Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 465/3517/19

провадження № 61-16816св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г.І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ),

відповідачі: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиков Іван Володимирович, ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Кредобанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатами Сотником Олександром Ігоровичем, ОСОБА_5 , на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2019 року в складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), громадянин Республіки Польща (далі - ОСОБА_1 ), звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчикова І. В., ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - Банк) про визнання недійсними правочинів.

Позов обґрунтований тим, що 07 травня 2007 року між ним та Банком укладено три договори банківського рахунку в національній валюті, євро та доларах США, на підставі яких банк відкрив поточний рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті (далі -рахунок).

08 травня 2007 року між сторонами укладено договори банківського вкладу «Рантьє» № 2630/01/3085037 та № 2630/01/3085042 про розміщення коштів в національній валюті на рахунку та їх повернення з відсотками в обумовленому розмірі.

10 жовтня 2016 року він звернувся до банку із запитом повідомити про стан його депозитних вкладів, на який отримав відповідь, що депозитні рахунки закриті на підставі заяв від 11 березня 2014 року про дострокове розірвання договорів банківського вкладу, підписаних його представником за довіреністю ОСОБА_3 14 березня 2014 року грошові кошти в сумі 12 923 891,01 грн перераховані з рахунку на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Артем-банк» (далі - АТ «Артем-банк»).

Він не підписував довіреність та не уповноважував ОСОБА_3 на вчинення вказаних дій щодо переведення грошових коштів та закриття рахунків в Банку, оскільки в момент її посвідчення перебував в місцях позбавлення волі. Довіреність видана на підставі паспорту позивача, який на момент посвідчення був анульований та строк дії якого закінчився.

Просив визнати недійсними довіреності на ім`я ОСОБА_3 , посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І. В., від 03 березня 2014 року, зареєстровану у реєстрі нотаріальних дій за № 141, від 07 березня 2014 року, зареєстровану у реєстрі нотаріальних дій за № 147, від 07 березня 2014 року, зареєстровану у реєстрі нотаріальних дій за № 148, від 01 березня 2014 року, зареєстровану у реєстрі нотаріальних дій за № 138; визнати недійсними заяви ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 від 11 березня 2014 року про дострокове розірвання договорів банківського вкладу від 08 травня 2007 року № 2630/01/3085037 та № 2630/01/3085042.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2019 року в позові відмовлено.

Підставою для відмови в позові суд зазначив пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої відповідач подав відповідну заяву, та відсутність поважних причин для поновлення строку позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу Банку задоволено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції виходив з його недоведеності, а також зазначив, що задоволення позову не відновить порушене право позивача.

Надані позивачем копії доказів, а саме: свідоцтва про звільнення від 26 січня 2016 року, відповіді Апеляційного суду м. Лодзь від 13 жовтня 2016 року, запиту про надання інформації про особу від 18 липня 2016 року, довідки про видачу паспортів позивачу від 12 березня 2020 року не можуть бути прийняті як письмові докази щодо предмета спору, оскільки вони нелегалізовані в установленому порядку та містять розбіжності встановлені судами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 через представників - адвокатів Сотника О. І. та ОСОБА_5 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, просив скасувати їх, справу направити до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки визнали докази, надані позивачем, неналежними, недопустимими, недостовірними та недостатніми, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач на момент видання довіреності перебував у місцях позбавлення волі в Республіці Польща (з 9 жовтня 2008 року по 26 січня 2016 року) і не міг знаходитись у м. Ірпіні в Україні, що підтверджено доказами, які суд апеляційної інстанції не взяв до уваги.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк дії паспорту ОСОБА_1, оригінал якого був оглянутий в суді першої інстанції, міг бути продовжений ґрунтується на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу довідки Лодзинського воєводського управління в м. Лодзі від 12 березня 2020 року № SO-I.6250.75.2020, у якій зазначено, що дія паспорта, серія НОМЕР_3 , на підставі якого посвідчена довіреність від 07 березня 2014 року № 147 від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 , була скасована 18 вересня 2008 року. Водночас належним чином засвідчена копія вказаної довідки була долучена до матеріалів справи.

Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представником Банку був оглянутий оригінал довідки Слідчого арешту в м. Лодзі пенітенціарної служби від 17 березня 2020 року, а її належним чином засвідчена копія знаходиться в матеріалах справи.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріус використав недійсний паспорт для встановлення особи, чим порушив статті 43, 44 Закону України «Про нотаріат» та вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Оскаржувані довіреності порушують права позивача, зокрема, щодо волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позову, та також зазначив, що задоволення позову не відновить порушене право позивача, що суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, провадження № 61-22897св18.

Суд апеляційної інстанції безпідставно послався на те, що позивач не ініціював питання щодо проведення почеркознавчої експертизи підпису, проставленого в довіреності.

Дії суду є порушенням принципу змагальності ті рівності сторін. У постанові суд апеляційної інстанції не вказав, що усі докази оглядалися судом першої інстанції та пропонувалися для огляду суду апеляційної інстанції.

Мотиви касаційної скарги не зводяться до переоцінки доказів у справі, а вказується, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги всі поданні позивачем докази, як неналежні, недопустимі та недостовірні через відсутність їх оригіналів.

Немає висновку Верховного Суду щодо порядку зазначення наявності оригіналів доказів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Банку мотивований тим, що посилання позивача на відхилення судом його клопотання про огляд оригіналів доказів не відповідає дійсності.

Подані позивачем докази на обґрунтування непідписання ним довіреності містять суттєві розбіжності, суперечать один одному та складені у неналежній формі.

Додаткові пояснення позивача арґументовані тим, що відповідач не надав жодного документа, який би міг спростувати позицію, яку він виклав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 травня 2007 року між ОСОБА_1 та Банком укладено три договори банківського рахунку в національній валюті, євро та доларах США, на підставі яких банк відкрив рахунок. Цього ж дня сторони уклали договори про надання додаткових послуг з розрахункового обслуговування.

08 травня 2007 року між сторонами укладено договори банківського вкладу «Рантьє» № 2630/01/3085037 та № 2630/01/3085042 про розміщення коштів в національній валюті на рахунку та їх повернення з відсотками в обумовленому розмірі.

07 березня 2014 року приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиков І. В. посвідчив довіреність ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Лодзьким Воєводством 11 лютого 2000 року, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Цією довіреністю ОСОБА_3. уповноважений вчиняти від імені довірителя дії щодо розпорядження будь-якими рахунками, відкритими на підставі договорів/угод з банками (їх філіями, відділеннями, представництвами), в тому числі, відкритих на підставі договору № 2630/01/3085037 dd 07/05/2007, договору № 2630/01/3085042 dd 07/05/2007, укладених з Банком.

11 березня 2014 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3. звернувся до Банку зі заявами про дострокове розірвання договорів банківських вкладів позивача. На підставі вказаних заяв закрито депозитні рахунки № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6.

10 жовтня 2016 року позивач звернувся до Банку із заявою про надання інформації щодо стану його депозитних вкладів, на яку отримав відповідь банку, що 14 березня 2014 року платіжним дорученням № 7419110 грошові кошти в сумі 12 923 891,01 грн перераховані з рахунку № НОМЕР_4 , відкритого у Банку», на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на його ім`я у АТ «Артем-банк».

10 жовтня 2016 року ОСОБА_1 повідомив банк, що з моменту відкриття рахунку у Банку» він не видавав жодних довіреностей, які б стосувались рахунків, відкритих у цьому банку.

11 жовтня 2016 року Банк повідомив правоохоронні органи про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення за фактом перерахування коштів з рахунків, відкритих на ім`я позивача. За вказаним фактом розпочато досудове розслідування (кримінальне провадження № 12016140080003685), відомості про яке внесені 13 жовтня 2016 року до Єдиногореєстра досудових розслідувань.

Згідно з листом АТ «Артем - банк» від 09 лютого 2017 року № 325 на ім`я ОСОБА_1 був відкритий рахунок № НОМЕР_2 . 14 березня 2014 року згідно з платіжним дорученням № 7419110 грошові кошти були зараховані на цей рахунок.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, та відзиву на неї, на Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Верховний Суд зазначає, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (стаття 244 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до частини першої статті 15 «Визнання документів» Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року, ратифікований Постановою Верховної Ради N 3941-XII від 04 лютого 1994 року, документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом.

Згідно зі статтею 43 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників. При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи).

За змістом статті 43 Закону України «Про нотаріат» встановлення нотаріусом особи іноземця здійснюється виключно за національним паспортом іноземця або документом, що його замінює.

Відповідно до пункту 7. 29 розділу 7 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, якщо нотаріальна дія вчиняється для чи за участю іноземного громадянина, перевіряється законність його перебування в Україні.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Іноземцю відмовляється у перетині державного кордону, у разі якщо при перевірці паспортного документа уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України буде встановлена його недійсність та неприналежність відповідній особі (статті 10, 14 Закону України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль»).

Згідно зі статтею 367 ЦПК України, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 81 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказуванняє важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі, тому доводи касаційної скарги оцінює з урахуванням предмета доказування у цій справі, встановлених судами обставин та їх правової оцінки відповідно до наданих сторонами доказів. Сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

У матеріалах справи наявна посвідчена копія паспорта позивача з перекладом від 11 лютого 2000 року ВМ № 5358431, яка має запис «Дійсний до 11 лютого 2010 року» (в перекладі) та помітку «Анульовано» (в перекладі) (т. 1, а. с. 67-69).

Згідно з протоколом судового засідання Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року суд оглянув оригінал цього паспорта, долучив копію та повернув оригінал (т. 2, а. с. 111, час запису 11:27:06).

Відповідно до законодавства Республіки Польща (чинного на час виникнення спірних правовідносин), а саме Закону від 13 липня 2006 року «Про паспортні документи» паспорт дійсний протягом 10 років з дати його видачі (частина перша статті 32 вказаного Закону) (https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU20061431027/T/D20061027L.pdf ).

Отже, відповідно до вказаного Закону продовження дії такого документу понад десять років не передбачено. Видається новий паспорт

Аналогічні положення щодо дійсності паспорту громадянина України для виїзду за кордон є в українському законодавстві.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.

Висновок суду апеляційної інстанції, що строк дії паспорту міг бути продовженим, а позивач не надав підтвердження протилежного не узгоджуються з доказами у справі та вимогами законодавства щодо строку дійсності паспортного документу для виїзду за кордон.

За змістом статей 95 365 ЦПК України суд апеляційної інстанції не позбавлений повноважень з витребування у сторін оригіналів доказів для огляду в судовому засіданні, дослідження та оцінки доказів.

Посилання суду апеляційної інстанції, що позивач не надав суду деяких оригіналів доказів (наприклад, оригіналу відповіді Апеляційного суду м. Лодзь від 13 жовтня 2016 року) не відповідає матеріалам справи.

Згідно із технічним записом та протоколом судового засідання від 26 листопад 2019 року представнику відповідача та суду для огляду надано оригінали документів, в тому числі оригінал відповіді Апеляційного суду м. Лодзь від 13 жовтня 2016 року з блідо синім штампом (т. 1, а. с. 223 - 231, час запису, диск, 43.10 - 44.34), на відсутність якого посилається суд апеляційної інстанції.

Щодо посилання суду апеляційної інстанції на те, що позивач міг звернутися до суду з клопотанням про проведення почеркознавчої експертизи довіреності для встановлення факту підробки підпису позивача, але не зробив цього, то Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року при вчиненні нотаріальних дій, що потребують прикладення власноручного підпису осіб, нотаріус перевіряє справжність підпису цих осіб шляхом здійснення ними підпису у його присутності.

Недотримання нотаріусом обов`язку при посвідченні довіреності установити особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії і перевірити справжність її підпису шляхом йог здійснення у присутності нотаріуса є підставою для визнання цієї довіреності недійсною.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі № 363/2043/16-ц, провадження № 61-44626св18, на яку посилається позивач як на підставу касаційного оскарження.

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу I Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) для проведення почеркознавчих досліджень рукописних підписів надаються оригінали документів.

Позивач не має оригіналів довіреностей, а має лише копію однієї з оскаржуваних, оскільки посилається на те, що він їх не підписував та не уповноважував ОСОБА_3 на вчинення дій щодо переведення грошових коштів та закриття рахунків в Банку.

На підтвердження позовних вимог позивач надав такі докази: копію свідоцтва про звільнення від 26 січня 2016 року; відповіді Апеляційного суду м. Лодзь від 13 жовтня 2016 року; копію запиту про надання інформації про особу від 18 липня 2016 року; копію довідки Слідчого арешту в м. Лодзі пенітенціарної служби від 17 березня 2020 року; копію довідки Лодзинського воєводського управління в Лодзі від 12 березня 2020 року, копію довідки про видачу паспортів позивачу від 12 березня 2020 року, копію чинного паспорту (для виїзду за кордон) та копію чинного посвідчення особи (аналог ІD-картки).

Згідно з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції у судовому засіданні були присутні представники позивача та представники відповідача - Банку (т. 1, а. с. 185, т. 2, а. с. 21).

Згідно із рішенням суду апеляційної інстанції представники Банку ставили під сумнів достовірність наданих копій документів, проте належними і достовірними доказами не спростували твердження позивача.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що суд першої інстанції не з`ясував позицію відповідача ОСОБА_3 , на ім`я якого видані довіреності, які оспорює позивач, а також нотаріуса, який посвідчував ці довіреності, не виклав відповідні мотиви, не вказав, чому не може з`ясувати їхні позиції у справі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 2007 року, справа «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia), дійшов висновку, що рішення національних судів можна розглядати як грубо свавільні, якщо вони фактично встановили для заявника надзвичайний та недосяжний стандарт доказування, тому його позов не мав навіть найменшої перспективи успіху (заява № 72118/01, пункт 174).

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог процесуального закону поклав на позивача недосяжний стандарт доказування - обов`язок доказування вчинення ним дій, які він не вчиняв (надання суду доказів існування інших довіреностей, оскаржуваних позивачем, як таких, які він не підписував) та надання доказів на спростування припущення відповідача, яке взяте судом апеляційної за основу судового рішення (ймовірність продовження строку дії паспорта НОМЕР_3 ).

Суд апеляційної інстанції відповідно до цивільного процесуального закону має надати оцінку усім обставинам і доказам у справі, на які посилаються сторони.

Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що задоволення позову не відновить порушене право позивача, не взявши до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 465/7362/16-ц, провадження № 61-17306св18, у справі з тими ж сторонами про стягнення заборгованості за договорами банківських вкладів «Рантьє» № 2630/01/3085042 від 08 травня 2007 року та № 2630/01/3085037 від 08 травня 2007 року, в якому суд зазначив, що захист прав позивача неможливий без визнання довіреності недійсною.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, провадження № 61-22897св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 405/20/15-ц, провадження № 61-10910св18, на які посилається позивач Верховний Суд не бере до уваги, з огляду на те, що предмет позову та фактичні обставини, встановлені судами, не є подібними у справі, що переглядається.

У постановах від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, на які посилається позивач, Велика Палата Верховного Суду сформулювала загальні висновки, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, проте предмет позову та фактичні обставини, встановлені судами, не є подібними у справі, що переглядається.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Не можна погодитися і з рішенням суду першої інстанції, який відмовив у позові за спливом позовної давності, не встановивши, чи порушене право позивача, не надавши належної оцінки, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

З огляду на те, що суди належним чином не встановили обставини справи, не надали належної правової оцінки доказам у справі, судові рішення у справі не відповідають вимогам частин першої - третьої, п`ятої статті 263 ЦК України, а Верховний Суд не наділений такими повноваженнями встановлення обставин справи та оцінки доказів у справі, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції необхідно встановити належних відповідачів у справі, обставини справи, оцінити докази у справі згідно з правилами оцінки доказів та стандарту доказування у цивільних справах, вирішити справу відповідно до норм матеріального та процесуального права з урахуванням завдань цивільного судочинства.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, скасування оскаржуваних судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатами Сотником Олександром Ігоровичем, ОСОБА_5 , задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко