№ 465/3862/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 465/3862/16-ц

провадження № 61-6304св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівське комунальне підприємство «Львівський ліхтар»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2018 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду

від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар»

(далі - ЛКП «Львівський ліхтар») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на черзі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що із

01 серпня 2015 року він переведений у ЛКП «Львівський ліхтар» на посаду менеджера-економіста.

31 травня 2016 року його було звільнено у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі наказу № 73 із порушенням вимог

КЗпП України, оскільки відповідачем не було запропоновано при звільненні інших вакантних посад на підприємстві, що є порушенням законних прав особи на працю. Вказані незаконні дії роботодавця призвели до моральних та фізичних страждань і загострення хвороби інваліда дитинства.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі, стягнути заробітну плату невиплачену в день розрахунку, компенсацію за затримку виплати заробітної плати, відшкодувати моральну шкоду та поновити на черзі працівників, які потребують покращення житлових умов і отримання житла.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 14 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що при звільненні позивача у зв`язку зі скороченням штатної чисельності працівників ЛКП «Львівський ліхтар», відповідачем було дотримано вимоги законодавства, а тому у задоволенні позовних вимог про поновлення на посаді ОСОБА_1 слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що

ЛКП «Львівський ліхтар» було дотримано вимог частини першої статті

49-2 КЗпП України щодо своєчасного попередження працівника про скорочення штату та майбутнє звільнення, запропоновану позивачу вакантну посаду, від якої той відмовився, отримано попередню згоду профспілкового комітету первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 . Відповідачем дотримано також вимоги статті 47 КЗпП України щодо видачі належним чином оформленої трудової книжки,

від отримання якої позивач відмовився.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, похідні позовні вимоги про виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та поновлення позивача на черзі працівників

ЛКП «Львівський ліхтар», які потребують покращення житлових умов і отримання житла, не підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволені позовної вимоги про вирішення питання законності подальшого перебування ОСОБА_2 на посаді директора

ЛКП «Львівський ліхтар», суди вважали, що ОСОБА_2 перебуває на посаді законно. Крім того, прийняття та звільнення з посади директора

ЛКП «Львівський ліхтар» до компетенції суду не входить, а належить до дискреційних повноважень районної адміністрації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження завданих моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що призвело до необхідності додаткових зусиль для організації життя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 14 лютого 2019 року, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2019 року справу № 465/3862/16-ц передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди порушили права людини з інвалідністю з дитинства, не застосували до спірних правовідносин положення Закону України

«Про основи соціальної захищеності інвалідів України», Закону України

«Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам».

Суди не звернули належної уваги на те, що Франківська районна адміністрація не має повноважень змінювати штатний розпис ЛКП «Львівський ліхтар».

Крім того, суди необґрунтовано розглядали справу в порядку спрощеного позовного провадження, а не в загальному провадженні, оскільки позовні вимоги мають для позивача надзвичайно вагоме значення, а вартість отриманої в майбутньому квартири свідчить про те, що справа не може бути малозначною.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ЛКП «Львівський ліхтар» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписаний директором ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

При цьому посилається на безпідставність доводів касаційної скарги, оскільки відповідачем при звільненні ОСОБА_1 було дотримано норм трудового законодавства України, у тому числі, і законодавства, яким передбачено захист прав осіб із інвалідністю. ЛКП «Львівський ліхтар» зверталося, зокрема, до Львівського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів із проханням надати інформацію, чи було порушення підприємством прав інвалідів. Відповідно до листа, наданого на вказаний запит, таких порушень не було.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Статутом ЛКП «Львівський ліхтар», затвердженого головою Франківської районної адміністрації та погодженого зборами трудового колективу,

ЛКП «Львівський ліхтар» створене Львівською міською радою згідно з ухвалою міської ради від 31 січня 2002 року № 1440 та підпорядковане Франківській районній адміністрації, що є представником власника - територіальної громади м. Львова і є органом, до сфери управління якого входить комунальне підприємство (надалі Уповноважений орган). Згідно з п. 7 Статуту до виключної компетенції Уповноваженого органу, серед іншого, належить затвердження штатного розпису та організаційної структури підприємства. Пунктом 6 Статуту визначено, що управління підприємством здійснює його керівник.

Відповідно до наказу № 31-К від 01 серпня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера-економіста ЛКП «Львівський ліхтар» згідно з пунктом

5 статті 36 КЗпП України.

Згідно з окремим дорученням голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25 березня 2016 року керівникам ЛКП доручено в термін до 30 березня 2018 року розпочати процедуру вивільнення енергоменеджерів з організації ефективного використання енергії (енергоменеджерів з обліку та використання тепла, води, електричної енергії) - економістів із дотриманням вимог КЗпП України, а також внести зміни до штатного розпису ЛКП, вилучивши з 01 червня 2016 року посаду енергоменеджер з організації ефективного використання енергії (енергоменеджер з обліку та використання тепла, води, електричної енергії)-економіст.

Попередженням від 31 березня 2016 року, за підписом директора

ЛКП «Львівський ліхтар», ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення з займаної посади енергоменеджера з організації ефективного використання енергії (енергоменеджер з обліку та використання тепла, води, електричної енергії) - економіста з 31 травня 2016 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а саме: скорочення чисельності працюючих, у зв`язку з тим, що

з 01 березня 2016 року ЛМКП «Львівводоканал» став виконавцем послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення, з яким

ОСОБА_1 був ознайомлений 01 квітня 2016 року, про що свідчить його підпис.

31 березня 2016 року директором ЛКП «Львівський ліхтар» надіслано голові профспілкового комітету первинної профспілкової організації ЛКП «Львівський ліхтар» подання для отримання згоди профспілкового комітету для отримання згоди на звільнення енергоменеджера з організації ефективного використання енергії (енергоменеджера з обліку та використання тепла, води, електричної енергії) - економіста - ОСОБА_1 .

Зі змісту Протоколу № 5 оперативної наради адміністративного управління ЛКП «Львівський ліхтар» від 04 травня 2016 року встановлено, що на нараді виступив директор ЛКП «Львівський ліхтар» ОСОБА_2 із нагадуванням про окреме доручення голови районної адміністрації від 25 березня 2016 року про процедуру вивільнення енергоменеджерів-економістів та приведення штатного розпису до відповідності з 01 червня 2016 року. ОСОБА_2 запропонував енергоменеджеру-економісту ОСОБА_1 із 01 червня 2016 року вакантну посаду столяра по строковому трудовому договору. Енергоменеджер-економіст ОСОБА_1 виступив з відмовою від переведення на посаду столяра з 01 червня 2016 року.

Згідно з наказом № 73-К від 31 травня 2016 року ОСОБА_1 звільнено

з 31 травня 2016 року у зв`язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу посаду згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до копій штатного розпису адмінуправлінського персоналу підприємства ЛКП «Львівський ліхтар» Франківського району м. Львова,

з 01 грудня 2014 року у ЛКП «Львівський ліхтар» працювало 2 працівники на посаді менеджера з організації ефективного використання енергії (енергоменеджер з обліку та використання тепла, води, електричної енергії)-економіст, однак, штатним розписом, який введено в дію з 01 червня 2016 року такої посади не передбачено.

Згідно з відповіддю директора ЛМКП «Львівводоканал» Вольського В. В. на запит директора ЛКП «Львівський ліхтар» ОСОБА_2 . від 12 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 працює у ЛМКП «Львівводоканал» на умовах трудової угоди

№ 35-16, термін дії якої з 01 червня 2016 року до 31 грудня 2016 року, прийнявши на себе виконання робіт контролера дільниці Франківського району відділу збуту послуг.

Відповідно до Акта перевірки Державної інспекції України з питань праці

ГУ Держпраці у Львівській області щодо додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 13011881027 ЛКП «Львівський ліхтар», проведеною в період з 07 квітня 2017 року до 10 квітня 2017 року перевіркою встановлено, що порушень трудового законодавства на підприємстві немає, зокрема, не виявлено порушень щодо укладення трудових договорів, звільнення працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі, скорочення чисельності або штату працівників проводиться у разі неможливості його переведення на іншу роботу за його згодою, дотримано вимоги статті 43, частини першої статті 49-2 КЗпП України.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У відповідності до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Аналогічна правова позиція викладено у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Встановивши, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, запропоновано позивачу вакантну посаду на момент звільнення, від якої він відмовився, наказ про звільнення виданий повноважною особою, в межах своєї компетенції, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за наявності попередньої згоди профспілкового комітету звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та без порушень прав ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення відбулося внаслідок порушення прав особи з інвалідністю, не знайшли свого підтвердження наданими по справі доказами, а тому відхиляються судом за недоведеністю.

Увалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства та процедури звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату роботодавця.

Позивача було завчасно попереджено про наступне вивільнення, отримано згоду профспілкового комітету підприємства на його звільнення. Позивач був присутній на оперативній нараді адміністративного управління

ЛКП «Львівський ліхтар» від 04 травня 2016 року, де йому було запропоновано вакантну посаду столяра по строковому трудовому договору, від якої позивач відмовився.

Посилання касаційної скарги на те, що Франківська районна адміністрація не має повноважень змінювати штатний розпис ЛКП «Львівський ліхтар», є безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до Положення про Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01 листопада 2016 рок № 977 «Про затвердження Положень про районні адміністрації Львівської міської ради та їх структур» районна адміністрація наділена повноваженнями у сфері житлово-комунального господарства, а саме: управління підпорядкованими комунальними підприємствами житлового господарства району, контроль за ефективністю роботи комунальних підприємств тощо.

Згідно з п. 7 даного Статуту до виключної компетенції Уповноваженого органу (Франківської районної адміністрації), серед іншого, належить затвердження штатного розпису та організаційної структури підприємства.

Таким чином ЛКП «Львівський ліхтар» підпорядковане Франківській районній адміністрації Львівської міської ради, оскільки знаходиться на території Франківського району м. Львова, та саме до виключної компетенції ради належить затвердження штатного розпису та організаційної структури підприємства.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди неправомірно розглянули справу без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження, що призвело до звуження прав позивача, з огляду на наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають із трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Предметом позову у даній справі є поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на черзі, тобто справа виникла із трудових правовідносин, які в силу положень статей 19 274 ЦК України підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно не прийняв доповнення та уточнення до позовної заяви з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною п`ятою зазначеної статті передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

До поданої до суду першої інстанції заяви про доповнення та уточнення позовної заяви ОСОБА_1 від 09 серпня 2018 року не додано доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, у зв`язку з чим суд першої інстанції у відповідності до вимог статті

49 ЦПК України не прийняв її до розгляду, про що зазначив у судовому рішенні.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень зводяться до незгоди заявника з висновками судів.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. А. Калараш

Є. В. Петров