ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа № 466/10640/16

провадження № 51-2409 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду міста Львова від 26 червня 2023 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140090002794, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Балашова Саратовської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду міста Львова від 26 червня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 140 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Також у вироку суд вирішив долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи медичним працівником, обіймаючи посаду лікаря-анестезіолога за сумісництвом у Львівській міській косметологічній лікарні, що розташована на просп. В. Чорновола, 45-А в м. Львові, маючи вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Анестезіологія», 14 серпня 2015 року, здійснюючи анестезіологічне забезпечення під час оперативного втручання у вигляді корекції скелета носа хворій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вдало заінтубувавши її на початку операції о 15:00, після завершення оперативного втручання о 17:50 неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, а саме всупереч ст. 6, п. «а» ч. 1 ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», володіючи достатнім кваліфікаційним рівнем, не використав цих знань та навичок під час надання адекватного анестезіологічного забезпечення, і, порушуючи вимоги наказу МОЗ України від 08 жовтня 1997 року № 303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» (зі змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ України від 01 липня 1998 року № 183), не здійснив догляду за ОСОБА_8 в період виходу її з наркозу аж до відновлення свідомості з метою попередження загрозливих для життя станів і відновлення всіх життєво важливих функцій, особливо дихальної та серцево-судинної систем, що входить до функціональних обов`язків лікаря-анестезіолога, своєчасно не провів відсмоктування вмісту трахеї і бронхів ОСОБА_8 , що спричинило тяжкі наслідки - смерть останньої, яка настала від аспіраційної асфіксії, тобто гострої дихальної недостатності, що розвинулася внаслідок аспірації крові в респіраторний відділ легень.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 01 лютого 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на доводи, які переважно зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення і неповноти судового розгляду. Так, засуджений наводить власну оцінку доказів, на які суд послався у вироку, з точки зору їх достовірності та зазначає, що суд не встановив дійсної причини смерті хворої ОСОБА_8 , оскільки показаннями допитаних свідків та іншими доказами не підтверджено наявності в неї ознак кровотечі під час оперативного втручання і серцево-судинної реанімації, а в ході судово-медичних експертиз не виявлено джерела і причин цієї кровотечі, тому, на думку засудженого, з урахуванням установлення ним інтубаційної трубки, у цьому випадку не могла відбутися аспірація крові в легені та подальша асфіксія. Засуджений наголошує, що з огляду на суперечності в досліджених доказах місцевий суд повинен був призначити повторну судово-медичну експертизу, однак, діючи упереджено, необґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні відповідного клопотання, що призвело до несправедливості судового розгляду. Суд апеляційної інстанції, як твердить ОСОБА_7 , не усунув допущених порушень, належним чином не перевірив усіх наведених стороною захисту доводів, незаконно відмовив у призначенні повторної судово-медичної експертизи і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що судові рішення є законними, а касаційна скарга засудженого - необґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та здійснює перегляд рішень з огляду на ті фактичні обставини кримінального провадження, які були встановлені цими судами.

У касаційній скарзі засуджений переважно посилається на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду і просить дати окремим доказам іншу оцінку з точки зору їх достовірності, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Натомість указані обставини, на які посилався ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановивши порушень, передбачених статтями 410 411 КПК України, вмотивовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 в неналежному виконанні своїх професійних обов`язків медичного працівника внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки для хворого.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 140 КК України кваліфіковано правильно.

З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 140 КК України, характеризується такими ознаками: 1) діянням у вигляді невиконання чи неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків унаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) тяжкими наслідками для хворого; 3) причинним зв`язком між указаними діянням та наслідками. Невиконання професійних обов`язків означає, що медичний працівник не вчиняє тих дій, які він з огляду на виконувану роботу зобов`язаний був учинити. Неналежне виконання професійних обов`язків має місце в разі, коли медичний працівник виконує свої обов`язки не в повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності.

У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_7 , будучи медичним працівником, обіймав посаду лікаря-анестезіолога за сумісництвом у Львівській міській косметологічній лікарні. На підставі п. 2.1 статуту зазначеної лікарні він як лікар-анестезіолог із вищою кваліфікаційною категорією залучався до проведення пластичних операцій з естетичної хірургії, у яких необхідне було анестезіологічне забезпечення. Відповідно до посадової інструкції лікаря-анестезіолога цього закладу ОСОБА_7 зобов`язаний був здійснювати кваліфіковане анестезіологічне забезпечення; ніс відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, що передбачені цією посадовою інструкцією, у межах, визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України.

Так, 14 серпня 2015 року засуджений здійснював анестезіологічне забезпечення під час оперативного втручання у вигляді корекції скелета носа хворій ОСОБА_8 під загальним знечуленням із застосуванням ендотрахеальної трубки для профілактики затікання крові в дихальні шляхи.

За своїми професійними обов`язками, які регламентуються законодавством України про охорону здоров`я, зокрема Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», прийнятим відповідно до цього Закону галузевим нормативним документом, що регулює діяльність лікарів-анестезіологів, а також посадовою інструкцією, ОСОБА_7 як лікар-анестезіолог ніс персональну відповідальність за проведення лікування у вигляді анестезіологічного забезпечення і зобов`язаний був здійснювати ретельний нагляд за станом життєво важливих функцій організму хворої під час операції (знеболення) і післяопераційному періоді до їх відновлення та стабілізації.

Однак після операції, яка завершилася о 17:50 того ж дня, ОСОБА_7 неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого ставлення до них, а саме, володіючи достатнім кваліфікаційним рівнем, не використав знань та навичок для надання адекватного анестезіологічного забезпечення, не здійснив догляду за хворою ОСОБА_8 в період виходу з наркозу аж до відновлення свідомості з метою попередження загрозливих для життя станів та відновлення всіх життєво важливих функцій, особливо дихальної і серцево-судинної системи, своєчасно не провів відсмоктування вмісту трахеї та бронхів, що спричинило тяжкі наслідки -смерть ОСОБА_8 , яка настала того ж дня о 21:20 від гострої дихальної недостатності, що розвинулася внаслідок аспірації крові в респіраторний відділ легень (аспіраційна асфікція).

Висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за наведених обставин достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, отриманих в порядку, визначеному КПК, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, а саме: показаннях свідків, експертів, висновках судових експертиз, протоколів слідчих дій та інших письмових документів.

Аналіз зазначених доказів дозволив судам попередніх інстанцій чітко встановити обов`язки ОСОБА_7 , які він повинен був виконати, але не виконав, та які саме вимоги нормативних актів він порушив.

Із фактичних обставин кримінального провадження встановлено, що тяжкий наслідок у вигляді смерті ОСОБА_8 був породжений конкретним діянням засудженого, який не виконав свого обов`язку щодо належного догляду за хворою в післяопераційному періоді, а не третіх осіб чи будь-яких інших зовнішніх сил. Якби не було діяння (бездіяльності) засудженого, цей наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення - причинного зв`язку між ними.

Позиція сторони захисту про безпідставність засудження ОСОБА_7 фактично зводиться до того, що суди не встановили дійсної причини смерті хворої ОСОБА_8 , як і джерела та ознак кровотечі, що могла спричинити аспіраційну асфіксію. Ці доводи, аналогічні тим, на які ОСОБА_7 посилався в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені й обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.

Апеляційний суд урахував, що під час комісійної судово-медичної експертизи від 14 квітня 2016 року № 392 було чітко встановлено причину смерті ОСОБА_8 : гостра дихальна недостатність, яка розвинулася внаслідок аспірації крові в респіраторний відділ легень (аспіраційна асфікція). Ту саму причину її смерті було встановлено за результатами судово-медичної експертизи від 15 вересня 2015 року № 627/2015. Допитані судом першої інстанції експерти ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 в повному обсязі підтримали висновки цих експертиз. Апеляційний суд акцентував, що аспірацію кров`ю респіраторного відділу легень ОСОБА_8 було підтверджено також за наслідками мікроскопічного гістологічного дослідження шматочків внутрішніх органів трупа ОСОБА_8 , про що зазначено у висновку від 31 серпня 2015 року № 2087/2088/2015.

Водночас указаним вище висновком експертизи № 392 підтверджено, що оперативне втручання виконувалося правильно, а кровотеча у ОСОБА_8 мала місце після проведення операції. До розвитку кровотечі, яка спричинила аспірацію крові в дихальні шляхи та розвиток механічної (аспіраційної) асфіксії, призвела операція на носі у вигляді «корекції скелета носа». Хворі після операції на дихальних шляхах повинні спостерігатися анестезіологом до моменту повного виходу з наркозу. Однак, як зазначили експерти, з моменту закінчення операції до зупинки серцевої діяльності хворої анестезіолог ОСОБА_7 не фіксував інформації ані про її стан, ані про здійснені ним заходи, зокрема чи він контролював стікання крові з носа в горло в післяопераційному періоді та чи проводив відсмоктування вмісту трахеї і бронхів, що є недоліком післяопераційного нагляду, який призвів до аспіраційної асфіксії. Усі ці порушення стосуються ведення післяопераційного періоду, що входить у функціональні обов`язки лікаря-анестезіолога.

Проаналізувавши докази, досліджені місцевим судом, апеляційний суд підсумував, що наявність у ОСОБА_8 кровотечі підтверджено рядом доказів, зокрема відомостями, зафіксованими в протоколі від 15 серпня 2015 року, відповідно до якого під час огляду трупа було виявлено підтікання рідкої крові з рота. Про підтікання крові від правого кута рота на шию трупа вказано й у висновку експерта від 15 вересня 2015 року № 627/2015, а крім того, зазначено про накладання крові на вставлених в обох носових ходах трубках із прозорої пластмаси, які кріпляться між собою і до носових ходів за допомогою шва, що проходить через носову перетинку, та на слизовій оболонці носових ходів і ротової порожнини. Водночас апеляційний суд урахував, що під час комісійної судово-медичної експертизи від 14 квітня 2016 року № 392 було досліджено протокол операції, яка супроводжувалася відсепаруванням м`яких тканин передньої частини переділки носа, та зауважено, що саме в цьому місці розташована кровоточива зона носа - зона Літтля або сплетення Кісельбаха, пошкодження якої зазвичай супроводжується значною кровотечею. Усупереч твердженням ОСОБА_7 в касаційній скарзі, у висновку цієї експертизи чітко й детально наведено ознаки, які вказують на наявність кровотечі. Під час допиту в суді першої інстанції експерти пояснили, на підставі яких саме даних було встановлено зазначене джерело кровотечі. Зокрема, експерт ОСОБА_12 вказав, що зона, пошкодження якої супроводжувалося кровотечею, у цьому випадку була саме в місці проведення оперативного втручання на носі, про що свідчить, крім іншого, накладання крові в носових ходах, порожнині рота в інтубаційній трубці тощо. Тож апеляційний суд дійшов висновку, що джерелом кровотечі було саме місце оперативного втручання на носі, водночас ОСОБА_8 не мала жодних інших тілесних ушкоджень, які б могли спричинити кровотечу.

Апеляційний суд слушно зауважив, що саме собою виникнення кровотечі у ОСОБА_8 , її наявність у період проведення операції, а також установлення інтубаційної трубки, що оспорює сторона захисту, не ставиться ОСОБА_7 в провину. Ключовим моментом є те, що останній саме в післяопераційний період унаслідок недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків не провів відсмоктування вмісту трахеї та бронхів ОСОБА_8 , тоді як був зобов`язаний виконати вказані дії, здійснюючи догляд за хворою та наглядаючи за станом життєво важливих функцій її організму до виходу з наркозу, і саме це його діяння спричинило смерть ОСОБА_8 , яка настала від аспіраційної асфіксії, тобто гострої дихальної недостатності, що розвинулася внаслідок аспірації крові в респіраторний відділ легень.

Доводи засудженого про те, що суди безпідставно відхилили клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи, є неспроможними з огляду на таке.

Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК України). Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником (ч. 5 ст. 22 КПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

Положеннями ч. 1 ст. 243 КПК України визначено, що експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.

Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду, суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Відповідно до ч. 2 ст. 332 КПК України суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; під час судового розгляду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 цього Кодексу; існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Отже, залежно від обставин конкретного кримінального провадження, необхідність проведення експертизи виноситься на розсуд суду, який має право, а не обов`язок доручити експертам її проведення. Повторна експертиза проводиться шляхом дослідження тих самих об`єктів з метою вирішення тих самих питань, що й під час проведення первинної (попередніх) експертизи (експертиз).

Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що суд належним чином процесуально відреагував на клопотання сторони захисту про призначення повторної судово-медичної експертизи з метою встановлення причин смерті ОСОБА_8 , вирішивши його в порядку ст. 350 КПК України, про що постановив письмову ухвалу від 13 березня 2023 року. З огляду на відсутність необхідності призначення експертизи в контексті жодної з передбачених ч. 2 ст. 332 КПК України підстав, суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Водночас суд урахував, що в матеріалах кримінального провадження міститься наданий стороною обвинувачення висновок комісійної судово-медичної експертизи від 14 квітня 2016 року № 392, в якому зазначено конкретні й однозначні відповіді на всі питання, які було поставлено на вирішення експертизи, і до того ж експерти під час допиту роз`яснили його в достатній мірі. Суд підсумував, що відомості, з урахуванням яких сторона захисту наполягала на призначенні повторної експертизи, є такими, що не могли суттєво позначитися на обґрунтованості висновку зазначеної вище експертизи щодо причин смерті хворої ОСОБА_8 і не викликають сумнівів у його правильності.

Отже, суд першої інстанції, не встановивши порушень процесуального порядку призначення і проведення експертиз, оцінивши повноту і достовірність використаних експертами відомостей, правильно визначив їх допустимість для використання в кримінальному провадженні. Зазначені експертизи були проведені за встановленою КПК процедурою, зміст висновків відповідає вимогам статей 101, 102 вказаного Кодексу. Всупереч доводам засудженого, жодних суперечностей у відповідях на поставлені експертам питання висновки не містять.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив усі аргументи сторони захисту стосовно незгоди з оцінкою висновків експертиз і визнав їх неспроможними. Цей суд не встановив розбіжностей між висновками експертів та поясненнями, які ці експерти дали під час допиту, зокрема щодо причин смерті ОСОБА_8 , і мотивовано зазначив, що досліджені висновки судово-медичних експертиз є повними, науково обґрунтованими та узгоджуються з іншими доказами.

Так, відповідно до ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1); кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях (ч. 2). Вимоги до змісту висновку експерта закріплено у ст. 102 КПК України.

Тож під час експертизи на підставі спеціальних знань експерт за встановленою методикою досліджує об`єкт експертизи, який стосується обставин кримінального провадження. Натомість суд установлює фактичні обставини кримінального провадження, спираючись не тільки на висновки експерта, а й на інші докази. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги вказані висновки експертиз, а також інші докази та зазначив, що в сукупності вони доводять наявність прямого причинного зв`язку між неналежним виконанням ОСОБА_7 своїх професійних обов`язків унаслідок недбалого ставлення до них і результатом цих дій - спричиненням тяжких наслідків для хворої ОСОБА_8 . Оскільки висновок експерта не має наперед установленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, суди перевірили й оцінили кожен із висновків експертів за внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Отже, викладені в касаційних скаргах доводи про те, що суди безпідставно відхилили клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи, є непереконливими. Відмова в задоволенні цього клопотання не є порушенням вимог кримінального процесуального закону, а свідчить лише про те, що це клопотання не було належним чином умотивовано і не містило підстав, які би доводили необхідність призначення експертизи. Та обставина, що суд першої інстанції не призначив повторної експертизи, не призвела до порушення прав сторони захисту й не вплинула на справедливість судового розгляду в цілому і відповідно не могла перешкодити ухваленню законного й обґрунтованого судового рішення.

Доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання, діяв упереджено, є надуманими. Ураховуючи, що вимоги кримінального процесуального закону під час вирішення клопотання сторони захисту не порушено, а переконливих доводів, які б могли викликати сумнів у неупередженості суду сторона захисту не навела, сама собою незгода сторони захисту з результатами вирішення клопотання, заявленого під час судового розгляду, не свідчить про те, що вирок ухвалено незаконним складом суду через його упередженість.

Апеляційний суд, переглянувши вирок, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що фактичні дані, які містяться в досліджених доказах, у сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 . Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, отриманих у порядку, визначеному КПК, що були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, яким суди дали належну оцінку та які є логічними, послідовними, узгоджуються між собою і не викликають сумнівів у їх достовірності. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, сторона захисту не навела.

Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Мотиви незгоди сторони захисту з оцінкою доказів і судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Шевченківського районного суду міста Львова від 26 червня 2023 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_13 ОСОБА_2 ОСОБА_3