ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 466/4117/23

провадження № 61-7321св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 16 листопада 2023 року у складі судді Невойта П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 рокуу складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та стягнення втраченого заробітку.

Позов мотивовано тим, що в період з 14 квітня 2009 року до 31 липня

2013 року позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира військової частини у військовому званні підполковник. Під час проходження військової служби йому стали відомі факти про розкрадання державного майна, в тому числі й з військової частини, про що він регулярно подавав відповідні відомості до верховного командування Збройних Сил України. Вважав, що за такі дії 14 лютого 2013 року військовою прокуратурою було внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР) кримінальне провадження щодо факту отримання неправомірної винагороди.

Слідчий Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері військової прокуратури Західного регіону України за погодженням Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

14 червня 2013 року повідомив ОСОБА_1 про підозру у скоєнні ним злочинів, передбачених частиною першою статті 123 і частиною першою статті 424 КК України, у кримінальному провадженні № 42013030220000007 від

14 лютого 2013 року, внесеному в ЄРДР.

11 серпня 2020 року за клопотанням військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України Володимир-Волинський міський суд повернув обвинувальний акт прокурору з причин його невідповідності вимогам, передбаченим у статті 291 КПК України.

30 листопада 2020 року заступник військового прокурора Луцького гарнізону військової прокуратрури Західного регіону України Гончар Б. С. виніс постанову про закриття кримінального провадження, внесеного в ЄРДР, за

№ 42013030220000007 від 14 лютого 2013 року.

Позивач вказував, що впродовж 90 місяців, будучи обвинуваченим

у безпідставно надуманих кримінальних правопорушеннях, він змінив своє життя без згоди на те, та був підданий критиці, йому відмовлено у подальшому проходженні військової служби, що вплинуло на сімейне життя, тощо. 20 червня 2013 року у нього погіршився стан здоров`я, а тому він не в змозі був

в подальшому перебувати на військовій службі, розуміючи реальність погроз

з боку військового командування та зменшення подальшого тиску на нього та його дружину, та за цих умов був змушений звернутись з рапортом про звільнення з лав ЗСУ за станом здоров`я. 31 липня 2013 року його

звільнено із ЗСУ.

09 квітня 2014 року з вказаних причин, в тому числі й через перебування на розгляді у суді обвинувального акта, ОСОБА_1 відмовлено в призові із запасу та укладення нового контракту про проходження військової

служби у ЗСУ.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності прокуратурою та судом позивачу було спричинено значну моральну шкоду. Він був підданий критиці з боку військовослужбовців, впродовж майже 8 років піддавався осудженню його дій не лише в суспільстві, але й серед інших військових. Був змушений захищатись від надуманих звинувачень, і що найбільше критично, у тому, що він ніколи не вчиняв, а в дійсності навпаки повідомляв про факти розкрадання майна військової частини та послаблення військового потенціалу України, що і стало причиною його безпідставного переслідування. Результатом цього стала неможливість його служби за контрактом в ЗСУ, а також розірвання сімейних зав`язків, оскільки тиск відчувався не лише ОСОБА_1 , але і його дружиною, про що вона також повідомляла Міністра оборони України Лебедєва П. В. та уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 відчув приниження не лише як людина, але і як військовий офіцер, який завжди прагнув справедливості.

Крім моральної шкоди, ОСОБА_1 втратив можливість заробітку шляхом укладення контракту про несення ним військової служби на посадах заступника командира бригади та командира окремого механізованого батальйону у період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, за виключенням періоду мобілізації та враховуючи його розрахунок: з серпня 2013 року і до січня 2015 року (19 місяців) та з липня 2016 року і до лютого 2021 року (56 місяців) розмір втраченого заробітку становить: 81 985,00 грн + 798 728,00 грн = 880 713,00 грн.

ОСОБА_1 просив стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на свою користь в порядку відшкодування шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, в розмірі 1 764 000,00 грн, 25 000,00 грн витрат за надання юридичної допомоги та 880 713,00 грн втраченого заробітку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада

2023 року позов задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

592 950,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 25 000,00 грн витрат за надання юридичної допомоги на досудовому слідстві та в суді, а також

13 500,00 грн судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що незаконними рішеннями та діями посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури позивачу завдано моральну шкоду у розмірі

592 950,00 грн (суд виходив із розрахунку 88,5 місяців х 6 700,00 грн) де

6 700,00 грн - мінімальна заробітна плата станом на час винесення рішення,

а 88,5 - місяці перебування позивача під слідством і судом.

Окрім цього, суд вважав, що вимога про відшкодування втраченого заробітку

в розмірі 880 713,00 грн не підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_1

з моменту повідомлення про підозру і до звільнення з військової служби не був відсторонений від посади та отримував грошове забезпечення в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

17 травня 2024 року Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд вже розглядав позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Волинської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про стягнення моральної шкоди (справа № 161/10065/21),

у якій ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2021 року провадження закрито у зв?язку з відмовою позивача від позову. Розглядаючи цю справу, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про різний склад учасників справи № 161/10065/21 та цієї справи. Суд апеляційної інстанції порушив та не застосував положення частини другої статі 256 ЦПК України та частини другої статті 59 ЦПК України, зокрема щодо заборони повторного звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у разі відмови позивача від позову. Суди зробили неправильні висновки про нетотожність цієї справи із справою

№ 161/10065/21 через неправильне трактування складу учасників справи.

Підставою касаційного оскарження судових рішень прокуратура зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11,

від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року

у справі № 688/2479/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі

№ 607/15618/20, від 12 березня 2020 року у справі № 686/28845/18, від

10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

17 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2023 року в частині задоволеної суми в розмірі 592 950,00 грн на відшкодування моральної шкоди та в частині відмови в задоволенні вимоги про компенсацію втраченого заробітку та постанову Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 1 778 850,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового розслідування, та 880 713,00 грн втраченого заробітку внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності супроводжувалось негативними висловлюваннями та приниженням його ділової репутації, які зазначались

в процесуальних документах, таких як обвинувальний акт, де зазначалось, що ОСОБА_1 повинен був бути взірцем для військовослужбовців, проте обрав злочинний спосіб заробітку. Населений пункт, в якому проживав в момент служби в ЗСУ та на даний час - м. Володимир (раніше Володимир-Волинськ ),

з незначною кількістю населення, розташуванням військової частини та значної кількості військовослужбовців. Попри його виправдування (закриття відносно нього кримінальної справи) - ОСОБА_1 піддавався критиці та осуду з боку військовослужбовців за надуманими звинуваченнями у злочинах, яких він не вчиняв. Цей осуд він відчував впродовж усього часу досудового розслідування та судового розгляду, а також інколи і досі чує негативні відгуки, пов?язані саме в зв?язку з його притягненням до кримінальної відповідальності. Як один із яскравих прикладів такої дискредитації є відмова у заяві ОСОБА_1

в укладенні з ним контракту для подальшої служби в ЗСУ, відображеній

у відповіді на звернення від 09 квітня 2014 року.

І хоча кримінальну справу відносно ОСОБА_1 було закрито, в його особовій справі як офіцера запасу ЗСУ досі містяться відомості про його притягнення до кримінальної відповідальності, що назавжди заплямувало його ділову репутацію як бойового офіцера. Призначення судом першої інстанції мінімального розміру компенсації не відшкодовує всі заподіяні ОСОБА_1 моральні страждання за 7 років переживань, а в подальшому - у відмові

в укладенні з ним контракту.

Вказане залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій, а тому, на думку сторони позивача, ухвалені судами рішення підлягають зміні та задоволенню

з розрахунку 88,5 місяців х 3 мінімальних заробітних плати = 88,5х3х6700,00 грн = 1 778 850,00 грн.

Мотивів щодо відмови в задоволенні вимог про компенсацію втраченого заробітку апеляційний суд взагалі не зазначив. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 подав рапорт на звільнення за станом здоров?я, який погіршився через його тривале переслідування з боку командування, про що він неодноразово повідомляв та докази чого надані до суду, а мотивів їх відхилення

у судовому рішенні немає.

Рапорт про звільнення ОСОБА_1 було подано відразу після ознайомлення його з клопотанням про відсторонення від посади. ОСОБА_1 , подаючи рапорт, намагався уникнути принизливого для нього як для офіцера ЗСУ відсторонення від посади.

Після звільнення ОСОБА_1 звертався із заявою про укладення контракту, проте йому було відмовлено з підстав притягнення його до кримінальної відповідальності.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 було мобілізовано до лав ЗСУ попри його притягнення до кримінальної відповідальності, проте вже

в укладенні контракту було відмовлено саме з цих підстав, що позбавило ОСОБА_1 як бойового офіцера ЗСУ виконати свій конституційний обов?язок, здійснювати захист територіальної цілісності України від російської агресії в 2014 році та отримати заробіток, компенсацію якого ОСОБА_1

і просить стягнути.

Підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Львова.

24 червня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги не містять аргументів щодо незгоди з рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2023 року та постановою Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 25 000,00 грн витрат за надання юридичної допомоги, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині суд касаційної інстанції не переглядає.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

14 лютого 2013 року слідчий Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відносно ОСОБА_1 вніс відомості до ЄРДР за

№ 42013030220000007 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 423 і частиною другою статті 189 КК України, та розпочав досудове слідство.

14 червня 2013 року слідчий Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері військової прокуратури Західного регіону України повідомив ОСОБА_1 про підозру у скоєнні ним злочинів, передбачених частиною першою статті 423 і частиною першою статті 424 КК України,

у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 42013030220000007 від

14 лютого 2013 року.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня

2013 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання з покладенням на нього обов?язків.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня

2013 року клопотання про відсторонення від посади ОСОБА_1 повернено слідчому згідно з його заявою.

31 липня 2013 року слідчий Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері військової прокуратури Західного регіону України повідомив ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 423 і частиною третьою статті 368 КК України, і цього ж дня його було повідомлено про завершення досудового розслідування (завершення з`ясування обставин та зібрання доказів) та відкрито матеріали для ознайомлення в порядку статті 290 КПК України. Цього ж дня ОСОБА_1 вручено обвинувальний акт.

28 жовтня 2014 року Володимир-Волинським міським судом Волинської області кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за № 42013030220000007 від

14 лютого 2013 року, в частині пред`явленого обвинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 423 КК України (зловживання військовою особою владою або службовим становищем), закрито у зв`язку з набранням чинності Законом України від 21 лютого 2014 року

№ 746-VII, яким кримінальну відповідальність за вказане діяння скасовано.

Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від

29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності зі встановленням 3 років іспитового терміну.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2015 року вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 29 жовтня

2014 року скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

20 липня 2017 року прокурором військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України за погодженням з т.в.о. військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України змінено та повідомлено ОСОБА_1 про нове обвинувачення з частини третьої статті 368 КК України на частину першу статті 190 КК України.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від

26 червня 2020 року відмовлено прокурору в клопотанні про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 190 КК України, оскільки ОСОБА_1 не погоджувався на закриття справи, так як вважав себе невинуватим.

07 серпня 2020 року прокурором військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України за погодженням з т.в.о. військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України Лавренюку В. А. пред`явлено додаткове обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 189 і частиною першою статті 190 КК України, у зв`язку з чим призначено підготовче судове засідання в суді першої інстанції.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від

11 серпня 2020 року за клопотанням захисника Петрука Ю. М. обвинувальний акт з додатковим обвинуваченням й додатками до нього у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 42013030220000007 від 14 лютого

2013 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 190, частиною другою статті 189 КК України повернено прокурору військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України для усунення порушень вимог КПК України.

30 жовтня 2020 року заступник військового прокурора Луцького гарнізону військової прокуратрури Західного регіону України Гончар Б. С. виніс постанову про закриття кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за

№ 42013030220000007 від 14 лютого 2013 року, за підозрою ОСОБА_1

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною другою статті 189 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв?язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Волинської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (справа № 161/10065/21).

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відмову від позову, яку мотивував тим, що позивач визначив помилковий склад відповідачів, а саме зазначив Волинську спеціалізовану прокуратури

у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка не є юридичною особою.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня

2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Жуковського В. В. про відмову від позову задоволено.

Провадження у справі № 161/10065/21 за позовом ОСОБА_1 до Волинської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, закрито.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Щодо стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від

01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді

і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу завдано моральної шкоди унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки постановою військової прокуратури Луцького гарнізону від 30 жовтня 2020 року кримінальне провадження від 14 лютого

2013 року № 420130302200000007 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статі 190

і частиною другою статті 189 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв?язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судувизначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4

і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду й у постанові від 20 вересня 2018 року у справі

№ 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений

у сумі більшій ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на

2023 рік» з 01 січня 2023 року установлено мінімальну заробітну плату

у місячному розмірі 6 700,00 грн.

Розмір відшкодування слід розраховувати виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, колегія суддів вважає, що його початком є 14 червня 2013 року (день оголошення підозри), а останнім днем перебування позивача під слідством і судом

є 30 жовтня 2020 року (дата винесення постанови про закриття кримінального провадження), тобто позивач під слідством та судом перебував 88 місяців

16 днів.

Таким чином, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції

з урахуванням мінімальної заробітної плати, 6 700,00 грн, та періоду часу перебування позивача під слідством, 88 місяців 16 днів, розмір моральної шкоди, який розраховується відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», становить 589 600,00 грн.

Частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Разом з цим та з урахуванням конкретних обставин справи суди не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом,

а відповідно, він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з терміном перебування ОСОБА_1 під слідством та судом,

у зв?язку із чим визначив розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню

у сумі 592 950,00 грн, правильно.

Щодо стягнення втраченого заробітку

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

у наведених у пункті 1 статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються повертаються заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Положення), пунктом 8 якого передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Установивши, що ОСОБА_1 з моменту повідомлення про підозру і до звільнення з військової служби не був відсторонений від посади та отримував грошове забезпечення в повному обсязі, суди зробили правильні висновки про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення втраченого заробітку.

Аргументи касаційної скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про те, що позивач вже скористався своїм правом на судовий захист, а тому в силу вимог частини другої статті 256 ЦПК України позбавлений можливості повторного звернення до суду, є безпідставними з таких підстав.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє

у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Необхідність застосування вказаних норм права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно тотожні сторони, підстави та предмет спору. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року в справі

№ 917/1739/17 дійшла висновку, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Оскільки в справі № 161/10065/21 і в цій справі склад учасників є різним, то ці справи не є тотожними, а тому підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України немає.

Аргументи заявників про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційних скаргах, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявниками у касаційних скаргах.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди заявників з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від

16 листопада 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від

08 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про відшкодування моральної шкоди та стягнення втраченого заробітку - без змін, оскільки підстав для їх скасування в цій частині немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про відшкодування моральної шкоди та стягнення втраченого заробітку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська