Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 466/2072/17

провадження № 61-12027св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Львівської міської ради,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 96 від 10 лютого 2017 року про надання дозволу на реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху у будинку АДРЕСА_1 під житлову квартиру та надання їй черговику міської ради».

Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 10 лютого 2017 року порушено права та інтереси позивача, а також правила черговості надання житла.

ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати, площею 15,6 кв.м, кухні, загальною площею 24,1 кв.м. Поруч з цією квартирою знаходиться колишня квартира 4а , яка у 70-75 років надавалась його рідному дядькові для покращення житлових умов і яка фактично була частиною квартири 4 , у якій він на даний час проживає. На початку березня 2015 року позивач вперше звернувся у Департамент житлового господарства Львівської міської ради з проханням відновити дію рішення, яким квартира № 4 а приєднувалась до квартири № 4 та покращити житлові умови, надавши приміщення колишньої квартири № 4а . Позивачу була надана відповідь із Шевченківської районної адміністрації, що для вирішення питання надання цього приміщення під розширення квартири необхідна згода управління комунальної власності Львівської міської ради та рішення міжвідомчої комісії департаменту житлового господарства та інфраструктури. З 09 червня 2015 року він перебуває на загальній черзі для отримання житла для покращення житлових умов під № 25142, а з 29 квітня 2016 року - в списку для першочерговиків за № 6652, так як є інвалідом ІІІ групи з дитинства. Повний діагноз: органічні розлади психіки та поведінки внаслідок епілепсії з наростаючим психорганічним синдромом та інтелектуально-мнестичним зниженням і змінами особистості по апі-питу, зі стійкою вираженою тривалою соціально-побутовою і трудовою дезадаптацією, помірно вираженим стійким обмеженням життєдіяльності.

Разом з ним у квартирі зареєстрована та проживає його мати та малолітня донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має діагноз початкової стадії епілепсії фебрильні судоми, епілептичні приступи, астматичний бронхіт.

Позивачем та його матір`ю починаючи з 2015 року вчинялись дії з метою надання позивачу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 для покращення житлових умов. Мати позивача неодноразово була присутня на засіданнях міжвідомчої комісії, надавала документи на вимогу комісії. Таким чином, їм дали зрозуміти, що квартира № 4 а буде закріплена за позивачем для покращення житлових умов. Однак, з листа від 17 лютого 2017 року Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради позивач дізнався про рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 96 від 10 лютого 2017 року, яким надано дозвіл на реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху у будинку АДРЕСА_1 під житлову квартиру та надання їй черговику міської ради ОСОБА_2 , який перебуває у загальній черзі № 22211 .

ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 96 від 10 лютого 2017 року «Про надання дозволу на реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху у будинку АДРЕСА_1 під житлову квартиру на надання її черговику міської ради», у зв`язку з тим, що даним рішенням порушено його права та інтереси, а також правила черговості надання житла.

24 квітня 2017 року протокольно до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 13 березня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 96 від 10 лютого 2017 року «Про надання дозволу на реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху у будинку АДРЕСА_1 під житлову квартиру та надання її черговику міської ради».

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав позивача на належний, своєчасний, неупереджений розгляд по суті його заяв та звернень стосовно покращення житлових умов шляхом надання нежитлового приміщення АДРЕСА_1 для переобладнання їх під житло. При цьому не було враховано право особи на участь у процесі прийняття рішень щодо його заяв та звернень. Своє рішення суд мотивував тим, що позивач звертаючись у відповідні департаменти та управління Львівської міської ради та подаючи необхідні документи, очікував на прийняття уповноваженим органом - виконавчим комітетом Львівської міської ради, до компетенції якого входить управління майном, що належить до комунальної власності міста, позитивного рішення по суті порушеного ним питання про надання нежитлового приміщення. Оцінюючи надані позивачем докази суд першої інстанції дійшов висновку про підставність позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційні скарги виконавчого комітету Львівської міської ради та представника

третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 13 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення виконкому відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту - шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 96 від 10 лютого

2017 року не забезпечує реального захисту порушеного права та не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття оспорюваного рішення. Окрім того, колегія суддів, з урахуванням наказу № 337 від 15 червня 2018 року дійшла висновку, що у позивача на час винесення оспорюваного рішення не виникло право на житло у визначеному законом порядку, а тому у останнього відсутнє право, яке підлягає захисту.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 червня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 13 березня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного про суду те, що позивачем не надано доказів щодо оскарження рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 96 від 10 лютого 2017 року в частині порушення процедури його прийняття є неправильним, оскільки позивачем подавались уточнення до позовної заяви, письмові пояснення представника позивача, письмові клопотання позивача щодо хронології подій, з яких видно, що позивач неодноразово вказував на порушення законодавства, в тому числі і процедурні, при прийнятті оскаржуваного рішення.

Також є не правильним та таким, що не відповідає дійсності висновок апеляційного суду про відсутність порушеного права позивача, оскільки такого висновку апеляційний суд дійшов на підставі неналежним чином оцінених доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Є не правильним висновок апеляційного суду про неможливість застосування вимоги до нежитлових приміщень на основі норм житлового законодавства та черговість перебування на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов як обов`язкових.

Доводи інших учасників справи

02 жовтня 2019 року третя особа ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 96

від 10 лютого 2017 року прийнято відповідно до норм чинного законодавства. Спірним рішенням права та інтереси позивача не порушено.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Львова.

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що

ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з дитинства.

З 09 червня 2015 року позивач перебуває на загальній черзі для отримання житла для покращення житлових умов під № 25142, а з 29 квітня 2016 року перебував в списку для першочерговиків № 6652 (хронічне захворювання - епілепсія), згідно довідки форми № 3 не може проживати в одній кімнаті із членами своєї сім`ї.

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки, позивач проживає разом з матір`ю - ОСОБА_5 , та донькою - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківської районної адміністрації щодо надання вільного нежитлового приміщення

АДРЕСА_1 для покращення житлових умов. На це звернення він отримав відповідь Шевченківської районної адміністрації

від 26 березня 2015 року, що для вирішення питання надання цього приміщення під розширення квартири необхідна згода управління комунальної власності Львівської міської ради та відповідне рішення міжвідомчої комісії департаменту житлового господарства та інфраструктури.

Після цього ОСОБА_1 із заявами про надання йому вказаного нежитлового приміщення для покращення житлових умов неодноразово звертався в Департамент житлового-господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради.

23 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримав відповідь щодо заяви № 3-Л-38392 від 16 грудня 2015 року, що звернення стосовно надання нежитлового приміщення скероване в управління комунальної власності для надання пропозицій.

19 лютого 2016 року ОСОБА_1 отримав відповідь на заяву № 3-Л-38392 від 16 грудня 2015 року від Управління комунальної власності, якою повідомлялось, що буде засідати комісія з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади та постійна комісія житлової політики, на яких буде розглядатись його заява.

У відповіді Управління комунальної власності на адресу ОСОБА_1

від 03 червня 2016 року зазначено, що питання надання згаданого нежитлового приміщення в оренду розглядалося на засіданні комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади міста Львова (протокол № 10 від 25 травня 2016 року) та прийнято рішення скерувати матеріали на постійну комісію житлової політики для надання висновків щодо можливості переведення нежитлового приміщення під житло за адресою: АДРЕСА_1 .

У протоколі від 25 травня 2016 року № 10 засідання МВК вказано, що заявником є ОСОБА_1 , це приміщення використовується мешканцями квартири № 4 (сім`єю ОСОБА_1 ).

Листом від 12 вересня 2016 року в.о. директора департаменту житлового господарства та інфраструктури повідомлено ОСОБА_1 що його звернення від 16 грудня 2015 року щодо покращення житлових умов шляхом надання нежитлового приміщення АДРЕСА_1 скеровано на розгляд в управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради і про результати цього звернення його буде повідомлено до 12 жовтня 2016 року.

З рішення міжвідомчої комісії при виконкомі від 22 липня 2016 року (протокол № 5 пункт 2) вбачається, що технічно можливо здійснити реконструкцію нежитлових приміщень (загальною площею 423 кв.м) в будинку АДРЕСА_1 під житлові.

У листі Управління комунальної власності від 10 жовтня 2016 року на ім`я ОСОБА_1 на його звернення від 29 серпня 2016 року зазначається, що

21 вересня 2016 року комісія з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади міста Львова, розглянула лист департаменту житлового господарства та інфраструктури від 12 вересня 2016 року і не заперечує щодо переобладнання під житло нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 .

З пояснень позивача, на вказаних засіданнях були присутня мати

ОСОБА_1 .

Згідно актів обстеження нежитлове приміщення використовувалося мешканцями квартири № 4 (сім`єю ОСОБА_1 ).

У листі Управління комунальної власності від 05 жовтня 2016 року на адресу департаменту житлового господарства та інфраструктури вказано, що 21 вересня 2016 року комісія з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади міста Львова, розглянула листи департаменту житлового господарства та інфраструктури від 08 червня 2016 року та від 12 вересня

2016 року, якими підтверджено можливість реконструкції нежитлових приміщень першого поверху площею 42,3 кв.м на АДРЕСА_1 під житлові квартири, і не заперечує щодо переобладнання під житло нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 .

10 жовтня 2016 року ОСОБА_2 подав заяву до департаменту житлового господарства та інфраструктури з проханням надати для його сім`ї нежитлове приміщень першого поверху в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 42,3 кв.м з подальшим переведенням його у житлове приміщення.

З повідомлення департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 01 листопада 2017 року за № 2501-3565 вбачається, що ОСОБА_2 - черговик Львівської міської ради з 2007 року. Його сім`я проживає у квартирі, що складається з однієї кімнати (житлова площа, 12,6 кв.м без кухні, з комунальними вигодами, де всього проживає та зареєстровано 8 осіб).

Громадська комісія з житлових питань при виконкомі на засіданні 29 листопада 2016 року розглянула заяву ОСОБА_2 та вирішила погодити надання йому нежитлових приміщень першого поверху в будинку АДРЕСА_1 (загальна площа 42,3 кв.м) з подальшим переведенням його у житлове приміщення; переобладнання здійснити за кошти заявника (витяг з протоколу

№ 10 від 29 листопада 2016 року).

Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури від 30 грудня 2016 року затверджено висновок міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення реконструкції нежитлових приміщень першого поверху (загальна площа 42,3 кв.м) в будинку АДРЕСА_1 під квартиру та рекомендацію громадської комісії з житлових питань при виконкомі.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 96 від 10 лютого

2017 року за результатами розгляду звернення ОСОБА_2 від 11 січня

2017 року, враховуючи рекомендації громадської комісії з житлових питань при виконкомі від 29 листопада 2016 року, наказ директора департаменту житлового господарства та інфраструктури № 920 від 30 грудня 2016 року, дозволено

ОСОБА_2 здійснити реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху в буд АДРЕСА_1 (загальною площею 42,3 кв.м) під житлову квартиру № 6 загальною площею 42,3 кв.м згідно ескізного проекту.

Цим же рішенням у пункті 2 зобов`язано ОСОБА_2 здійснити ряд дій, після виконання яких надати нежитловим приміщенням статус житлової квартири та присвоїти квартирі № 6 . Вирішено надати квартиру ОСОБА_2 як черговику Львівської міської ради та видати йому ордер.

Тобто, виконавчий комітет Львівської міської ради при прийнятті рішення № 96 від 10 лютого 2017 року «Про надання дозволу на реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху у будинку АДРЕСА_1 під житлову квартиру та надати її черговику міської ради» розпорядився нежитловим приміщенням - комунальним майном органу місцевого самоврядування.

05 лютого 2018 року погоджено Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

05 березня 2018 року ОСОБА_2 видано ордер № 0004678 на сім`ю з 4 чоловік на право заняття житлового приміщення житловою площею 23,1 кв.м у квартирі АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , як підставу заявлених позовних вимог, вказував те, що спірним рішенням було порушено правила черговості надання житла, чим і було порушено права та інтереси позивача.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 43 ЖК Української РСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Водночас якщо людину із загальної черги беруть на пільгову чергу, то черговість визначають з часу обліку на пільговій, а не на загальній черзі.

Згідно статті 45 ЖК Української РСР у першу чергу жилі приміщення надаються потребуючим поліпшення житлових умов: зокрема, особам, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, перелічених у списку захворювань, затверджуваному в установленому законодавством Союзу РСР порядку. Перелік зазначених захворювань затверджено у додатку 1 до Наказу МЗ УССР

від 08 лютого 1985 року № 52.

Відповідно до статті 54 ЖК Української РСР якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім`ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Правила, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються незалежно від належності жилого будинку. У разі відмови в наданні жилого приміщення, що звільнилося, у випадках, передбачених цією статтею, спір може бути вирішено в судовому порядку. Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

.

Таким чином, за змістом вказаної правової норми законодавцем передбачено можливість передачі наймачеві суміжного приміщення для приєднання звільненого неізольованого чи ізольованого жилого приміщення лише у випадку, якщо таке приміщення звільнилось в цій же квартирі, в якій проживає два або більше наймачів, а не в будь якій іншій суміжній квартирі.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки виконавчий комітет Львівської міської ради при прийнятті рішення № 96

від 10 лютого 2017 року «Про надання дозволу на реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху у будинку АДРЕСА_1 під житлову квартиру та надати її черговику міської ради» розпорядився нежитловим приміщенням - комунальним майном органу місцевого самоврядування, що не є тотожним житловому приміщенню. Тому застосовувати вимоги до нежитлових приміщень на основі норм житлового законодавства та черговість перебування на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов як обов`язкових є неправильним.

Крім того позивачем не надано, а судом не здобуто жодного доказу про те, що квартира АДРЕСА_1 були цілісним житловим приміщенням.

Аргументи заявника про надання до суду уточнень до позовної заяви, письмових пояснень представника позивача, письмових клопотання позивача щодо хронології подій, з яких видно, що позивач неодноразово вказував на порушення законодавства, в тому числі і процедурні, при прийнятті оскаржуваного рішення є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять уточненої позовної заяви, якою позивач змінював або доповнював підстави заявлених позовних вимог. Наявні в матеріалах справи письмові пояснення представника позивача, письмові клопотання позивача щодо хронології подій, в розумінні ЦПК України не є уточненнями до позовних вимог, а оцінюються судом разом з іншим доказами.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко