№ 465/3772/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 465/3772/17

провадження № 61-11486св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник(боржник) - ОСОБА_1 ,

особа, дії якої оскаржуються, - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць Андрій Андрійович,

заінтересована особа (стягувач) - Львівське міське комунальне підприємство«Львівтеплоенерго»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гаталяк Макаром Ярославовичем, на додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2023 року у складі судді Дзеньдзюри С. М., постанову Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 28 червня 2023 року про стягнення з неї боргу на користь Львівського міського комунального підприємства«Львівтеплоенерго» (далі - ЛМКП «Львівтеплоенерго»).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2023 року у задоволенні скарги відмовлено.

10 жовтня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. через представника - адвоката Репака В. В. звернувся до Франківського районного суду м. Львова з заявою про ухвалення у справі додаткового рішення, у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2023 року заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції урахував наявність заперечень ОСОБА_1 щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та вважав за доцільне зменшити заявлену до стягнення суму судових витрат до 4 000 грн, вважаючи, що такий розмір відповідатиме критерію розумності та співмірності їх розміру зі складністю справи.

Не погодившись із додатковим рішенням Франківського районного суду м.Львова від 28 листопада 2023 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскаржуваних постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

30 квітня 2024 року адвокат Репак В. В., діючи в інтересах приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А., звернувся до апеляційного суду із заявою, у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця понесені ним в суді апеляційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року заяву задоволено.

Ухвалено у справі додаткове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір понесених приватним виконавцем витрат на оплату послуг адвоката у сумі 3 000 грн є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами і наданими послугами. При цьому апеляційний суд урахував відсутність заперечень ОСОБА_1. на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12 серпня 2024 року адвокат Гаталяк М. Я., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 28 листопада 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

15 жовтня 2024 року адвокат Репак В. В., діючи в інтересах приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А., звернувся до Верховного Суду із відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи.

19 листопада 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою, третьою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати

на професійну правничу допомогу.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 452 ЦПК України).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А.

У запереченнях на вказану скаргу приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. в особі представника - Репака В. В. надав попередній розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а також вказав, що у подальшому ним буде подано заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відмовлено.

10 жовтня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської областіПиць А. А. в особі представника Репака В. В. подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, яка мотивована тим, що ухвалою суду від 05 жовтня 2023 року у задоволенні скарги відмовлено, однак не вирішено питання про судові витрати. Тому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Матеріалами справи також встановлено, що на підтвердження понесених приватним виконавцем судових витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року; Додаткову угоду № 1 від 13 травня 2022 року до Договору про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року; рахунок № 56 за правничі послуги, що надані на підставі договору про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року та платіжну інструкцію № 32502 від 10жовтня 2023 року.

31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подано заперечення на заяву щодо розподілу судових витрат.

Ураховуючи, що у задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено, приймаючи до уваги надані нею заперечення, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. витрат на правничу допомогу, понесених ним під час розгляду справи судом першої інстанції, у розмірі 4 000 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви.

Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду апеляційної інстанції 18 березня 2024 року, приватний виконавець виконавчого округу Львівської областіПиць А. А., в інтересах якого діяв представник - адвокат Репак В. В., повідомив про те, що на стадії апеляційного перегляду справи розраховує понести судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, докази чого будуть надані суду у встановлений процесуальним законом строк.

Приватний виконавець виконавчого округу Львівської областіПиць А. А., в інтересах якого діяв представник - адвокат Репак В. В., звернувся до суду з заявою, у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 3 000 грн, на підтвердження чого надав договір про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року; Додаткову угоду № 1 від 13 травня 2022 року до Договору про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року; рахунок № 69 за правничі послуги, що надані на підставі договору про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року та платіжну інструкцію № 5818 від 05 квітня 2024 року.

Заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу від ОСОБА_1 до апеляційного суду не надходили.

З огляду на викладене, урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт, реальний час, необхідний для виконання таких послуг, відсутність заперечень сторони скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Визначена судом сума підтверджена належними та допустимими доказами та є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Гаталяк Макаром Ярославовичем, залишити без задоволення.

Додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов