Постанова

Іменем України

14 червня 2022 року

м. Київ

справа № 465/5991/19

провадження № 61-21141св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2020 року у складі судді Мартьянової С. М.та постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М. та Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виділ частки із спільної сумісної власності.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 02 серпня 2000 року № НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради, квартира

АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності йому та відповідачам.

Зазначав, що частка у цій квартирі кожного із співвласників не визначена.

Спірна квартира складається з трьох кімнат житловою площею 58,2 кв. м, кухні площею 13,2 кв. м, ванної кімнати площею 4,2 кв. м, вбиральні -

1,2 кв. м, коридору - 8,9 кв. м, та обладнана балконом - 1,3 кв. м, загальна площа квартири 87,0 кв. м.

Відповідачі не визнають його право на частку у спірній квартирі.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд виділити йому 1/4 частку із спільної сумісної власності, а саме квартири

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2020 року

у задоволенні клопотання відповідачів про зупинення провадження

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ частки із спільної сумісної власності квартири відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами не доведена об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення Франківським районним судом м. Львова у справі № 465/7699/19.

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 частку у спільній сумісній власності в розмірі 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, квартира

АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачам, частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, а тому суд вважав за можливе визначити частку

у праві спільної сумісної власності на квартиру за кожним з співвласників

у розмірі - 1/4.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22 червня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Франківського районного суду міста Львова від 27 жовтня

2020 року.

ОСОБА_2 оскаржив заочне рішення Франківського районного суду

м. Львова від 27 жовтня 2020 року в загальному порядку відповідно до пункту 4 статті 287 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2020 року - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо того, у чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення, тобто - у ній не наведено доводів та (чи) обставин, які могли б бути правовим обґрунтуванням для скасування оскаржуваного рішення, оскільки саме лише посилання на те, що у провадженні суду знаходиться інший спір, пов`язаний з цим же об`єктом нерухомості - спірною квартирою, не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції порушили вимоги пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України та не зупинили провадження у цій справі до розгляду іншої справи

№ 465/7699/19 за його позовом до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», Франківської районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 про визнання розпорядження недійсним та визнання права власності.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 1522/27468/12 (провадження № 61-35937св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 308/5006/16-ц (провадження № 61-35967св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з свідоцтвом на право власності, виданим Виконавчим комітетом Львівської міської ради від 02 серпня 2000 року № НОМЕР_1, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до технічного паспорта вказана квартира складається з трьох кімнат житловою площею 58,2 кв. м, в тому числі 1-а кімната 12,7 кв. м,

2-а кімната 25,1 кв. м, 3-я кімната 20,4 кв. м, кухні площею 13,2 кв. м, ванної кімнати площею 4,2 кв. м, вбиральні 1,2 кв. м коридору 8,9 кв. м та обладнана балконом 1,3 кв. м. Загальна площа квартири становить

87,0 кв. м.

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописки

від 09 вересня 2019 року № 3218 в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровано шість осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись із урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (рішення

від 20 червня 2000 року у справі «FRYDLENDER v. FRANCE», заява

№ 30979/96, § 43).

За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження

№ 61-5752сво21), відступаючи від висновків Верховного Суду, викладених

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 357/9123/18 (провадження № 61-4806св21), зробив такі висновки.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної

сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення

в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі

№ 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. В справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача. Проте, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв`язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі».

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України

від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16.

Судом встановлено, що згідно з свідоцтвом на право власності, виданим Виконавчим комітетом Львівської міської ради від 02 серпня 2000 року

№ НОМЕР_1, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Тобто, відповідачам у цій справі ще з серпня 2000 року було відомо про участь у приватизації цієї квартири також і позивача ОСОБА_1 , проте до суду з позовом про визнання недійсним розпорядження про приватизацію спірної квартири ОСОБА_2 звернувся лише в кінці 2019 року, тобто - через більш, як 19 років після цієї приватизації.

Відмовляючи відповідачам у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи № 465/7699/19, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно посилався на те, що відповідачами не доведена об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення Франківським районним судом м. Львова у справі № 465/7699/19.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції посилався на те, що апеляційна скарга не містить доводів щодо того, у чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення, у ній не наведено доводів та (чи) обставин, які могли б бути правовим обґрунтуванням для скасування оскаржуваного рішення, оскільки саме лише посилання на те, що у провадженні суду знаходиться інший спір, пов`язаний з цим же об`єктом нерухомості - спірною квартирою, не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК Українивиходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновку судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк