№ 475/431/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 475/431/21

провадження № 61-2794св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Висунської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, Орган опіки та піклування Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2021 року у складі судді Кривенко О. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Лівінського І. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Висунської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, Орган опіки та піклування Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, про негайне відібрання дитини у батька.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 12 квітня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу позивачка проживає у с. Висунськ Березнегуватського району Миколаївської області, а відповідач - у с. Лідіївка Вознесенського району Миколаївської області.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з матір`ю - ОСОБА_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 .

Ігноруючи судове рішення, відповідач умисно і протиправно не віддає їй дитину та чинить прямий опір виконанню судового рішення.

У зв`язку з умисним невиконанням відповідачем судового рішення позивачка звернулась із заявою до органів поліції. За результатами розгляду її заяви 11 грудня 2020 року розпочато розслідування кримінального провадження за № 1202015020000336, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення про відібрання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька - ОСОБА_2 і повернення її до постійного місця проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області

від 24 листопада 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відібрано малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 та передано малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до постійного місця проживання матері ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що всупереч встановленого рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2020 року місця проживання малолітньої ОСОБА_4 відповідач залишив доньку проживати у себе, чим самочинно змінив місце її проживання, добровільно дитину матері не передає.

Відібрання дитини від батька та передання її матері за місцем проживання буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції під час розгляду не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі позбавлена материнської любові, турботи, виховання, піклування, догляду та духовного зв`язку із матір`ю, наявність якого передбачає безперервність та носить постійний характер, виходячи з віку дитини, а тому відібрання дитини від батька та передання її матері за місцем проживання буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами не досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів.

Судові рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (частина перша статті 162 СК України), викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17.

Провадження у суді касаційної інстанції

21 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

18 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

26 липня 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 12 квітня 2014 року перебували у шлюбі, мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що сторони припинили подружні стосунки з листопада 2018 року, після чого донька залишилася проживати з батьком за місцем його постійного проживання та реєстрації - с. Лідіївка Вознесенського району Миколаївської області.

Позивачка зареєстрована в АДРЕСА_2 , згідно з паспортом серії НОМЕР_1 , але фактично проживає у АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Березнегуваської селищної ради Миколаївської області від 18 жовтня 2021 року № 883.

Відповідач проживає та зареєстрований у АДРЕСА_3 .

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2020 року (справа № 475/161/19), залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

10 листопада 2020 року Доманівським районним судом видано виконавчий лист про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Згідно з довідкою № 467 від 11 серпня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Лідіївка Доманівського району Миколаївської області, з 02 січня 2019 року по час видачі довідки зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 .

За довідкою про реєстрацію місця проживання, виданою виконавчим комітетом Березнегуватської селищної ради Миколаївської області від 12 серпня 2020 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Лідіївка Доманівського району Миколаївської області, з 12 серпня 2020 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Незважаючи на набрання законної сили рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області суду від 27 квітня 2020 року (справа № 475/161/19), ОСОБА_2 малолітню дочку позивачці не повертає та продовжує її утримувати у себе.

Факт проживання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з відповідачем, у тому числі і після набрання законної сили рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області суду від 27 квітня 2020 року, не заперечується відповідачем та представником органу опіки та піклування Мостівської сільської ради.

Також встановлено, що позивачка звернулася до суду (у межах справи № 475/161/19) із заявою про ухвалення додаткового рішення та просила вирішити питання щодо передачі дитини матері шляхом відібрання дитини у ОСОБА_2 .

Ухвалою Доманівського районного суду від 10 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

У подальшому ОСОБА_1 звернулась до Доманівського ВП Вознесенського ВП ГУНП в Миколаївській області із заявою про те, що ОСОБА_2 умисно не виконує рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2020 року, в якому визначено місце проживання їхньої спільної дитини.

Вказане повідомлення 12 грудня 2020 року внесено до ЄРДР за № 1202015021000036 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України, та розпочато досудове розслідування відповідно до статті 214 КПК України.

За висновком комісії з питань захисту прав дитини Березнегуватської селищної ради від 18 жовтня 2021 року про доцільність негайного відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 , комісія з питань захисту прав дитини прийняла рішення про доцільність відібрання дитини у батька та передачі її на подальше виховання та проживання матері.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Указана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Положення частини першої статті 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини, покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини.

Встановивши, що судовим рішенням, яке набрало чинності, визначено місце проживання дитини з матір`ю, про наявність якого батько дитини обізнаний, відповідач залишив доньку проживати у себе, чим самочинно змінив місце її проживання, добровільно дитину матері не передає, при цьому забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши та надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що відповідачем не доведено, що залишення дитини за місцем проживання матері створить реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Судом першої інстанції при постановленні рішення обґрунтовано враховано, що малолітня дитина наразі позбавлена материнської любові, турботи, виховання, піклування, догляду та духовного зв`язку із матір`ю, наявність якого передбачає безперервність та носить постійний характер виходячи із віку дитини, а тому відібрання дитини від батька та передання її матері за місцем проживання буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Відповідач не оскаржував у касаційному порядку судове рішення про визначення місця дитини, а зустрічного позову про зміну місця проживання доньки та визначення місця її проживання разом із батьком не подавав.

Перевіряючи доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (частина перша статті 162 СК України), викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, колегія суддів враховує таке.

У справі № 352/2324/17 Верховним Судом розглядався спір між батьками про зміну місця проживання та відібрання дитини. За результатами перегляду цієї справи суд касаційної інстанції направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не звернули уваги на те, що зазначений висновок органу опіки та піклування не має для суду наперед встановленої сили, а повинен оцінюватися у взаємозв`язку з іншими доказами, не надали оцінки доводам відповідача та доказам, наданим останнім на їх підтвердження, не з`ясували через відповідні органи та за участю психолога прихильність чи схильність (з огляду на вік) дитини до кожного з батьків. Таким чином у цій справі правовий висновок Верховного Суду не був сформований.

Водночас у справі, яка є предметом перегляду, місце проживання дитини визначено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги посилання заявника про неврахування місцевим та апеляційним судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (частина перша статті 162 СК України), викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Аналізуючи доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження судових рішень у зв`язку з порушенням судами норм процесуального права, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, з урахуванням усіх конкретних обставин, суди надали вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні питання про відібрання дитини. За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Колегія суддів також звертає увагу, що як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 послався на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини першої статті 162 СК України.

На думку колегії суддів, такі доводи касаційної скарги є безпідставними. Це підтверджується практикою Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 162 СК України, яка є сталою та єдиною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19), постанови Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № № 548/228/19-ц (провадження № 61-20854св21), від 13 липня 2022 року у справі № 946/6707/19 (провадження № 61-584св22).

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 406 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук