Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 466/8046/18
провадження № 61-16990св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління служби безпеки України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду
м. Львова від 01 квітня 2019 року у складі судді Стрельбицького В. В.
та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Курій Н. М., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління служби безпеки України у Львівській області (далі - Управління СБУ у Львівській області) про визнання дій протиправними.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу
в органах Головного управління військової контррозвідки ДКР Служби безпеки України з місцем дислокації: м. Львів, вул. Лисенка, 15, куди був призначений наказом ДКР СБ України від 01 липня 2016 року № 99-ос.
22 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до житлово-побутової комісії Управління СБ України у Львівській області про зарахування його
та членів сім`ї на квартирний облік. Вказаний рапорт, в порушення Закону України «Про звернення громадян», залишився без розгляду, тому ОСОБА_1 повторно 14 листопада 2017 року з клопотанням розглянути раніше поданий рапорт щодо постановки на квартирний облік.
Не отримавши жодної відповіді з порушеного питання, 02 лютого 2018 року позивач повторно направив документи голові житлово-побутової комісії Управління СБ України у Львівській області про розгляд питання щодо постановки на квартирний облік.
Листом від 27 червня 2018 року № 62/19-613п за підписом заступника голови житлово-побутової комісії Управління СБ України у Львівській області позивачу повідомлено про відмову в зарахуванні на квартирний облік. Підставою стало те, що ОСОБА_1 не зареєстрований у м. Львові, з посиланням на пункт 15 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання
їм житлових приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила).
Листом Департаменту контррозвідки Головного управління військової контррозвідки від 21 липня 2018 року № 17/6693нт щодо розгляду керівництвом СБ України звернення ОСОБА_1 до Президента України з житлового питання начальника Управління СБ України проінформовано позицію керівництва
СБ України, що відмова в зарахуванні ОСОБА_1 на квартирний облік
є безпідставною, оскільки вимоги щодо реєстрації у відповідному населеному пункті не поширюється на внутрішньо переміщених осіб з числа учасників бойових дій, згідно з підпунктом 8 пункту 13 Правил.
Відповідачем листом від 17 серпня 2018 року № 62/19/П-532/14 відмовлено ОСОБА_1 в зарахуванні на квартирний облік, у зв`язку з відсутністю реєстрації місця проживання у м. Львові, з посиланням на пункт 15 Правил.
Позивач зазначив, що з 22 вересня 2017 року до даного часу, за умови прийняття житлово-побутовою комісією відповідача рішення у тридцятиденний термін,
як передбачено статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» про зарахування ОСОБА_1 та членів його сім`ї на квартирний облік, останній набув би право на отримання компенсації за піднайм житла (квартира
за адресою: АДРЕСА_1 , договір оренди від 15 січня
2017 року) у розмірі фактичних витрат - 5 000,00 грн щомісячно. Доказами оренди житла для проживання із членами сім`ї та фактичної оплати за оренду
є договір від 15 січня 2017 року та банківської виписки про перерахування коштів за оренду житла із належного ОСОБА_1 картрахунку на картрахунок власника житла ОСОБА_2 . Вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання компенсації за оренду житла за період з вересня 2017 року по січень 2019 року
у розмірі 84 200,00 грн.
Неправомірне рішення Управління СБ України у Львівській області про відмову
у зарахуванні ОСОБА_1 та членів його сім`ї на квартирний облік позбавило ОСОБА_1 можливості реалізувати право на отримання компенсації за найм житла і призвело до витрачання власних коштів (збитків) на оренду житла. Тобто вказане неправомірне рішення лежить у прямому причинному зв`язку
із заподіянням ОСОБА_1 майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем шляхом стягнення із нього вказаних вище витрат за оплату ОСОБА_1 орендованого житла.
З урахуванням збільшення позовних вимог, просив:
1) визнати протиправним рішення управління Служби безпеки України
у Львівській області згідно протоколу житлово-побутової комісії
від 15 червня 2018 року № 2 про відмову в зарахуванні ОСОБА_1
на квартирний облік;
2) визнати за ОСОБА_1 право на зарахування разом із членами сім'ї
на квартирний облік в управління Служби безпеки України у Львівській області за рапортом від 22 серпня 2017 року з 22 вересня 2017 року;
3) зобов`язати управління Служби безпеки України у Львівській області зарахувати позивача та членів його сім`ї на квартирний облік за рапортом від 22 серпня 2017 року з 22 вересня 2017 року;
4) стягнути з відповідача на користь позивача завдану йому шкоду
за фактично сплачені ним кошти за найм житла за період вересень
2017 року до січня 2019 року у розмірі 84200,00 грн.;
5) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за найм житла з жовтня 2018 року до дня фактичного виконання рішення суду про постановку на квартирний облік із розрахунку 5000,00 щомісячно;
6) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду
у місячний термін рапорту ОСОБА_1 від 22 серпня 2017 року про прийняття на квартирний облік;
7) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за найм житла з лютого 2019 року до дня фактичного виконання рішення суду про постановку на квартирний облік із розрахунку 5000,00 щомісячно.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
РішеннямГалицького районного суду м. Львова від 01 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 липня
2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до житлово-побутової комісії Управління СБ України
у Львівській області були подані ОСОБА_1 документи із зазначенням місця реєстрації та проживання з 2016 року і до «теперішній час:
АДРЕСА_2», на підтвердження чого надана відповідна довідка, зазначена в переліку документів, долучених
до рапорта на час звернення з питанням про взяття на квартирний облік, житлово-побутовою комісією Управління СБ України у Львівській області зроблено правильний висновок про відсутність підстав зарахування
ОСОБА_1 та членів його сім`ї на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов Управління у зв`язку з відсутністю реєстрації
у м. Львів, передбаченої пунктом 15 Правил.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду,
у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 на час пред`явлення позову мав статус військовослужбовця, якому законодавством встановлено додаткові пільги, у тому числі і забезпечення державним житлом, з урахуванням того,
що житловим законодавством визначено умови для реалізації особами права
на житло, у спосіб визнання їх такими, що потребують покращення житлових умов, а для постановки на квартирний облік за місцем проходження військової служби підзаконними актами висувається умова про реєстрацію місця проживання, така умова суперечить нормам Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», оскільки реєстрація місця проживання не можуть бути у мовою для реалізації прав на житло, передбачених Конституцією України для внутрішньо переміщеної особи.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2019 року Управління СБ України у Львівській області подало
до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Указувало,
що відповідно до чинного законодавства, правом на постановку на квартирний облік могли скористатись не всі внутрішньо переміщені особи, а лише інваліди війни, члени їх сімей та члени сімей загиблих, отже ОСОБА_1 не мав підстав постановки на квартирний облік як внутрішньо переміщена особа.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/8046/18, витребувано її з Галицького районного суду м. Львова.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу в СБ України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією контракту про проходження військової служби у Службі безпеки України від 07 квітня 2015 року.
Згідно з довідкою Управління роботи з особовим складом СБ України
№ 11/1/4-1522, наказом начальника ДКР СБ України від 01 липня 2016 року
№ 99-ос ОСОБА_1 переведений для подальшого проходження військової служби до 2 сектору 1 відділу 1 головного відділу (з дислокацією у м. Львів)
6 управління (з дислокацією у м. Рівне) ГУ ВКР ДКР СБ України. За матеріалами особової справи його близькими родичами є: дружина - ОСОБА_3 та дочка - ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки Управління роботи з особовим складом СБ України
№ 11/1/4-1166, ОСОБА_1 у період з 09 липня 2014 року до 17 листопада
2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на підставі наказу керівника Антитерористичного центру при СБ України № 060т.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір оренди квартири від 15 січня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 4.1 даного договору орендна плата складає 5000,00 грн.
22 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до голови житлово-побутової комісії Управління СБ України у Львівській області із рапортом від 21 серпня 2017 року про прийняття на квартирний облік, в якому просив розглянути питання щодо зарахування його та членів його сім`ї на квартирний облік, відповідно до статті 45 ЖК Української РСР, пункту 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до першочергової квартирної черги
та відповідно до пункту 2 та пункту 3 частини першої статті 46 ЖК Української РСР до позачергової квартирної черги за місцем проходження військової служби 1 ГВ (з дислокацією м. Львів) 6 управління (з дислокацією м. Рівне) ГУ ВКР ДКР СБ України.
У рапорті ОСОБА_1 зазначено, що він, його дружина та дитина
з 2016 року по теперішній час були зареєстровані за адресою:
АДРЕСА_2.
Згідно з довідкою Департаменту господарського забезпечення СБ України, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 без надання ліжко-місця.
Згідно з довідкою Шевченківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради № 0000310086 від 28 серпня 2017 року, ОСОБА_1 взято на облік внутрішньо переміщеної особи.
14 листопада 2017 року ОСОБА_1 до начальника Управління СБ України
у Львівській області подано рапорт, в якому він просить вжити заході
з винесення на розгляд питання щодо постановки на квартирний облік під час позачергового засідання ЖПК УСБ України у Львівській області.
Листом Управління СБ України у Львівській області від 27 червня 2018 року
№ 62/19-613п ОСОБА_1 повідомлено про те, що рішенням житлово-побутової комісії Управління СБ України у Львівській області відмовлено ОСОБА_1
в зарахуванні його та членів сім`ї на квартирний облік Управління. Дані обставини також підтверджуються долученим до зазначеного листа витягу
з протоколу від 15 червня 2018 року № 2 засідання житлово-побутової комісії Управління СБ України.
ОСОБА_1 18 липня 2018 року до начальника Управління СБ України
у Львівській області подано скаргу щодо скасування рішення житлово-побутової комісії УСБ України у Львівській області та внесення до такого рішення змін.
Листом Управління СБ України у Львівській області від 17 серпня 2018 року
№ 62/19/п-532/14 ОСОБА_1 повідомлено про те, що підстав для перегляду рішення житлово-побутової комісії від 15 червня 2018 року немає. Одночасно роз`яснено, що ОСОБА_1 та члени його родини можуть бути зарахованими
на квартирний облік як потребуючі поліпшення житлових умов у будь-якому населеному пункті в межах території обслуговування органу соціального захисту населення, в якому вони перебувають на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін
до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції не врахували доводи позивача, що відповідно до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав
і свобод внутрішньо переміщених осіб» ОСОБА_1 набувши статусу внутрішньо переміщеної особи згідно довідки Шевченківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради № 0000310086 від 28 серпня 2017 року має останню реєстрацію місця проживання у АДРЕСА_1 .
Відповідно до абзацу дев`ятого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Окрім цього, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами
чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
В оцінці правильності застосування зазначених норм права Верховний Суд виходить з того, що житловим законодавством визначено умови для реалізації особами закріпленого конституційного права на житло у спосіб визнання
їх такими, що потребують покращення житлових умов, а для постановки
на квартирний облік по місцю проходження військової служби підзаконним нормативним актом ставитися умова про реєстрацію місця проживання, то така умова суперечить приписам частини другої статтям 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та статті 33 Конституції України, яка гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність реєстрації місця проживання особи самі по собі не можуть бути підставою для відмови у реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі для осіб, які набули статусу внутрішньо переміщеної особи.
За таких обставин положення пункту 15 Правил, яким передбачено,
що на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті суперечить частини другої статтям 2, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання
в Україні».
Суди першої та апеляційної інстанції мали врахувати наведене та застосувати частину сьому статті 10 ЦПК України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
Таким чином, ухвалюючи судове рішення в справі, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували указані норми права та не звернули увагу на те,
що ОСОБА_1 відмовлено в постановці на квартирний облік в м. Львові
та у наданні житла, оскільки він не відноситься до громадян, які мають право
на постановку на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов
з тих підстав, що на час виникнення спірних правовідносин позивач не був зареєстрований в м. Львові, дійшовши помилкового висновку про відсутність правових підстав для захисту житлових прав позивача.
З урахуванням того, що суди дійшли передчасного висновку про відмову
у задоволенні основної вимоги позивача про визнання протиправним рішення управління СБ України у Львівській області про відмову в зарахуванні
ОСОБА_1 на квартирний облік, рішення судів в частині інших похідних вимог щодо стягнення з відповідача завдану йому шкоду за фактично сплачені ним кошти за найм житла за період вересень 2017 року до січня 2019 року у розмірі 84200,00 грн.; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за найм житла з жовтня 2018 року до дня фактичного виконання рішення суду про постановку на квартирний облік із розрахунку
5000,00 щомісячно; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити
ОСОБА_1 компенсацію за найм житла з лютого 2019 року до дня фактичного виконання рішення суду про постановку на квартирний облік із розрахунку 5000,00 щомісячно тощо не містять ані встановлених обставин, ані відповідних ним правовідносин, ані правових норм, які їх регулюють, тобто суди повно, всебічно й об`єктивно не з`ясували всіх обставин справи та не надали
їм належної правової оцінки.
Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Суд апеляційної інстанції мав процесуальні повноваження, але не виправив зазначені порушення. Таким чином суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи,
а тому оскаржувані рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, такими, що відповідають основоположним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи
в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Отже, у силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом
з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої
та апеляційної інстанцій при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень
із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статями 400 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко Є. В. Краснощоков