництва, без відведення у користування земельної ділянки її власником - Львівською міською радою.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
26. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що органи місцевого самоврядування наділені правом контролю за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема, і щодо самочинно збудованих об`єктів, та встановлення такого факту. Проте законодавство не наділяє орган місцевого самоврядування можливістю самостійно приймати рішення про перебудову чи знесення таких об`єктів, а зобов`язує звертатись до суду з відповідним позовом про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову або знесення самочинного будівництва за її рахунок.
27. Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та відмовив в позові, виходячи з того, що рішення відповідача не є обов`язковим до виконанням, а є рекомендаційним, тому не порушує прав та законних інтересів позивача.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
28. У касаційній скарзі скаржник посилався на те, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відмову в позові, оскільки органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями самостійно приймати рішення про демонтаж об`єктів будівництва, а повинні звертатись до суду з відповідним позовом. Крім того, запис про державну реєстрацію права власності на павільйон не скасовано.
29. Заперечень на касаційну скаргу не подано.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
31. Правовим питанням даного спору є компетенція органу місцевого самоврядування приймати розпорядження про демонтаж в примусовому порядку встановленого самочинного об`єкта. Тому питання про визнання чи не визнання даного об`єкта (павільйону) як самочинного не є предметом цього спору.
32. Оцінюючи повноваження органу місцевого самоврядування приймати розпорядження про демонтаж, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 563 від 09.12.2014 «Про демонтаж самочинно встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в паркові зоні на вул. Є.Коновальця-вул.Житомирській» є формою контролю органу місцевого самоврядування за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема, і щодо самочинно збудованих об`єктів та встановлення такого факту. Факт винесення такого розпорядження не порушує прав та законних інтересів позивача, оскільки захисту підлягає саме порушене право, а розпорядження має рекомендаційний характер.
33. Верховний Суд погоджується з цим висновком з огляду на таке.
34. Відповідно до статті 10 Законом України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема: здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.
35. Відповідно до статті 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
36. Відповідно до ч. 1, 2 статті 34 цього ж Закону правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
37. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
38. Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
39. У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.
40. Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.
41. Правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.
42. На виконання названих вище вимог Закону №2807-IV Законом України «Про благоустрій населених пунктів» ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 № 376 затверджено Правила благоустрою м. Львова.
43. Пунктом 1.10 Правил благоустрою м. Львова визначено, що мала архітектурна форма - штучний архітектурно-об`ємний елемент (лави, урни, зупинки громадського транспорту, паркани, огорожі тощо); самочинне встановлення (малої архітектурної форми, відкритого літнього майданчика, засобу зовнішньої реклами) - це встановлення малої архітектурної форми, відкритого літнього майданчика, засобу зовнішньої реклами, дозвіл на встановлення яких не видавався або закінчився і не був продовжений у передбачені терміни або був скасований у встановленому порядку.
44. В силу ч.2 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до малих архітектурних форм, як елементів декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою, належать, зокрема, альтанки, павільйони, навіси. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
45. Відповідно до пункту 12.2.6 Правил благоустрою м. Львова самочинно встановлені малі архітектурні форми підлягають демонтажу без попереднього судового розгляду. Демонтаж, перевезення та зберігання самочинно збудованих МАФ здійснює особа, яка самочинно встановила МАФ, за власні кошти або відповідна районна адміністрація з подальшим відшкодуванням власниками витрат на демонтаж перевезення та зберігання самочинно збудованих МАФ їх власниками. Якщо у процесі демонтажу не звернулися зацікавлені особи і не надали документи, що засвідчують право власності на МАФ, то МАФ демонтується і перевозиться на майданчик тимчасового зберігання і знаходиться там до прийняття остаточного рішення відповідно до законодавства України.
46. Процедуру вирішення питань, пов`язаних з самочинним будівництвом на території м. Львова, регламентує Положення №835 від 09.09.2011 «Про затвердження положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові».
47. Пунктом 1.3 Положення №835 передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без отриманих у встановленому законодавством порядку містобудівних умов та обмежень, архітектурно-планувальних вимог або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
48. Відповідно до пункту 3.1 Положення №835 розгляд питань за фактами здійсненого (здійснюваного) фізичними та юридичними особами самочинного будівництва (реконструкції) об`єктів за підвідомчістю справ здійснює районна адміністрація відповідного району, у якому здійснено (здійснюється) самочинне будівництво.
49. Порядок розгляду заяв з питань самочинного будівництва, визначений у розділі 4 цього Положення, згідно з яким при виявленні порушень, що суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, у висновку вказується їх зміст, конкретні пункти, параграфи, розділи державних будівельних норм і стандартів та інших нормативно-технічних документів, за якими виявлено порушення.
50. Висновок департаменту містобудування скеровується на розгляд міжвідомчої комісії при районній адміністрації відповідного району, у якому здійснено (здійснюється) самочинне будівництво.
51. Відповідно до пункту 5.1. Положення №835 міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва одне з таких рішень:
- про передачу матеріалів до суду у разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил з відповідним позовом про зобов`язання проведення особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відповідної перебудови. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (п.п. 5.1.1);
- про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти: у разі неможливості виділення земельної ділянки для цього будівництва; у разі заперечення виконавчим органом міської ради визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності і не підлягає передачі у власність; у разі порушення прав інших осіб (п.п. 5.1.3).
52. З матеріалів справи вбачається, що в 2003 році Франківська районна адміністрація надала ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю дозвіл №2-29 на влаштування кіоску з літнім майданчиком на вул. Коновальця -Житомирська у м. Львові та на надала у користування (на праві оренди) земельну ділянку для обслуговування малої архітектурної форми.
53. Франківська районна адміністрація Львівської міської ради (а саме її міжвідомча адміністративна комісія) розглядала матеріали про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення про самочинне встановлення дерев`яних павільйонів, літніх майданчиків.
54. Водночас, частина 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".
55. За визначенням частини другої статті 28 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон №3038-VI) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
56. Відповідно до статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
57. На підставі аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що порядок та реалізація суб`єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об`єкту, що підлягає демонтажу.
Орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.
Якщо об`єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI, за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.
58. Вирішуючи питання належності дерев`яних павільйонів, площами 80,50 кв.м., 17,00 кв.м. та літніх майданчиків, площею 17,80 кв.м., 12,0 кв.м, 115,00 кв.м в паркові зоні на вул. Є. Коновальця - вул. Житомирській, до тимчасових та правових підстав для її розміщення, суд звертає увагу на наступне.
59. З матеріалів справи вбачається, що позивач отримувала дозвіл та земельну ділянку для розміщення та обслуговування малих архітектурних форм.
60. Згідно з технічним паспортом на павільйон і літній майданчик виготовлений 23.03.2009, їх загальна площа 250 кв.м.
61. Скаржник стверджувала, що районна державна адміністрація не могла приймати оскаржуване розпорядження, зокрема, й тому, що запис про державну реєстрацію права власності на павільйон є чинним.
62. Разом з тим, згідно з приписами частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
63. Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
64. Таким положенням Конституції України кореспондують приписи статей 319 328 ЦК України, за змістом яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
65. За змістом частин першої, другої статті 182 цього ж Кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
66. В свою чергу, за визначенням пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
67. Також, статтею 331 ЦК України (частина 2) встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
68. Об`єктами ж будівництва, у розумінні абзацу п`ятого частини 1 статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.
69. Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку, що нерухоме майно, в тому числі новостворений об`єкт будівництва, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.
70. Як вбачається з матеріалів справи, досліджених судами попередніх інстанцій, державну реєстрацію права власності на споруду, щодо якої винесено розпорядженні про її демонтаж, здійснено на підставі заочного рішення Франківського районного суду від 30.12.2010. Однак зазначене рішення скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16.12.2013. Водночас, сам запис не скасовано. Між дійсними і зареєстрованими правами існує суперечність.
71. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що скасування законних підстав набуття права власності на споруду як нерухоме майно, позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення. Відомості реєстру про набуття права власності позивачем на вказаний об`єкт нерухомості не можуть братися до уваги як офіційні і достовірні.
72. З огляду на це, доводи касаційної скарги про те, що запис про державну реєстрацію права власності на павільйон не скасовано, не свідчать про те, що павільйон є нерухомим майном. Тому Суд їх відхиляє.
73. Відповідно до частини сьомої статті 55 Закону України «Про місцеве самоврядування» голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.
74. Інших форм прийняття рішень законодавство не передбачає. З огляду це, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення (розпорядження) про демонтаж та вживає заходи із демонтажу.
75. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017.
76. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
77. Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. 328 342 343 349 350 355 356 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя Я. О. Берназюк