Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 466/5632/14-ц
провадження № 61-18371св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,
треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 07 березня 2017 року у складі судді Ковальчука О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року ОСОБА_1 ,яка діє в інтересах дітей ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи:
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та її неповнолітні діти ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ОСОБА_8 є власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від
01 листопада 2002 року, згідно з яким вони придбали квартиру АДРЕСА_2 , та договору купівлі-продажу квартири від 01 листопада 2002 року, відповідно до якого вони придбали квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25 листопада 2003 року № 1401 квартири АДРЕСА_2 а та № 2б об`єднано в одну квартиру під АДРЕСА_2 .
При виготовленні технічного паспорта на об`єднану квартиру їй стало відомо, що розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради
від 14 лютого 2005 року № 138 за ОСОБА_4 визнано право власності, серед іншого, на підвал площею 25,70 кв. м, частина якого перебуває у її власності.
Попередні власники квартир АДРЕСА_2 і № 2б були одночасно співвласниками підвальних приміщень у будинку АДРЕСА_3 .
Відповідачі здійснили реконструкцію квартири АДРЕСА_4 та приєднали до неї допоміжне приміщення площею 25,70 кв. м та позбавили її та дітей можливості ним користуватися.
У зв`язку з наведеним просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 14 лютого 2005 року № 138 у частині приєднання підвального приміщення площею 7,00 кв. м, що знаходиться в підвальному приміщенні площею 25,7 кв. м, до квартири
АДРЕСА_1 , та зобов`язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити їй перешкоди у користуванні підвального приміщення площею 7,00 кв. м, що перебуває в підвальному приміщенні площею 25,70 кв. м, до квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 07 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 14 лютого 2005 року № 138 у частині приєднання підвального приміщення площею 7,00 кв. м, що знаходиться в підвальному приміщенні площею 25,7 кв. м, до квартири АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди
ОСОБА_1 у користуванні підвального приміщення площею 7,00 кв. м, що знаходиться в підвальному приміщенні площею 25,70 кв. м, до квартири
АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 листопада 2002 року до позивачки перейшло також право власності і на підвальне приміщення площею 25,70 кв. м, яке незаконно передано у власність ОСОБА_4 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 07 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним та скасування розпорядження скасовано, позов у цій частині залишено без розгляду.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 14 лютого 2005 року № 138 у частині приєднання підвального приміщення площею 7,00 кв. м, що знаходиться в підвальному приміщенні 25,70 кв. м, до квартири АДРЕСА_4 є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки порушує права позивачів як власників на користування та розпорядження їх майном.
Однак суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто на момент подання позовної заяви 08 серпня
2014 року ОСОБА_2 вже був повнолітнім, що є підставою для залишення позову у цій частині без розгляду.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 , зокрема зазначає, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, у зв`язку з чим був позбавлений можливості брати безпосередню участь у судовому засіданні. У свою чергу, апеляційний суд не навів мотивів відхилення чи прийняття його доводів про неналежне повідомлення судом першої інстанції про розгляд справи.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно частини першої статті 158 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№ 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 23 січня 2015 року відкрито провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду на 10 лютого 2015 року. Розгляд справи неодноразово відкладався.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що в суді першої інстанції ОСОБА_4 не був належним чином повідомлений про розгляд справи 07 березня 2017 року, оскільки суд не направляв йому повідомлення про судове засідання, призначене на зазначену дату. Відсутність ОСОБА_4 у судовому засіданні, призначеному на 07 березня
2017 року, підтверджується записами в журналі судового засідання (т. 1, а. с. 114) та копії фонограми компакт-диску, на якому здійснювалася фіксація судового засідання (номер запису 20170307-115917).
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 130) посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неповідомлення про судове засідання, призначене на 07 березня 2017 року.
Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
У частині четвертій статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на
07 лютого 2020 року) визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на
07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук