ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 466/9805/21

провадження № 61-505св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1

третя особа за зустрічним позовом - Регіональний сервісний центр Головного сервісного центу Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гурського Володимира Сергійовича на постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником транспортного засобу «Subaru BRZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказаним транспортним засобом користується ОСОБА_2

Вказував на те, що у нього відсутні ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Він неодноразово усно та письмово звертався до відповідача про повернення транспортного засобу, проте його прохання залишилися без задоволення.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд витребувати у ОСОБА_2 транспортний засіб марки «Subaru BRZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1998 м. куб, синього кольору, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 17 жовтня 2019 року він придбав автомобіль «Subaru BRZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у США за кошти його матері ОСОБА_3 . У червні 2020 року у нього виникли проблеми із правоохоронними органами, тому він вирішив на період розслідування кримінальної справи переоформити вказаний транспортний засіб на іншу особу з метою уникнення можливої його конфіскації. ОСОБА_1 був давнім знайомим його матері і у них були хороші відносини, а тому його матір звернулася до ОСОБА_1 з проханням допомогти у перереєстрації автомобіля. ОСОБА_1 погодився на цю пропозицію, знаючи завчасно всі умови.

27 червня 2020 року спірній автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_1 . При цьому жодних коштів за договором купівлі-продажу ніхто нікому не передавав, автомобіль жодного дня не перебував у фактичному володінні ОСОБА_1 , дійсного наміру відчужувати автомобіль у нього не було, про що ОСОБА_1 було відомо.

У зв`язку із різким погіршенням стосунків між його матір`ю та ОСОБА_1 , останній вирішив забрати автомобіль.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «Subaru BRZ купе-8», 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , укладений 27 червня 2020 року між представником ОСОБА_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у ПП «Автовир»; зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС України у Львівській області скасувати реєстрацію транспортного засобу «Subaru BRZ купе-8», 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , на ім`я ОСОБА_1 та провести нову реєстрацію вказаного транспортного засобу за попереднім власником ОСОБА_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29 квітня 2022 року об`єднано в одне провадження справу № 466/322/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України у Львівській області про визнання договору недійсним зі справою № 466/9805/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, присвоївши справі № 466/9805/21.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2023 року, ухваленим у складі судді Баєва О. І., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «Subaru BRZ купе-8», 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , укладений 27 червня 2020 року між представником ОСОБА_2 ПП «Автовир» в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Зобов`язано Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС України у Львівській області скасувати реєстрацію транспортного засобу «Subaru BRZ купе-8», 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 та провести нову реєстрацію вказаного транспортного засобу за попереднім власником ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами мав місце фіктивний правочин, передбачений статтею 234 ЦК України, тобто правочин вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу спірного автомобіля недійсним та зобов`язання Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС України у Львівській області скасувати його реєстрацію на ім`я ОСОБА_1 і провести нову реєстрацію за попереднім власником ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 автомобіль «Subaru BRZ купе-8» 2015 року випуску синього кольору, об`єм двигуна 1998 м куб., номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , ключі та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 цього транспортного засобу.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 427,41 грн сплаченого судового збору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні позовних вимогОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що наведені позивачем ОСОБА_2 обставини оспорюваного правочину не можуть бути підставою для застосування статті 234 ЦК України з огляду на те, що дії ОСОБА_2 щодо укладення оспорюваного ним договору купівлі-продажу автомобіля свідчать про наявність його свідомої волі на уникнення можливої конфіскації, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Укладаючи договір купівлі-продажу спірного автомобіля, сторони знали про правові наслідки укладення такого та повинні були розуміти наслідки кожний для себе. На виконання договору купівлі-продажу транспортного засобу була проведена державна реєстрація права власності у РСЦ МВС України у Львівській області.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу автомобіля, не врахував, що учасниками спірних правовідносин укладено два договори, а саме: між ОСОБА_2 та ПП «Автовир» укладено договір комісії, а надалі між ПП «Автовир» та ОСОБА_1 - договір купівлі-продажу.

При цьому ПП «Автовир» при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу не було представником ОСОБА_2 , а діяло від власного імені, а тому саме ПП «Автовир» є стороною договору купівлі-продажу. Укладення договору купівлі-продажу між ПП «Автовир» та ОСОБА_1 не мало на меті умислу на фіктивний правочин, передбачений статтею 234 ЦК України, тобто правочин без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договору купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

Установивши, що спірний автомобіль знаходиться у ОСОБА_2 та останній не згідний його повернути власнику, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 автомобіля, ключів та свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_6 цього транспортного засобу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гурський В. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що 24 червня 2020 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019090000000601 від 02 вересня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_2 , у ході якого було виявлено один поліетиленовий пакет з білим порошком та дві металеві посудини зеленого кольору, в яких виявлені залишки сухих рослин.Майже одразу після проведеного обшуку у квартирі проживання ОСОБА_2 , а саме 27 червня 2020 року, був укладений оспорюваний договір купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_2 передбачав можливі правові наслідки у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому жодних коштів за договором купівлі-продажу ніхто нікому не передавав.

Згідно з відповіддю директора ПП «Автовир» від 05 жовтня 2023 року за вих.№001/23 грошові кошти від ОСОБА_1 на рахунок підприємства за автомобіль не надходили, також такі кошти не отримував у готівковій/безготівковій формі й сам ОСОБА_2 , ані від ПП «Автовир», ані від ОСОБА_1

Про фіктивність оспорюваного договору купівлі-продажу та відсутність наміру у сторін створити правові наслідки, обумовлені цим договором, свідчить й те, що після відчуження вищезазначеного автомобіля, таким надалі продовжував користуватися та володіти ОСОБА_2 , останній утримував у себе ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Отже, дії сторін були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, а з метою приховання цього майна від ймовірної конфіскації як виду кримінального покарання, а сам по собі факт державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірний транспортний засіб не може слугувати підтвердженням реального настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним правочином.

Підставами касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 червня 2020 року між ПП «Автовир» в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений договір комісії № 7165/20/008816, згідно з яким комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу «Subaru BRZ» купе-В, 2015 року випуску, колір синій, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) 17 жовтня 2019 року, за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме - 250 000,00 грн.

27 червня 2020 року між ПП «Автовир», який є комісіонером та діє відповідно до пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 та на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії від 27 червня 2020 року № 7165/20/008816 в особі відповідального ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 укладений договорі купівлі-продажу транспортного засобу № 7165/20/008816, згідно з яким ОСОБА_1 купив автомобіль «Subaru BRZ» купе-В, 2015 року випуску, колір синій, номер кузова НОМЕР_2 ,реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) 17 жовтня 2019 року, за 250 000,00 грн.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 01 липня 2020 року автомобіль марки «Subaru BRZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1998 м.куб, синього кольору, зареєстрований за ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гурського В. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 .

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 27 червня 2020 року між ПП «Автовир», який є комісіонером та діє відповідно до пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 та на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії від 27 червня 2020 року № 7165/20/008816 в особі відповідального ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 укладений договорі купівлі-продажу транспортного засобу № 7165/20/008816, згідно з яким ОСОБА_1 купив автомобіль «Subaru BRZ» купе-В, 2015 року випуску, колір синій, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) 17 жовтня 2019 року, за 250 000,00 грн.

Згідно зі статтею 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона ( комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що ПП «Автовир» при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7165/20/008816 не було представником ОСОБА_2 , а діяло від власного імені, а тому саме ПП «Автовир» є стороною договору купівлі-продажу, й укладення договору купівлі-продажу між ПП «Автовир» та ОСОБА_1 не мало на меті умислу на фіктивний правочин, передбачений статтею 234 ЦК України, тобто правочин без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Позивач звернувся до суду із позовом про витребування майна з незаконного володіння у порядку статті 387 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21), віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц (провадження № 61-13656св20), вказано, що «аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник».

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірний автомобіль, всупереч волі його власника - ОСОБА_1 , перебуває у користуванні ОСОБА_2 , який заперечує проти його повернення власнику.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та витребування від ОСОБА_2 на його спірного автомобіля, ключів та свідоцтва про реєстрацію цього транспортного засобу.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаній постанові, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гурського Володимира Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник