№ 467/604/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

справа № 467/604/21

провадження № 61-2832св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, в складі судді Кірімової О. М., від 30 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В., від 24 січня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

29 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що з 19 травня 1992 року по 19 червня 2018 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, у період якого за договором купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що майно придбане під час шлюбу та, відповідно до статті 60 СК України, належить сторонам на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинкуз господарськими спорудами.

У липні 2021 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до

ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивований тим, що у період шлюбу сторони за спільні кошти придбали два житлові будинки, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Вважав, що позов ОСОБА_1 є безпідставним та таким, що поданий із пропуском строку позовної давності.

Вказував, що він та ОСОБА_1 мають право на 1/2 частину кожного будинку, однак оскільки його теперішня дружина вагітна, спільне володіння та користування майном є неможливим.

За таких обставин, у випадку неврахування судом факту пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності, просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 визнати право власності на житловий будинок

АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 30 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою:

АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Врахувавши, що спірне нерухоме майно (два житлові будинки) було придбане ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі, а спільність коштів сторонами не заперечувалась, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана нерухомість є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя та кожен із сторін має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Оскільки сторонами не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності на спірне майно, суд вважав за можливе визнати за кожним з колишнього подружжя право власності на 1/2 частину нерухомості, що відповідатиме обставинам справи та вимогам сімейного законодавства.

Перебіг позовної давності за вимогами ОСОБА_1 суд пов`язував не з моментом розірвання шлюбу, а з тим, коли ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права, а саме у червні 2021 року після реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та її дітей.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що спір між сторонами виник

із 19 червня 2018 року і позивач з цього часу знала про порушення своїх прав відповідач не надав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 січня 2023 року про виправлення арифметичної помилки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 30 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано на ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за адресою:

АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості житлового будинку по АДРЕСА_1 , в розмірі 36 442,05 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 7 280 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що з огляду на обставини встановлені у розглядуваній справі, поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за сторонами права власності на 1/2 частину в кожному будинку не відповідатиме засадам розумності та справедливості, оскільки фактично не вирішить існуючий спір.

Встановивши, що ОСОБА_1 не проживає в жодному зі спірних будинків, а ОСОБА_2 із сім`єю постійно мешкає в будинку

АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції вважав за необхідне визнати право власності на цей будинок за ОСОБА_2 , а будинок АДРЕСА_2 присудити ОСОБА_1 ..

При цьому компенсацію половини різниці у вартості присудженого сторонам майна в сумі 36 442,05 грн, апеляційний суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Щодо позовної давності апеляційний суд зазначив, що у справах про поділ спільного майна подружжя при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя.

ОСОБА_2 не надав жодного доказу, який би підтверджував, що спір з приводу поділу спільного майна подружжя виник між сторонами раніше, ніж вказує ОСОБА_1 , а саме після реєстрації в будинку на

АДРЕСА_1 місця проживання ОСОБА_3 та її дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та про задоволення в повному обсязі зустрічного позову або направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24 лютого 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 30 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, у постановах Верховного Суду у справі № 438/978/17,

від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18,

від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17,

від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі

№ 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц,

від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц,

від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18, від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, у постанові Верховним Судом України від 16 січня

2012 року у справі № 6-81цс11, у справі № 6-68цс12, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того вважає, що суди помилково ототожнили факт реєстрації його цивільної дружини з дітьми у спірному будинку, з моментом обізнаності позивача про порушення її прав. Звертає увагу, що позивач 05 червня

2021 року уклала з адвокатом договір про надання правової допомоги, спрямований на представництво інтересів ОСОБА_1 з приводу питань поділу спільного майна подружжя.

Вказує, що не заявляв позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості спірного майна, яка присуджується за згодою однієї зі сторін, а зазначена апеляційним судом вартість житлових будинків не відповідає дійсності.

Зазначає, що апеляційний суд безпідставно не звернув уваги на те, що клопотання про витребування доказів, а саме: інформації про осіб, зареєстрованих у будинку АДРЕСА_1 , було задоволено судом першої інстанції безпідставно.

Також вказує на помилковий розподіл судами попередніх інстанцій судових витрат та зловживання процесуальними правами з боку ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 травня 1992 року сторони зареєстрували шлюб, який було розірвано

19 червня 2018 року.

13 травня 1994 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 .

14 грудня 2012 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житлові будинки за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) в залежності від того, коли було придбано спірне майно.

Житловий будинок АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу 14 грудня 2012 року, тобто під час дії СК України, а житловий будинок

АДРЕСА_2 - 13 травня 1994 року, тобто під час дії КпШС України.

Статтею 22 КпШС України було визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (стаття 70 СК України).

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, зокрема, в натурі (стаття 71 СК України), спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених

ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив з того, що апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подав ОСОБА_2 , який заперечував щодо поділу спільного майна шляхом присудження кожному з колишнього подружжя по 1/2 частині спірних житлових будинків.

При цьому ОСОБА_2 вважав, що у разі поділу доцільним буде присудити кожному із подружжя окремий будинок, враховуючи в тому числі створення ним нової сім`ї та неможливість спільного проживання із колишньою дружиною.

Спосіб захисту права чи інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Здійснюючи поділ майна, апеляційний суд врахувавши обсяг спільного майна подружжя щодо поділу якого виник спір та встановивши, що

ОСОБА_2 постійно проживає у житловому будинку

АДРЕСА_1 , в якому також зареєстровані члени його сім`ї, дійшов обґрунтованого висновку про визнання права власності на вказаний будинок за ОСОБА_2 , присудивши ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_2 .

Враховуючи, що підстав для відступу від рівності часток подружжя при поділі спільного майна не встановлено, а згідно з наданими ОСОБА_2 відомостями про оціночну вартість об`єктів нерухомості вартість присудженого ОСОБА_2 майна на 72 884,10 грн більше від вартості майна присудженого ОСОБА_1 , апеляційний суд обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію половини від вказаної різниці у вартості.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправильного визначення апеляційним судом компенсації вартості присудженого майна.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що стаття 381 ЦК України визначає садибу як об`єкт права власності. Так, садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій прояв зокрема у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (див. постанови від 16 лютого 2021 року в справі

№ 910/2861/18, від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16).

З огляду на викладене колегія суддів вважає правильним та справедливим врахування апеляційним судом для визначення компенсації повної вартості об`єктів нерухомості по АДРЕСА_2 та

АДРЕСА_1 , зазначеної у наданих ОСОБА_2 довідках про оціночну вартість.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог є помилковими, оскільки сторони звернулись до суду із позовом та зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя. Апеляційний суд за результатами вирішення спору, який виник між сторонами поділив спірне майно, при цьому не допустив виходу за межі позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Здійснений апеляційним судом поділ спільного майна враховує обставини розглядуваної справи, відповідає законним інтересам кожного з подружжя, а також засадам розумності та справедливості.

Щодо позовної давності

Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України

від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Отже, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя заявленої після розірвання шлюбу, обчислюється не з дати складення актового запису органом РАЦС (статті 106 107 СК України) чи дати набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу (статті 109 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

У розглядуваній справі відповідачем за первісним позовом не доведено, що спір між подружжям з приводу поділу спільного майна виник саме 19 червня 2018 року, тобто в день складення органом РАЦС актового запису про розірвання шлюбу сторін і що саме з цього дня ОСОБА_1 знала або могла дізнатись про порушення своїх прав.

Більш того, навіть позиція ОСОБА_2 при поданні відзиву на позов ОСОБА_1 та зустрічного позову вказує на те, що він і станом на липень 2021 року не заперечував належності спірного майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Встановивши, що на час звернення ОСОБА_1 29 червня 2021 року із позовом до суду строк позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя не пропущено, апеляційний суд правильно відхилив відповідні доводи ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Питання розподілу судових витрат вирішено апеляційним судом відповідно до вимог статей 136 137 141 ЦПК України. Врахувавши складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги) апеляційний суд в межах своїх повноважень визначив розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в сумі 5 000 грн. Верховним Судом не встановлено підстав для збільшення вказаної суми.

Правові підстави вважати зловживанням процесуальними правами звернення ОСОБА_1 до суду із розглядуваним позовом відсутні.

Інші доводи касаційної скарги на правильність вирішення справи апеляційним судом не впливають.

Висновки апеляційного суду, урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, у постановах Верховного Суду у справі № 438/978/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18,

від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18,

№ 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц,

2012 року у справі № 6-81цс11, у справі № 6-68цс12, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, на які заявник посилається як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

Оскільки рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 30 листопада 2021 року вже скасоване апеляційним судом, повторне його скасування ще й Верховним Судом не вимагається.

Зважаючи на викладене, переглянувши судове рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні правові підстави для розгляду справи Верховним Судом в судовому засіданні з участю ОСОБА_2 , про що він просив у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара