Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 468/935/18-ц

провадження № 61-11788 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

представники відповідача: адвокати Тулейбич Андрій Анатолійович та Коренко Тетяна Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Коренко Тетяни Володимирівни - на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року у складі судді Янчука С. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинку.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 вересня 1977 року по 16 жовтня 2012 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

На підставі рішення виконавчого комітету Баштанської міської ради народних депутатів Миколаївської області від 18 жовтня 1994 року № 57 та державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого і зареєстрованого Баштанською міською радою народних депутатів Миколаївської області 28 листопада 1994 року № 345 на ім`я ОСОБА_3 , відповідачунадано дозвіл на будівництво двоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1 . Будівництво житлового будинку з господарськими спорудами фактично завершено у 1998 році.

Вказувала, що у листопаді 1997 року за заявою відповідача Баштанським бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) було проведено первинну інвентаризацію новозбудованого будинку та виявлено відхилення від проекту.

Рішенням виконавчого комітету Баштанської міської ради народних депутатів Миколаївської області від 14 березня 1998 року № 53 затверджено самовільно збудовані будівництва, відхилення від проекту домоволодіння та зобов`язано Баштанське БТІ зареєструвати самовільно побудовані споруди за ОСОБА_3 .

Проте ОСОБА_3 не зареєстрував будинок у Баштанському БТІ і виїхав на заробітки до Португалії, а повернувшись у 2012 році, лише 21 грудня 2015 року зареєстрував право власності на житловий будинок на своє ім`я.

Посилаючись на те, що будинок збудовано у період шлюбу з відповідачем за рахунок спільних трудових та грошових затрат, а також на те, що між нею та відповідачем виникли суперечності щодо права власності на будинок і, як їй стало відомо, відповідач має намір подарувати будинок іншій особі, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт того, що житловий будинок по АДРЕСА_1 побудовано у період перебування сторін у шлюбі, а відтак є їх спільною сумісною власністю, незважаючи на проведення відповідачем державної реєстрації права власності на цей будинок у 2015 році. Презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно відповідачем не спростовано, тому наявні правові підстави для поділу між сторонами спірного будинку у рівних частках.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності, суд виходив з того, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Встановивши, що про факт порушення права власності на будинок позивачу стало відомо у липні 2018 року, коли вона дізналась про намір відповідача розпорядитися будинком, то саме з цього часу слід відраховувати перебіг строку позовної давності. Отже, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, належно оцінивши зібрані докази, повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, дійшов до обґрунтованого висновку, що житловий будинок, розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , побудований сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя, є об`єктом права їх спільно сумісної власності та підлягає поділу між ними у рівних частках. Доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, відповідачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року представник ОСОБА_3 - Коренко Т. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 468/935/18-ц із Баштанського районного суду Миколаївської області.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо належності спірного будинку до об`єкту спільної сумісної власності подружжя. Судами не враховано, що державний акт про право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , відповідач отримав 25 грудня 2012 року, тобто після розірвання шлюбу з позивачем, за власті кошти збудував на вказаній земельній ділянці житловий будинок. Будівництво закінчено у 2014 році, у жовтні 2015 року будинок прийнято до експлуатації, а 21 грудня 2015 року відповідачем отримано свідоцтво про право власності та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації прав та їх обтяжень на спірний будинок. Отже, спірний будинок є особистою приватною власністю відповідача, набутого ним після розірвання шлюбу з позивачем, а тому поділу між сторонами не підлягає.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що спір щодо користування спірним будинком між сторонами виник у вересні 2012 року, коли позивач пішла із будинку та стала проживати окремо. Вказані обставини свідчать про пропуск позивачем строку позовної давності, встановленого статтею 72 СК України, для звернення до суду з позовом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 вересня 1977 року, який розірвано 16 жовтня 2012 року, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний актовий запис № 25 від 16 жовтня 2012 року (а. с. 3).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Баштанської міської ради народних депутатів Миколаївської області від 18 жовтня 1994 року № 57 та державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого і зареєстрованого Баштанською міською радою народних депутатів Миколаївської області від 28 листопада 1994 року № 345 на ім`я ОСОБА_3 , дозволу на виконання будівельних робіт, будівельного паспорту 1994 року, плану забудови земельної ділянки, площею 990 кв. м, ОСОБА_3 було дозволено будівництво нового двоповерхового житлового будинку, загальною площею 254,65 кв. м, житловою 119,52 кв. м, сараю - 36 кв. м, туалету - 1,44 кв. м по АДРЕСА_1 , з початком будівельних робіт у жовтні 1994 року та закінченням будівництва у жовтні 1997 року (а. с. 3-6).

Будівництво будинку фактично було завершено у 1997 році, що підтверджується зверненням відповідача у листопаді 1997 року до Баштанського БТІ про проведення первинної інвентаризації жилого будинку АДРЕСА_1 (а. с. 9).

Відповідно до зведеного акту, схематичного плану житловий будинок по АДРЕСА_1 , складається з житлового будинку з мансардою літ. А-1, тамбура літ. а-1, сараю літ. Б-1, вбиральні літ. Г-1, споруд № 2, І. Згідно експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку літ. А-2 по АДРЕСА_1 , складеної 24 лютого 1998 року, площа частин приміщень складає 230,9 кв. м, у тому числі жила - 77,4 кв. м (а. с. 7, 8, 12-13).

При проведені інвентаризації було виявлено самовільні побудови та відхилення від проекту, що підтверджується довідкою Баштанського БТІ від 25 лютого 1998 року № 78, (а. с. 11).

Рішенням виконавчого комітету Баштанської міської ради народних депутатів Миколаївської області від 24 березня 1998 року № 53 затверджено встановлені самовільно збудовані будівництва, відхилення від проекту домоволодіння по АДРЕСА_1 , а саме: самовільно побудовані тамбур літ. а-1 4,20 х 2,0 та вбиральня літ. Г-1 1,35 х 2,0, відхилення від проекту: сарай Б-1 по проекту 6,0 х 6.0, фактично - 6,60 х 6,80, та відхилення від проекту жилого будинку літ. А-1, чим зменшена жила площа на 42,1 кв. м, загальна - на 129,4 кв. м. Зобов`язано Баштанське БТІ зареєструвати самовільно побудовані споруди за ОСОБА_3 (а. с. 15).

На підставі вказаного рішення 04 квітня 2000 року архітектором Баштанської районної державної адміністрації Трибрату О. М. надано дозвіл на оформлення правовстановлюючих документів (внесення змін в матеріали інвентаризації) на вказані самовільно збудовані споруди та відхилення від проекту (а. с. 14).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 не зареєстрував спірний будинок в Баштанському БТІ і виїхав на заробітки до іншої країни. До 2012 року у спірному будинку проживали позивач з донькою.

21 грудня 2015 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 230,9 кв. м, житловою площею 77,4 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 19).

Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Баштанське бюро технічної інвентаризації» 07 липня 2015 року, до складу будинку входить: житловий будинок літ. А-2, сарай літ. Б-1, вбиральня літ. Г-1, душова літ. В-1, огорожі № 2, 3, 4, 5, 6, 7, замощення № 1 (а. с. 111).

1. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - Коренко Т. В. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), яка діяла на час реєстрації шлюбу між сторонами, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

З аналізу зазначених норм слідує, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно.

Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», і прийнятої на його виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», новостворене нерухоме майно набувало статусу житлового будинку за самим фактом його збудування з додержанням вимог актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію. До цього, не будучи житловим будинком, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Позивач просила визнати за нею право власності на частину майна, яке зареєстроване за відповідачем 21 грудня 2015 року, тобто на час дії СК України.

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За статтями 69 70 74 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

За змістом частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.

Системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення стосовно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку, визначених цивільним законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому, суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах: від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи рішення про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку зазначеного будинку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обгрунтовано виходив з того, що будівництво зазначеного об`єкта здійснювалося та було завершено у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та у шлюбі, за рахунок їх спільних грошових та фізичних затрат.

Судами попередніх інстанцій враховано, що державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 вперше видано ОСОБА_3 та зареєстровано Баштанською міською радою народних депутатів Миколаївської області 28 листопада 1994 року за № 345 (а. с. 5). Отже посилання відповідача на отримання ним земельної ділянки лише у грудні 2012 року спростовується матеріалами справи.

Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій спірне нерухоме майно помилково віднесено до об`єктів спільної сумісної власності, оскільки будинок АДРЕСА_1 до моменту введення його в експлуатацію у 2015 році, не мав статусу житла, висновків суду не спростовують, оскільки будівництво його закінчено й він фактично експлуатувався за своїм функціональним призначенням, до 2012 року в будинку проживала позивач разом з донькою, що не заперечувалось стороною відповідача. Відповідач ОСОБА_3 , на якого оформлено земельну ділянку та дозвільні документи на будівництво будинку, не займався питанням прийняття спірного будинку до експлуатації, до реєстраційної служби для вирішення питання реєстрації спірного нерухомого майна до 2015 року не звертається, ухилявся від вчинення дій, направлених на оформлення свідоцтва про право власності. Тому сам лише факт введення спірного будинку в експлуатацію після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є достатньою підставою для зміни правового статусу майна із спільної сумісної власності подружжя на особисту приватну власність ОСОБА_3 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом є безпідставними, з огляду на таке.

Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом, оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, а розірвання шлюбу не тягне за собою припинення цього права. Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними. Оскільки відповідач після розірвання шлюбу сторін (жовтень 2012 року) не заперечував права позивача на набутий у період шлюбу будинок, не вимагав його поділу, то права позивача не порушувалися. Спір між сторонами щодо поділу будинку виник у липні 2018 року, коли позивачу стало відомо про наміри відповідача розпорядитися будинком, тому саме з липня 2018 року слід вважати, що починається перебіг позовної давності, який позивачем не пропущено.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Коренко Тетяни Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович