ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 465/4985/18

провадження № 61-6066св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року, постановлену у складі судді Мартинишин М. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого

2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

17 серпня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви вказував, що за рахунок належного відповідачу майна можливо частково погасити заборгованість, яка існує у відповідача перед позивачем. Вважає, до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі та видачі виконавчих листів існує загроза відчуження майна відповідачем для уникнення відповідальності та унеможливлення стягнення з нього заборгованості, тому невжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і поновлення порушених прав позивача.

За таких обставин просив:

- накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме на: земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0177 загальною площею 0,0278 га, яка розташована на

АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0176 загальною площею 0,0971 га, яка розташована на АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 126,3 кв.м, житловою площею

51,2 кв.м, який знаходиться за цією ж адресою; 1/3 частку житлового будинку

АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 , заборонивши вчинення будь-яких дій щодо відчуження вказаного майна ОСОБА_2 та будь-яким органам та особам в тому числі, але не виключно і Управлінню державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам (державним та приватним);

- тимчасово обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України шляхом заборони перетинати державний кордон України до повного виконання зобов`язань за договором позики від 18 лютого 2015 року, укладеним з ОСОБА_1 ;

- накласти арешт на частку (корпоративні права) ОСОБА_2 у статутному капіталі Приватного підприємства (далі - ПП) Фірма «Юлія» у розмірі, що становить 100% статутного капіталу, у межах суми заборгованості в розмірі 14 496 438,50 грн, заборонивши державним реєстраторам та іншим суб`єктам державної реєстрації проводити реєстраційні дії, пов`язані із зміною частки у статутному капіталі

ПП Фірма «Юлія», яка належить ОСОБА_2 ;

- накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунках у всіх банках та фінансових установах України.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме на: земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0177 загальною площею 0,0278 га, яка розташована на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0176 загальною площею 0,0971 га, яка розташована на

АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею

126,3 кв.м, житловою площею 51,2 кв.м, який знаходиться за цією ж адресою; 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , і заборонено ОСОБА_2 і будь-яким органам та особам в тому числі, але не виключно і Управлінню державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам (державним та приватним) вчинення будь-яких дій щодо відчуження вказаного майна.

В порядку забезпечення позову заборонено вчинення будь-яких дій щодо відчуження квартири

АДРЕСА_4 , яка зареєстрована за ОСОБА_4 , та заборонено ОСОБА_4 і будь-яким органам та особам в тому числі, але не виключно і Управлінню державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам (державним та приватним) вчинення будь-яких дій щодо відчуження вказаного майна.

Накладено арешт на частку (корпоративні права) ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП Фірма «Юлія» у розмірі, що становить 100% статутного капіталу, у межах суми заборгованості в розмірі 14 496 438,50 грн, заборонивши державним реєстраторам та іншим суб`єктам державної реєстрації проводити реєстраційні дії, пов`язані із зміною частки у статутному капіталі ПП Фірма «Юлія», яка належить ОСОБА_2 .

Тимчасово обмежено ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України шляхом заборони перетинати державний кордон України до повного виконання зобов`язань за договором позики від 18 лютого 2015 року, укладеним з ОСОБА_1 .

У іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до відповідача із позовом про стягнення заборгованості у розмірі 14 496 438,50 грн, тому невжиття заходів забезпечення позову, за висновком суду, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру

АДРЕСА_5 , суд виходив з того, що вказана квартира не належить відповідачу.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в частині накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунках у банках та фінансових установах України, оскільки заявник не зазначив, на які кошти необхідно накласти арешт, та реквізити рахунків, на яких вони розміщені.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року в частині забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України шляхом заборони перетинати державний кордон України до повного виконання зобов`язань за договором позики від 18 лютого 2015 року, укладеним з ОСОБА_1 , та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.

У іншій частині ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині тимчасово тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, апеляційний суд виходив з того, що заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені ЦПК України. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати до видів забезпечення позову, оскільки відповідно до статті 33 Конституції України свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом.

Дійшовши такого висновку, апеляційний суд врахував, що питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених в порядку, передбаченому статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 441 ЦПК України, зокрема, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанцій у іншій частині, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про задоволення заяви та зазначив, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача на його користь 14 496 438,50 грн, а відповідач має реальну можливість реалізувати належні йому на праві власності земельні ділянки, житлові будинки або частку у статутному капіталі, що в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про безпідставність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_5 і належить дружині відповідача - ОСОБА_4 , зазначивши, що право власності на вказану квартиру вона набула за час шлюбу із відповідачем, а зобов`язання у ОСОБА_5 виникло в інтересах сім`ї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили заяву про забезпечення позову в частині заборони ОСОБА_4 розпоряджатися належним їй майном, оскільки вона не є стороною у цій справі.

Заявник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій того, що сам по собі факт пред`явлення позову про стягнення заборгованості не є підставою для його забезпечення шляхом арешту всього майна позивача та заборони розпоряджатись майном його дружині. Оскаржувані судові рішення не містять мотивів, за яких суди дійшли висновку про можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення та про існування у відповідача або його дружини наміру відчужити належне їм майно.

Крім того, заявник вказує на помилковість висновків судів щодо накладення арешту на 1/3 частку житлового будинку

АДРЕСА_6 , оскільки вказаний будинок відчужено за договором купівлі-продажу декілька років тому і цей будинок відповідачу не належить.

Заявник вважає безпідставним висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про наявність невиконаних відповідачем судових рішень, ухилення його від виконання зобов`язань або звернення позивача до відповідача з вимогою повернути позику до пред`явлення цього позову.

На думку заявника, подані до заяви про забезпечення позову письмові докази не відповідають вимогам статті 95 ЦПК України, оскільки їх копії не завірені належним чином.

Крім того, заявник вказує, що вартість майна, на яке накладено арешт значно перевищує розмір заявлених позовних вимог, тому вжиті заходи забезпечення позову не можна вважати співмірними.

Також заявник зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо неповідомлення його про дату, час і місце судового засідання, в якому розглядалась заява про забезпечення позову.

Позиція інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому послався на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального і процесуального права. Просив врахувати, що вартість майна, на яке накладено арешт, складає 5 171 500 грн, що є значно меншою за розмір заборгованості відповідача - 14 496 438,50 грн. Апеляційний суд надав оцінку вказаним обставинам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що заходи забезпечення позову є співмірними.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 4 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на касаційну скаргу, суд дійшов таких висновків.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначенні у статті 149 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня

2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, які беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, суд лише вирішує питання щодо запобігання ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, тому доводи касаційної скарги про те, що позов безпідставний, при вирішенні цього процесуального питання не досліджуються.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 7 вересня 2020 року у справі № 522/3471/20 (провадження № 61-9451св20).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову в оскаржуваній частині, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, врахував вказані норми ЦПК України, правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив надані заявником докази та наведені у заяві про забезпечення позову доводи, дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для накладення арешту на майно, що належить відповідачу.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій прав його дружини ОСОБА_4 , яка не є стороною у справі, не може бути підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанції, оскільки вказана обставина не впливає на обсяг прав і обов`язків заявника. ОСОБА_2 не надав документів на представництво в суді інтересів ОСОБА_4 , а остання, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, судові рішення в касаційному порядку не оскаржувала.

Посилання заявника про недоведення позивачем існування у відповідача наміру відчужити спірне майне майно та відсутність в оскаржуваних судових рішення мотивів, за яких суди дійшли висновку про задоволення заяви, є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка. Судовим рішенням апеляційного суду обґрунтовано відхилено ці доводи заявника та наведено мотиви на їх спростування, з якими погоджується і касаційний суд.

За змістом статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач відчужив належну йому частку житлового будинку АДРЕСА_6 , тому суд першої інстанції помилково наклав на неї арешт, спростовується дослідженою судами попередніх інстанцій інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 133971375 від 10 серпня 2018 року.

Посилання заявника про те, що вартість майна, на яке накладено арешт значно перевищує розмір заявлених позовних вимог відхиляються касаційним судом, оскільки переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції врахував та надав належну оцінку співмірності заявлених позовних вимог із заходом забезпечення позову, врахувавши вартість нерухомого майна, на яке накладено арешт.

Твердження заявника про те, що суд першої інстанції не повідомив його про розгляд заяви і не викликав у судове засідання, касаційний суд відхиляє, оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи, що передбачено частиною першою статті 153 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанцій у частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції у частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанову апеляційного суду без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов