Постанова
Іменем України
07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 465/6848/19
провадження № 61-1254св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та визнання права власності.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 листопада 2011 року між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано Франківського районного суду м. Львова від 08 жовтня 2019 року у справі № 465/5432/18.
У шлюбі у них народилось двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що з серпня 2018 року ОСОБА_2 з дітьми не проживає, не цікавиться їх матеріальним станом та не спілкується із ними.
Крім того, вказувала на те, що під час шлюбу ними придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Враховуючи те, що з нею проживає двоє дітей, вказувала про наявність підстав для відступу від засад рівності у праві власності подружжя на спільне сумісне майно.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила:
- стягнути з відповідача аліменти у розмірі 10 прожиткових мінімумів, що встановлюється чинним законодавством України для віком до 18 років, на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно і до досягнення дитиною повноліття;
- стягнути з відповідача аліменти у розмірі 10 прожиткових мінімумів, що встановлюється чинним законодавством України для віком до 18 років, на доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно і до досягнення дитиною повноліття;
- стягнути з відповідача аліменти за період з листопада 2019 року до лютого 2021 року на сина та дочку у загальному розмірі 682 510,00 грн;
- визнати за нею право власності у розмірі 3/5 частки квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати за відповідачем право власності у розмірі 2/5 частки вказаної квартири;
- визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 26 травня 2014 року він припинив з ОСОБА_1 сімейні відносини та ведення спільного господарства та орендував квартиру АДРЕСА_2 .
Вказував на те, що єдиним спільно нажитим майном під час шлюбу є автомобіль марки «Subaru Forester». Будь-яке інше майно спільно не було придбано.
Так, лише 17 листопада 2015 року між ним та ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптимум», а також ТзОВ «Львівська мрія» укладено попередній договір купівлі-продажу квартири. Всі платежі щодо оплати нерухомості він здійснював у результаті ведення підприємницької діяльності, що підтверджується випискою банку.
06 березня 2017 року він купив квартиру АДРЕСА_3 . Всі ремонтні роботи він проводив за власний рахунок.
Крім того, вказував на те, що ОСОБА_1 працювала вчителькою, а після народження дітей перебувала у декретній відпустці, що підтверджує відсутність в останньої грошових коштів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 8 000,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення позивачки до суду і до досягнення дитиною повноліття, щомісячно.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі 8 000,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення позивачки до суду і до досягнення дитиною повноліття, щомісячно.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 768,40 грн судового збору.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є особою працездатного віку, має змогу працювати, а тому дійшов висновку, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі 8 000,00 грн на кожну дитину в місяць.
Щодо стягнення аліментів за минулий період, то суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати, у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що спірна квартира є його особистою приватною власністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо визнання права власності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині визнання права власності задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині визнання права власності відмовлено.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року у частині стягнення аліментів змінено, зменшено розмір аліментів з 8 000,00 грн до 4 000,00 грн на кожну дитину.
Викладено абзац другий та третій резолютивної частини рішення Франківського районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року у наступній редакції:
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 4 000,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення позивачки до суду і до досягнення дитиною повноліття, щомісячно.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 4 000,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення позивачки до суду і до досягнення дитиною повноліття, щомісячно.
У решті рішення Франківського районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 7 203,75 грн.
Компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави частину сплаченого судового збору в розмірі 576,30 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна, не врахував, що ОСОБА_1 у заявах від 27 січня 2021 року та від 16 березня 2021 року уточнила позовні вимоги виключно в частині встановлення розміру аліментів, від інших позовних вимог вона не відмовлялася.
Установивши, що спірна квартира та автомобіль придбані сторонами під час шлюбу, а відповідач не спростував презумпцію спільності майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказане майно підлягає поділу між сторонами, виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільному майні.
При цьому апеляційний суд зазначив, що ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторонами не доведено належними і допустимими доказами наявність підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі 8 000,00 грн на кожну дитину в місяць, не врахував, що ОСОБА_1 не надала достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 має змогу сплачувати аліменти на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі по 8 000,00 грн на кожного.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру аліментів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги щодо визначення та стягнення аліментів.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_2 є спеціалістом в галузі ІТ технологій, зареєстрований у ДПІ Франківського району м. Львова та не взяв до уваги належних та допустимих доказів, а саме інформацію з податкових органів про доходи ОСОБА_2 , яка вказує на його дохід, що дозволяє сплачувати аліменти у значно більшому розмірі.
Крім того, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 183 СК України, згідно з якими один із батьків, який є працездатним та отримує щомісячний дохід повинен сплачувати аліменти на двох малолітніх дітей на рівні 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше ніж 10 прожиткових мінімумів встановлених чинним законодавством на дитину відповідного віку.
Підставами касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 334/10971/16-ц (провадження № 61-46794св18); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2022 року ОСОБА_2 в особі адвоката Медвідь В. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 08 жовтня 2019 року.
У сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію №000006 від 01 лютого 2019 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Під час шлюбу сторони набули у власність таке майно: квартиру АДРЕСА_4 (договір купівлі-продажу від 06 березня 2017 року) та автомобіль марки «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно із статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною третьою статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподаткований мінімум доходів громадян.
Згідно з вимогами статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до статті 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_2 згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Згідно з довідкою Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 05 листопада 2020 року ОСОБА_2 за період з 01 січня 2018 року по 30 вересня 2019 року отримав такий дохід: 1 квартал 2018 року - 5 055,08 грн; 1 квартал 2018 року - 384 238,58 грн; 2 квартал 2018 року - 381 258,44 грн; 3 квартал 2018 року - 395 326,03 грн; 4 квартал 2018 року - 413 763,18 грн; 1 квартал 2019 року - 186,34 грн; 1 квартал 2019 року - 399 217,24 грн; 2 квартал 2019 року -384 838,74 грн; 3 квартал 2019 року - 4 692,33 грн; 3 квартал 2019 року - 482 204,62 грн (а. с. 231, т. 1).
Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, керуючись вимогами статей 180 182 СК України, правильно виходив із того, що відповідач як батько зобов`язаний матеріально утримувати своїх дітей, забезпечивши їх мінімально необхідними благами, які потрібні для їх життя та виховання.
Визначаючи розмір аліментів, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що ОСОБА_2 є особою працездатного віку, працює, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців зареєстрований як фізична особа-підприємець, тому має нерегулярний, мінливий дохід, погодився з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у твердій грошовій сумі; при цьому вважав, що при визначенні розміру аліментів судом першої інстанції не перевірено, чи наявна у відповідача можливість сплачувати їх щомісячно у визначеному судом розмірі, тому дійшов висновку про зменшення розміру стягнених з відповідача аліментів.
Колегія суддів зауважує, що при визначенні розміру аліментів на утримання дітей судом дотримано основоположні принципи цивільного процесу: змагальність та диспозитивність, які урівноважуються із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін.
Водночас суд апеляційної інстанції не порушив права дітей, зазначивши у оскаржуваному судовому рішенні про те, що розмір стягуваних аліментів має бути не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто установивши той законодавчо визначений розмір аліментів, який потрібен для забезпечення дітей необхідними благами, які потрібні для їх життя та виховання.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що законодавство України дає право батькам згодом змінити встановлений розмір аліментів в сторону його збільшення або зменшення у зв`язку зі зміною матеріального становища, сімейного стану, стану здоров`я платника або одержувача аліментів чи за наявності інших життєвих ситуацій.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про порушення судами положень частини п`ятої статті 183 СК України та необхідність стягнення на двох дітей 1/3 частини від заробітку відповідача, оскільки цією нормою закону регламентовано питання звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, натомість ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку позовного провадження.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник