ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 466/2042/16-а

адміністративне провадження № К/9901/30006/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова, треті особи: Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області, Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, стягнення витрат, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 (головуючий суддя Попко Я.С., судді Хобор Р.Б., Сеник Р.П.),

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова (далі- УПФУ, відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати протиправними дії УПФУ щодо незаконного утримання із сум щомісячного грошового утримання судді у відставці податку з доходів фізичних осіб за період з листопада 2015 року по червень 2016 року; зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на його користь незаконно утриманий податок з доходів фізичних осіб за період з листопада 2015 року по червень 2016 року у сумі 14' 904,48 грн та зобов`язати відповідача у подальшому не утримувати податок з доходів фізичних осіб із сум його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

На переконання позивача, зменшення розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці на суму утриманого податку суперечить рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 14.12.2011 №18-рп/2011.

Шевченківський районний суд м. Львова постановою від 14.06.2016 адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправними дії УПФУ щодо стягнення з довічного щомісячного утримання судді у відставці ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб за період з листопада 2015 року по червень 2016 року; зобов`язав УПФУ нарахувати і виплатити ОСОБА_1 утриманий податок з доходів фізичних осіб за період з листопада 2015 по червень 2016 року у розмірі 14' 904,48 грн; стягнув з УПФУ на користь позивача судові витрати у розмірі 551,20 грн; в іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до підпункту «е» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України (далі - ПК) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи як сума пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати. Щомісячне довічне грошове утримання є гарантованою державою щомісячною звільненою від сплати податків грошовою виплатою, що слугує забезпеченню належного утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. При цьому суд врахував висновок Конституційного Суду України у рішенні від 14.12.2011 у справі №18-рп/2011 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо офіційного тлумачення поняття "щомісячне довічне грошове утримання", вживаного у підпункті "е" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 ПК.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 апеляційну скаргу УПФУ задоволено, постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 14.06.2016 скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК в редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, у частині такого перевищення підлягають оподаткуванню. Оскільки розмір отримуваного позивачем щомісячного довічного грошового утримання складає більше, ніж три розміри мінімальної заробітної плати на місяць, відповідна частина перевищення є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а УПФУ набуває статусу податкового агента щодо оподаткування зазначеного доходу позивача. Зважаючи на це, апеляційний суд визнав дії відповідача щодо утримання податку із сум довічного грошового утримання, призначеного до виплати позивачу, правомірними.

ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену постанову та залишити в силі постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 14.06.2016.

Обґрунтовуючи вимоги, викладені в касаційній скарзі, позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 №18-рп/2011, від 03.06.2013 №3-рп/2013, вказує, що щомісячне довічне грошове утримання судді є гарантованою державою щомісячною звільненою від сплати податків грошовою виплатою, що слугує забезпеченню належного утримання судді, в тому числі, після звільнення від виконання обов`язків судді, а правові норми ,якими звужуються права судді у відставці, зокрема, щодо зменшення розміру щомісячного грошового утримання є неконституційними. З огляду на зазначене, вважає помилковим не застосування судом апеляційної інстанції норми частини третьої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 N2453-VI у редакції до змін, внесених Законом України від 08.07.2011 №3668-VI, та правової позиції Верховного Суду України, що була висловлена у постанові від 17.03.2015 у справі №21-371а14.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.02.2017 (провадження №К/800/3372/17) відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу VІІ ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в редакції Закону України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'' від 03.10.2017 №2147-VIII матеріали касаційної скарги з Вищого адміністративного суду України передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Для розгляду справи визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду: суддя-доповідач Стародуб О.П., судді Коваленко Н.В., Кравчук В.М.

У зв`язку з тим, що ця справа належить до категорії справ щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів (код 111030200 загального класифікатора спеціалізацій суддів та категорій справ), судді Стародуб О.П., Кравчук В.М., Коваленко Н.В., які входять до складу судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, заявили самовідвід з тих підстав, що не наділені повноваженнями розглядати спори, які не віднесені до спеціалізації цієї палати.

Верховний Суд ухвалою від 05.07.2021 задовольнив заяви суддів Стародуба О.П., Кравчука В.М. та Коваленко Н.В. про самовідвід та передав справу №466/2042/16-а до секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому КАС.

Для розгляду справи визначено новий склад колегії суддів Верховного Суду: суддя-доповідач Усенко Є.А., судді Гімон М.М., Гусак М.Б.

Верховний Суд перевірив обґрунтованість наведених у касаційній скарзі та в запереченнях на касаційну скаргу доводів сторін, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У судовому процесі встановлено, що позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує довічне грошове утримання судді у відставці. При нарахуванні та виплаті довічного грошового утримання позивачу за період з листопада 2015 року по червень 2016 року УПФУ утримано податок на доходи фізичних осіб у загальній сумі 14' 904,48 грн.

Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК).

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За приписами абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015) (положення абзацу першого підпункту 164.2.19 втратило чинність, як таке, що є неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» від 28.12.2004 №80 у 2015 році з 1 січня мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі 1218,00 грн, а статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» від 25.12.2015 №928- VIII - з 1 січня 2016 року у розмірі 1378,00 грн.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 №1411-VIII, який набрав чинності з 01.07.2016, до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК були внесені зміни, згідно з якими базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення. Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивач впродовж листопада 2015 - червня 2016 року отримував щомісячне довічне грошове утримання у розмірі, що перевищував три розміри мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2015 року (щодо розміру щомісячного довічного утримання, яке позивач отримував в листопаді-грудні 2015 року) та на 1 січня 2016 року (щодо розміру щомісячного довічного утримання, яке позивач отримував в січні-червні 2016 року), УПФУ правомірно утримувало із сум довічного грошового утримання позивача податок на доходи фізичних осіб в частині відповідного перевищення.

Висновок щодо застосування наведених норм у подібних правовідносинах Верховний Суд вже зробив у постановах від 04.09.2018 (справа №161/11627/17), від 20.11.2018 (справа №825/552/18), від 03.12.2019 (справа № 161/8826/15-а), від 16.05.2019 (справа №336/5032/15-а), від 04.02.2020 (справа №686/5520/17), від 10.09.2020 (справа №752/5191/16-а).

Застосування апеляційним судом норм матеріального права відповідає висновку Верховного Суду.

Підстави для відступу від такого правозастосування відсутні.

Доводи позивача в касаційній скарзі щодо підстав скасування постанови суду апеляційної інстанції ґрунтуються на іншому розумінні застосування норм підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК і не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції. З приводу доводу позивача щодо порушення (незастосування) судом апеляційної інстанції норм частини третьої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів зазначає, що відповідно до норм пункту 1.1 статті 1, пункту 2.1 статті 2 ПК відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються цим Кодексом, а зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до нього. Норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» сферу справляння податків і зборів не регулюють, а відтак і не підлягали застосуванню при вирішенні цієї справи.

Прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 у справі №1-6/2018р щодо визнання такими, що не відповідають Конституції України положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК не є підставою для скасування судових рішень та визнання протиправними дії відповідача, оскільки відповідно до зазначеного рішення зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

На час виникнення спірних правовідносин та вирішення спору судом норма абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК була чинною, а відтак підлягала застосуванню судом апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 7 КАС.

За правилом частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги, як це передбачено частиною першою статті 341 КАС.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.Б. Гусак