Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 466/5503/17

провадження № 61-15790св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Третьої Львівської державної нотаріальної контори Спільник Зоряна Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П., від 31 серпня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Третьої Львівської державної нотаріальної контори Спільник З. В., про поділ будинку в натурі, визнання права власності.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 1972 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнано право особистої власності на будинок АДРЕСА_1 у наступних частках: за ОСОБА_3 на 3/4 частини, за ОСОБА_4 на 1/4 частини будинковолодіння. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 1973 року розділено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 реально будинок АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_3 виділено в реальне користування приміщення: 1-1, 1-2, 1-5, 1-8, 1-9, 1-10, підвал та горище над приміщенням 1-5, 3/4 земельної ділянки, що примикає до її частки будинку; ОСОБА_4 виділено в реальне користування приміщення: 1-11, 1-12, 1-13, 1-14 та горище над приміщеннями 1-8, 1-9, 1-10. Для виходу в мезонін вирішено облаштувати сходи-марш за рахунок ОСОБА_4 і виділити в його реальне користування 1/4 частку земельної ділянки, що примикає до входу в мезонін.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 1974 року ОСОБА_3 виділено в реальне користування також приміщення 1-3 коридор, 1-4 ванна, 1-6 кухня, 1-7 кладова.

27 жовтня 1981 року складено комісійний акт про закінчення будівництва і введення його в експлуатацію, яке складається з двох квартир: квартира 1 загальною площею 83, 20 кв. м, житловою площею 52, 30 кв. м; квартира 2 загальною площею 55, 70 кв. м, житловою площею 25,40 кв. м. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було видано реєстраційні посвідчення на відповідні частки будинку АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав також, що він здійснив перепланування належних йому мезоніну та горища, в результаті чого загальна площа приміщень збільшилася з 52,5 кв. м на 63,10 кв. м, а загальна площа будинку збільшилася з 138, 90 кв. м до 146,30 кв. м.

20 лютого 2012 року присвоєно поштові номери АДРЕСА_2 (АДРЕСА_4) загальною площею 61,6 кв. м. 08 листопада 2013 року внесено зміни в розпорядження про присвоєння поштових адрес, а саме: замінено загальну площу АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_1 ) на 146, 3 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Відповідно до заповіту від 29 грудня 1993 року все належне їй майно перейшло в порядку спадкування ОСОБА_2

ОСОБА_1 вказав, що у зв`язку із відмовою державного нотаріуса Третьої Львівської нотаріальної контори у реєстрації права власності на належне нерухоме майно він змушений звернутися до суду із цим позовом.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, виділити в натурі та визнати за ним право власності на житлові та нежитлові приміщення (квартира 2), які позначені в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленому 19 червня 2017 року обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»), такими позначками: 2.1 мансарда, площею 7.2 кв. м; 2.2 житлова кімната, площею 13,6 кв. м; 2,3 житлова кімната, площею 18,1 кв. м; 2-4 житлова кімната, площею 11,5 кв. м; 2.5 кухня, площею 7,3 кв. м; 2-6 тамбур, площею 3,7 кв. м; 2.7 санвузол, площею 4,6 кв. м, загальною площею 66,0 кв. м, в будинку А-1, загальною площею 66,0 кв. м, в будинку А-1 по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова, у складі судді Баєвої О. І., від 18 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення по АДРЕСА_1 , позначені в технічному паспорті ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 19 червня 2017 року № 747 наступними літерами:

2.1 мансарда, площею 7.2 кв. м; 2.2 житлова кімната, площею 13,6 кв. м; 2,3 житлова кімната, площею 18,1 кв. м; 2-4 житлова кімната, площею 11,5 кв. м; 2.5 кухня, площею 7,3 кв. м; 2-6 тамбур, площею 3,7 кв. м; 2.7 санвузол, площею 4,6 кв. м, загальною площею 66,0 кв. м, в будинку А-1.

Виділено в натурі ОСОБА_1 приміщення по АДРЕСА_1 , позначені в технічному паспорті ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 19 червня 2017 року № 747 наступними літерами:

2.1 мансарда, площею 7.2 кв. м; 2.2 житлова кімната, площею 13,6 кв. м; 2,3 житлова кімната, площею 18,1 кв. м; 2-4 житлова кімната, площею 11,5 кв. м; 2.5 кухня, площею 7,3 кв. м; 2-6 тамбур, площею 3,7 кв. м; 2.7 санвузол, площею 4,6 кв. м, загальною площею 66,0 кв. м, в будинку А-1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивачпозбавлений можливості в позасудовому порядку оформити право власності на належну йому частину спірного будинку, який було ним переплановано, внаслідок чого загальна площа будинку збільшилася. Згідно висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 3/2247 від 09 лютого 2012 року «Про розподіл будинку АДРЕСА_1 на два самостійних» технічно можливо розділити зазначений будинок на два самостійних із присвоєнням окремих номерів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дійшовши висновку про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач є власником 1/4 ідеальної частки спірного будинку загальною площею 138, 90 кв. м і таке право належним чином зареєстроване за ним.

ОСОБА_1 здійснив переобладнання мезоніну спірного будинку, в результаті чого загальна площа будинку збільшилася з 138, 90 кв. м до 149, 20 кв. м, однак встановлені судом першої інстанції обставини не дають підстав для висновку, що позивач перепланував належний йому мезонін та горище, і в результаті цього загальна і житлова площа приміщень, яка відповідала набутій ним у власність 1/4 частини будинку збільшилася з 52,5 кв. м до 66,0 кв. м.

Позивач не надав суду відповідного висновку експерта та не клопотав перед судом про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питання про технічну можливість виділення кожному із співвласників відокремленої частини будинку з самостійним виходом та з мінімальним відхиленням від розміру ідеальної частки співвласників. На підставі належних та допустимих доказів технічної можливості такого поділу відповідно до часток сторін у праві спільної часткової власності на спірний будинок судом апеляційної інстанції не встановлено, не встановлено розміру збільшення чи зменшення часток кожного співвласника при проведенні реального поділу. Не було також встановлено дійсної вартості спірного будинку, що є необхідним для визначення розміру компенсації одному із співвласників за зменшення його частки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

26 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 рокуі залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2018 року.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що він на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 1973 року та додаткового рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 1974 року, протягом 1977 - 1982 років за власний рахунок облаштував сходи-марш для окремого виходу в мезонін, частково перепланував належний йому мезонін та горище, завершив будівництво і здав в експлуатацію будинок АДРЕСА_1 . Протягом 2010-2015 років він за власний рахунок частково перепланував належні йому мезонін та горище, в результаті чого загальна і житлова площа приміщень мезоніну збільшилася з 60, 8 кв. м до 66, 00 кв. м, а загальна площа будинку А-1 без зміни його геометричних розмірів (довжини, ширини і висоти) збільшилась з 138, 90 кв. м до 149, 20 кв. м.

Позивач наголошує на тому, що висновок апеляційного суду щодо відсутності технічної можливості здійснити поділ в натурі спірного будинку суперечить встановленим обставинам справи. На виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 18 серпня 1973 року Львівським міським бюро технічної інвентаризації був розроблений погоджений архітектором Львівської області висновок про реальний розподіл будинку із відшкодуванням частки співвласнику в рахунок компенсації розміру частки у спірному будинку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 1973 року та додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 1974 року виділено в реальне користування співвласникам спірний будинок у відповідності до їхніх часток. Зазначеними судовими рішеннями здійснено реальний розподіл (виділ в натурі) часток між співвласниками будинку, який є предметом спору. ОСОБА_1 вважає, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення статей 357 383 ЦК України, статті 152 ЖК УРСР.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Третьої Львівської державної нотаріальної контори Спільник З. В., про поділ будинку в натурі, визнання права власності призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що оскаржена постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 1972 року у справі № 2-1009 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також визнано право особистої власності в будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на 3/4 частини, за ОСОБА_4 на 1/4 частину будинковолодіння.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 1973 року розділено реально між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_3 виділено в реальне користування приміщення: 1-1, 1-2, 1-5, 1-8, 1-9, 1-10, підвал та горище над приміщенням 1-5, 3/4 земельної ділянки, що примикає до її частки будинку; ОСОБА_4 виділено в реальне користування приміщення: 1-11, 1-12, 1-13, 1-14 та горище над приміщеннями 1-8, 1-9, 1-10. Для виходу в мезонін вирішено облаштувати сходи-марш за рахунок ОСОБА_3 і виділити в його реальне користування 1/4 частки земельної ділянки, що примикає до входу в мезонін.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 1974 року ОСОБА_3 виділено в реальне користування також приміщення: 1-3 коридор, 1-4 ванна, 1-6 кухня, 1-7 кладова.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 липня 1976 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , останній придбав у власність 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 30 листопада 1977 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 придбав у власність 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .

27 жовтня 1981 року складено комісійний акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з двох квартир: квартира 1 - загальна площа 83,20 кв. м, житлова 52,30 кв. м; квартира 2 - загальна площа 55,70 кв. м, житлова 25,40 кв. м, загальною площею будинку 138,90 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 09 березня 1982 року № 100 затверджено акт від 27 жовтня 1981 року.

13 липня 1982 року Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації видало ОСОБА_3 реєстраційне посвідчення, згідно з яким за нею зареєстровано 3/4 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 1972 року. Також 13 липня 1982 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації видано ОСОБА_1 реєстраційне посвідчення, відповідно до якого за ним зареєстрованого 1/4 частина будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 1977 року.

Згідно висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 09 лютого 2012 року № 3/2247 «Про розподіл будинку АДРЕСА_1 на два самостійних» можливо технічно розділити вищезазначений будинок на два самостійних із присвоєнням окремих номерів, а саме: за АДРЕСА_3 , частки в якому належать ОСОБА_1 - 1/4, ОСОБА_2 - 3/4 частини, в цілому (загальною площею 144,0 кв. м., житловою площею 90,8 кв. м.) залишити АДРЕСА_1 ; за буд. літ. Б-2, який займає ОСОБА_1 в цілому (загальною площею 45,1 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м) присвоїти АДРЕСА_4 . Зазначено, що будинки під літ. А-1 та літ. Б-2 є окремо стоячими.

20 лютого 2012 року присвоєно поштові номери АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ) загальною площею 61,6 кв. м. 08 листопада 2013 року внесено зміни в розпорядження про присвоєння поштових адрес, а саме: замінено загальну площу АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_1 ) на 146,3 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Відповідно до заповіту від 29 грудня 1993 року все належне їй майно перейшло в порядку спадкування ОСОБА_2 .

Згідно довідки, виданої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 05 квітня 2016 року, станом на 29 грудня 2012 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 3/4 частини будинку на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 1972 року, акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію від 27 жовтня 1981 року та рішення Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова № 100 від 09 березня 1982 року, за ОСОБА_1 1/4 частина на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 11189 від 30 листопада 1977 року. Станом на 05 квітня 2016 року будинок АДРЕСА_1 складається з шести житлових кімнат та двох кухонь, житловою площею 90,8 кв. м, загальною площею 146,3 кв. м.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 здійснив переобладнання мезоніну спірного будинку, в результаті чого загальна площа будинку збільшилася.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пункту 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. При цьому враховується технічна можливість переобладнання будинку в відокремлені частини із самостійним виходом (ізольовані квартири), які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Таким чином, виділ може мати місце виключно при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

При виділі у власність позивача частини спірного домоволодіння, суд повинен зазначити в рішенні яка частка виділяється відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомості, який залишається у власності відповідача.

При цьому, загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати інтереси обох сторін та встановлювати, зокрема: чи дійсно є можливим виділ частки в натурі; чи допускається такий виділ згідно із законодавством тощо.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач є власником 1/4 ідеальної частки спірного будинку, загальна площа якого становила 138, 90 кв. м, і таке його право належним чином зареєстроване за ним.

ОСОБА_1 здійснив переобладнання у спірному будинку, в результаті чого загальна площа будинку збільшилася з 138, 90 кв. м до 146,3 кв. м.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що встановлені судом першої інстанції обставини не дають підстав для висновку про те, що позивач перепланував належний йому мезонін та горище, і в результаті цього загальна і житлова площа приміщень, яка відповідала набутій ним у власність 1/4 частини будинку, збільшилася з 52,5 кв. м. до 66,0 кв. м.

Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, стверджував про технічну можливість виділення йому в натурі набутої ним у власність 1/4 частини спірного будинку, площа якої складає 66,0 кв. м, посилаючись на наявні у матеріалах справи докази, зокрема на висновок ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 09 лютого 2012 року № 3/2247 «Про розподіл будинку АДРЕСА_1 на два самостійних».

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Апеляційний суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, враховуючи частки співвласників у спірному будинку, дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження технічної можливості поділу будинку у відповідності до часток сторін у праві власності. При цьому можливість й порядок виділення кожному із співвласників відокремленої частини будинку з самостійним входом та з мінімальним відхиленням від розміру ідеальної частки співвласників підлягає встановленню за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки фактично встановленому порядку користування спірним будинком, а також тому, чи є приміщення, якими користуються сторони, відокремленими.

Фактично дійшовши висновку про можливість вирішення зазначеного спору лише за результатами проведення відповідної судової будівельно-технічної експертизи, апеляційний суд не вжив достатніх процесуальних заходів, спрямованих на її проведення, а отже і встановлення обставин, які мають значення для вирішення спору, в результаті чого спір між сторонами, який перебував на розгляді в судах з 2017 року, залишився не вирішеним.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, мотивувавши належним чином свої висновки.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Львівського апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович