Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 465/3041/16-ц

провадження № 61-4250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту добросовісного заволодіння та користування квартирою, набуття права власності за набувальною давністю, реєстрацію права власності.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона у 2002 році добросовісно заволоділа квартирою АДРЕСА_1 . У 2002 році у вказаній квартирі проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі ордера про вселення № 584 від 29 серпня 1975 року, однак у подальшому вони переїхали до іншого міста, а основний квартиронаймач ОСОБА_2 дозволив їй та членам її сім`ї тимчасово проживати у цій квартирі за умови сплати всіх комунальних послуг та підтримання квартири у належному технічному і санітарному стані.

Доказами постійного користування вказаною квартирою є акт ЖЕКу № 205 від 30 квітня 2002 року, акт ЛКП «Вулецьке» від 08 червня 2015 року, акт ЛКП «Вулецьке» від 23 березня 2010 року, довідка № 1304 від 22 березня 2016 року форми № 2, видана ЛКП «Вулецьке».

З відповіді Квартирно-експлуатаційного відділу (КЕВ) м. Львова Міністерства оборони України від 10 березня 2016 року вбачається, що згідно з карткою обліку жилої площі, закріпленої за Львівським гарнізоном у будинках місцевих рад, квартира АДРЕСА_2 на АДРЕСА_3 знаходилася в оперативному управлінні Міністерства оборони України.

Наказом начальника Львівського гарнізону від 09 лютого 1959 року вказана квартира закріплена за військовою частиною № НОМЕР_1 . Військовослужбовець цієї військової частини ОСОБА_2 був вселений у зазначену квартиру на підставі ордера № 583, виданого КЕЧ м. Львова 29 вересня 1975 року. Відомості щодо звільнення квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у КЕВ м. Львова відсутні.

У 1980 році будинок АДРЕСА_3 був переданий у комунальну власність міста.

Право власності на спірну квартиру не зареєстровановідповідно до вимог ЦК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ні за громадою м. Львова, ні за державою.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила встановити факт добросовісного заволодіння та користування квартирою АДРЕСА_1 , з 2002 року (більше десяти років), що є підставою набуття нею права власності на квартиру за набувальною давністю відповідно до вимог статті 344 ЦК України та державної реєстрації права власності на вказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2016 року у складі судді Масендич В. В. заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт добросовісного заволодіння, користування та набуття ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 31,6 кв. м, що складається із однієї кімнати площею 18,30 кв. м, з 2002 року.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що заявник довела, що вона більше десяти років, а саме з 2002 року, добросовісно володіє та користується квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту добросовісного заволодіння та користування квартирою, набуття права власності за набувальною давністю, реєстрацію права власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», виходив із того, що факт володіння громадянином жилим приміщенням встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ, але його втрачено і немає можливості підтвердити право власності не у судовому порядку, однак у цій справі відсутні докази про наявність таких обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та задовольнити її заяву.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її заяви, не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, та неправильно застосував положення статті 344 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив Франківській районній адміністрації Львівської міської ради строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Грушицького А. І.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до ордера № 583 від 29 вересня 1975 року ОСОБА_2 разом із його матір`ю ОСОБА_3 проживали у квартирі АДРЕСА_1 . Відомості про звільнення ними квартири відсутні.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї від 22 березня 2016 року № 1304, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у вказаній квартирі.

Згідно з довідкою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 22 лютого 2016 року № 02-01/3291, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрованими чи знятими з реєстраційного обліку не значаться.

Відповідно до архівних даних станом на 29 грудня 2012 року державна реєстрація права власності на спірну квартиру не проведена. Будинок, у якому знаходиться вказана квартира, зареєстровано в цілому за місцевими радами (ЖЕО Радянського району м. Львова).

Згідно з листом КЕВ м. Львова від 10 березня 2016 року квартира АДРЕСА_1 знаходилась в оперативному управлінні Міністерства оборони України та наказом начальника Львівського гарнізону від 09 лютого 1959 року була закріплена за військовою частиною НОМЕР_1 . У 1980 році будинок передано до комунальної власності міста.

08 червня 2015 року та 23 березня 2016 року ЛКП «Вулецьке» складені акти про те, що на час обстеження в квартирі проживають: ОСОБА_1 , 1975 року народження, та її діти: ОСОБА_4 , 2001 року народження, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , 2012 року народження. Зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у цій квартирі проживають з 2002 року, а ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з часу народження (2012 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України 2004 року окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 293 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Аналогічні положення містяться у пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України 2004 року).

Аналогічні положення містяться у частині четвертій статті 315 ЦПК України, згідно з якою суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 1, 2 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснив, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду.

Окреме провадження є безспірним, оскільки в ньому не розглядається матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення, а також підтверджуватися наявність чи відсутність неоспорюваних прав.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 344 ЦК України, просила встановити факт добросовісного заволодіння та користування з 2002 року (більше десяти років) квартирою АДРЕСА_1 , що є підставою набуття нею права власності на квартиру за набувальною давністю відповідно до вимог статті 344 ЦК України та державної реєстрації права власності на вказану квартиру.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд апеляційної інстанції посилався на роз`яснення Верховного Суду України, які містяться у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», згідно з яким факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку.

Разом із цим суд апеляційної інстанції не врахував таке.

Так, згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»судам роз`яснено, що після набуття чинності ЦК України з 01 січня 2004 року встановлення факту володіння особою будинком на праві власності в порядку окремого провадження не допускається.

Таким чином, не підлягає застосуванню судами пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».

Також суд апеляційної інстанції не врахував наявність спору про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження, враховуючи те, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник зазначала, що встановлення такого факту має значення для подальшого оформлення права власності на спірну квартиру, а Франківська районна адміністрація Львівської міської ради заперечувала право заявника на спірну квартиру.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що розгляд цієї заяви не захистить право, яке заявник вважає порушеним, породжує певний судовий спір, зважаючи на те, що заява ОСОБА_1 направлена на поновлення її права у сфері житлових відносин, пов`язане із вирішенням питання щодо права на житло, а саме визнання права власності на нерухоме майно у порядку, передбаченому статтею 344 ЦК України, Верховний Суд вважає, що із заяви ОСОБА_1 наявний спір про право, який має вирішуватися у порядку позовного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на зазначене, виходячи за межі доводів та вимог касаційної скарги, враховуючи наявність у цій справі спору про право, судові рішення підлягають скасуванню на підставі положень частини четвертої статті 315 ЦПК України із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Львівська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення.

ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України.

Керуючись статтями 315 400 409 414 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Львівська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.

Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк