Постанова

Іменем України

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 467/350/21

провадження № 61-19847св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2021 року у складі судді Кірімової О. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив усунути відповідача від права на спадкування.

Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивував тим, що його батько ОСОБА_3 з 2008 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , був зареєстрований і проживав разом з нею на АДРЕСА_1 .

Відповідач не здійснювала догляд за батьком, оскільки він поводився агресивно, влаштовував їй скандали, а 27 травня 2019 року зняла його з реєстрації за місцем свого проживання.

Батько внаслідок хвороб знаходився у безпорадному стані та потребував стороннього догляду, однак ОСОБА_2 , як дружина, за рік до його смерті відмовилася від виконання обов`язків по утриманню та догляду за хворим.

З жовтня 2018 року до дня смерті батько жив у його родині, яка здійснювала догляд та піклування за ним.

З часу проживання батька у його родині, ОСОБА_2 жодного разу до нього не приїжджала та не вчиняла жодних дій щодо піклування, також не брала участі у похованні батька.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Арбузинський районний суд Миколаївської області рішенням від 11 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що ОСОБА_3 , який хоч і мав певні хвороби, але перебував у безпорадному стані, не міг самостійно пересуватися і забезпечити умови свого життя.

Позивач не надав переконливих та об`єктивних доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували її винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідача у зв`язку із безпорадним станом, звертався за допомогою до відповідача, а остання відмовила у наданні такої допомоги.

Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу, місцевий суд виходив з того, що відповідачем понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши положення частини п`ятої статті 1224 ЦК України, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність фактів безпорадного стану спадкодавця, ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги чоловіку, постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача, що в силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у грудні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди під час розгляду справи не врахували правові висновки, висловлені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц.

Також суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 січня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Арбузинського районного суду Миколаївської області.

Справа № 467/350/21 надійшла до Верховного Суду 01 серпня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 був батьком ОСОБА_1

ОСОБА_3 з 11 червня 2008 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.

26 травня 2010 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що належить йому на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ- МК № 033638. Даний заповіт посвідчений секретарем Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та зареєстрований в реєстрі за № 33.

Також 26 вересня 2012 року, ОСОБА_3 відповідно до складеного заповіту, заповідав на випадок своєї смерті ОСОБА_1 належний йому житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Заповіт посвідчений секретарем Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та зареєстрований в реєстрі за № 22.

16 жовтня 2012 року ОСОБА_3 також склав заповіт, яким заповідав ОСОБА_2 на випадок своєї смерті належну йому за законом частину житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Заповіт посвідчений секретарем Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та зареєстрований в реєстрі за № 23.

Згідно з довідками Новоселівської сільської ради Миколаївської області від 07 листопада 2019 року та Центру надання адміністративних послуг Арбузинської селищної ради № 137 від 13 квітня 2021 року ОСОБА_3 27 травня 2019 року був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 з жовтня 2018 року по день смерті.

Відповідно до епікризу із історії хвороби № 699 від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_3 з 10 до 24 жовтня 2019 року перебував на лікуванні в обласній психіатричній лікарні № 2. Хворий у задовільному стані виписаний із відділення додому у супроводі сина.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно.

25 листопада 2019 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченко В. А. за заявою ОСОБА_1 заведено спадкову справу № 184/2019 після смерті ОСОБА_3 . У зазначеній заяві вказано, що спадкоємці померлого, які відповідно до статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку спадкового майна, відсутні.

27 січня 2020 року заяву про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 , подано і ОСОБА_2 , якій, як непрацездатній дружині спадкодавця, нотаріусом роз`яснено зміст статті 1241 ЦК України.

Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27 січня 2020 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в Арбузинському секторі обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 02 серпня 2019 року довічно.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правила частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц (провадження № 61-6290св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 741/1714/18 (провадження № 61-5519св21), від 21 жовтня 2021 року у справі № 766/14057/17 (провадження № 61-6003св21), від 19 травня 2022 року у справі № 132/2991/20 (провадження № 61-9112св21).

Правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що ОСОБА_3 , який хоч і мав певні хвороби, але перебував у безпорадному стані, не міг самостійно пересуватися і забезпечити умови свого життя, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували її винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідача у зв`язку з безпорадним станом, звертався за допомогою до відповідача, а остання відмовила у наданні такої допомоги.

Також суди врахували те, що ОСОБА_2 за життя не відвідувала спадкодавця та не брала участі у його похованні, однак правильно вказали, що зазначене не є підставою для усунення відповідача від права на спадкування.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши надані відповідачем докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов правильного висновку про їх стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у заявленому розмірі.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було враховано правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Верховний Суд, залишаючи без змінрішення Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2017 року, у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц дійшов висновку про те, що … [апеляційний суд правильно відмовив в задоволенні позову, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом].

У постанові від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення від права на спадкування за законом, виклав висновок про те, що … [суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом].

Верховний Суд у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц зробив висновок про те, що … [встановивши, що відповідач не вчиняв умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та, виходячи із відсутності умов, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог].

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров