Постанова

Іменем України

28 червня 2022 року

м. Київ

справа № 466/180/22

провадження № 61-4104св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 січня 2022 року у складі судді Луців-Шумської Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

На обґрунтування заяви посилалася на те, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 з 2019 року до серпня 2021 року.

Вказувала, що вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З початку 2020 року ОСОБА_2 систематично ображав та принижував ОСОБА_1 , погрожував, чинив психологічний тиск та інші протиправні дії. У зв`язку з цим вона припинила фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_2 та переїхала з малолітньою дитиною в орендоване житло за адресою: АДРЕСА_2 .

30 грудня 2021 року вночі ОСОБА_2 увірвався до згаданої вище орендованої квартири, вчинив сварку з нею, в ході якої наніс їй тілесні ушкодження.

За заявою ОСОБА_1 30 грудня 2021 року відкрито кримінальне провадження за № 12021142380000796 за частиною першою статті 125 КК України.

Однак незважаючи на це, ОСОБА_2 своєї поведінки не змінює, продовжує її переслідувати, що є нестерпним для неї.

У зв`язку з викладеними обставинами звернулась до суду з проханням про видачу обмежувального припису.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року, видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 4 місяці, яким тимчасово обмежено його права щодо ОСОБА_1 , за яким: заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань менше ніж 300 м до місця фактичного проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 ; заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань менше ніж 300 м до місць частого відвідування ОСОБА_1 - місця роботи за адресою АДРЕСА_3 ; місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 ; заборонено ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому йому, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що існує загроза продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Касаційна скарга, з урахуванням поданих уточнень, мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18, від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/2020.

Зазначає, що у заяві ОСОБА_1 не зазначено жодної обставини та не підтверджено її жодним доказом про необхідність видачі судом обмежувального припису. Винесення даного припису обмежує його право на спілкування з сином.

Крім того зазначає, що посилання на заяву про вчинення кримінального правопорушення не є підставою для винесення обмежувального припису, оскільки на даний час слідство триває, вина ОСОБА_2 не підтверджена.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 466/180/22 із Шевченківського районного суду м. Львова.

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла цивільна справа № 466/180/22.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2019 року до серпня 2021 року та проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

З початку 2020 року ОСОБА_2 систематично ображав та принижував постраждалу ОСОБА_1 , погрожував їй, чинив психологічний тиск та інші протиправні дії.

ОСОБА_1 припинила фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_2 та переїхала з малолітньою дитиною в орендоване житло за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором оренди житлового приміщення від 07 серпня 2021 року (а. с. 6).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6). Дитина проживає із заявником.

30 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася в органи поліції із заявою, у якій вказувала, що вночі ОСОБА_2 під приводом термінової справи увірвався до орендованої нею квартири, вчинив сварку з нею, в ході якої наніс останній численні тілесні ушкодження (а. с. 7).

На підставі цієї заяви 30 грудня 2021 року внесено відомості до ЄРДР за № 12021142380000796 за частиною першою статті 125 КК України (а. с. 8). ОСОБА_1 є потерпілою у даному кримінальному провадженні. Їй надано скерування на обстеження (а. с. 9).

Згідно з довідкою від 30 грудня 2021 року № 1704 ОСОБА_1 зверталася в травмпункт щодо одержаних тілесних ушкоджень (а. с. 13).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства.

Пунктами 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Суди, встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосували норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність ризиків повторного вчинення домашнього насильства, зокрема, за місцем проживання, перебування та праці заявника. Оскільки є доведеним факт, що існує загроза продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника суди правомірно застосувати обмежувальний припис. Разом з тим, суди оцінювали всі докази у сукупності й взаємозв`язку, надавши їм належну правову оцінку.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих ОСОБА_1 , врахувавши характер вчинених ОСОБА_2 протиправних дій, ризики вірогідності повторного вчинення останнім домашнього насильства, беручи до уваги нагальну необхідність захисту ОСОБА_1 від насильства, дійшли правильного висновку про можливість застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису строком на чотири місяці.

При цьому судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону.

Доводи касаційної скарги щодо застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки зазначені у касаційній скарзі судові рішення і судові рішення у цій справі ухвалені за інших фактичних обставин.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку зібраним у справі доказам в цілому, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко