ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 480/2304/24

адміністративне провадження № К/990/30137/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №480/2304/24

за позовом ОСОБА_1

до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року (головуючий суддя: Глазько С.М.)

і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року (головуючий суддя: Калиновський В.А., судді: Мінаєва О.М., Кононенко З.О.).

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - «військова частина НОМЕР_2 ») в якому просила:

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) в частині не нарахування і виплати позивачці додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 в розмірі: 100 000,00 грн, за період з 1 вересня 2022 року до 30 вересня 2022 року, з 1 жовтня 2022 року до 31 жовтня 2024 року, з 1 листопада 2024 року до 30 листопада 2024 року, з урахуванням раніше виплаченої такої винагороди в розмірі 30 000,00 грн;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 в розмірі: 100 000,00 грн, за період з 1 вересня 2022 року до 30 вересня 2022 року, з 1 жовтня 2022 року до 31 жовтня 2024 року, з 1 листопада 2024 року до 30 листопада 2024 року, з урахуванням раніше виплаченої такої винагороди в розмірі: 30 000,00 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, а також ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року позовну заяву було залишено без руху, оскільки позивачка пропустила строк звернення до суду з цією позовною заявою. До того ж, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цією позовною заявою та доказів поважності причин пропуску такого строку позивачка суду не надала. В цій ухвалі судом було зазначено, що позивачці необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суд від 10 липня 2024 року, позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою на них до Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі постановити ухвалу про відкриття провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 13 серпня 2024 року о 19:52 год.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

В контексті порушеного питання Верховний Суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_1 подала до суду позов, предметом якого є визнання протиправними дії відповідача в частині не нарахування і невиплати позивачці додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 в розмірі: 100 000,00 грн, за період з 1 вересня 2022 року до 30 вересня 2022 року, з 1 жовтня 2022 року до 31 жовтня 2024 року, з 1 листопада 2024 року до 30 листопада 2022 року, з урахуванням раніше виплаченої такої винагороди в розмірі 30 000,00 грн, а також зобов`язання нарахувати відповідні грошові кошти.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року за позовною заявою ОСОБА_1 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У подальшому, представник відповідача подав відзив на позов ОСОБА_1 , у якому, окрім іншого, зазначив, що позивачка пропустила строк звернення до суду.

Окружний суд ухвалою від 17 квітня 2024 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, зважаючи на те, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду.

Так, суд першої інстанції зазначив, що правовідносини, які виникли у цій справі, регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) якою встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

До того ж, окружний суд виходив з того, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, та закінчився 30 червня 2023 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановив, що тримісячний строк звернення до суду із цим позовом закінчився 2 жовтня 2023 року, тоді як ОСОБА_1 подала до суду цей позов 21 березня 2024 року.

Встановивши факт пропуску позивачкою строку на звернення до суду із цим позовом, окружний суд ухвалою від 17 квітня 2024 року залишив позов без руху та надав процесуальну можливість подати до суду клопотання про поновлення пропущеного строку, а також докази поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху ОСОБА_1 подала клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, з обґрунтуванням того, що введений в країні воєнний стан значно ускладнив реалізацію нею процесуальних прав. А також зазначила, що факт проживання у районі ведення активних воєнних (бойових) дій і тривалого не функціонування відділень поштового зв`язку, унеможливили своєчасне подання до суду цього позову. Насамкінець, зауважила про тяжкі сімейні обставини, які також унеможливили своєчасне звернення до суду із цим позовом.

Надавши оцінку вказаним обставинам та визнавши ці причини неповажними, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду.

У подальшому, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року ухвала суду першої інстанції залишено без змін.

Вважаючи свої процесуальні права порушеними, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалені у цій справі судові рішення, якими її позов залишено без розгляду.

Вирішуючи вказане процесуальне питання, Верховний Суд виходить з такого.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Зі змісту наведених норм випливає, що строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частинами першою, другою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Пунктом 9 частини першої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Тобто, на основі аналізу викладених законодавчих положень висновується, що суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску цього строку (поважність причин повинен доводити скаржник). Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Поряд із цим, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Надаючи оцінку факту та причинам пропуску позивачкою строку для звернення до суду із цим позовом, варто виходити з визначення предмета позову.

Так, зі змісту аналізованих обставин судами попередніх інстанцій вбачається, що суди визначили предметом цього позову як протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування і виплати позивачці додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 в розмірі: 100 000,00 грн, за період з 1 вересня 2022 року до 30 вересня 2022 року, з 1 жовтня 2022 року до 31 жовтня 2024 року, з 1 листопада 2024 року до 30 листопада 2022 року, з урахуванням раніше виплаченої такої винагороди в розмірі 30 000,00 грн; а також зобов`язання відповідача здійснити відповідні нарахування та виплату грошових коштів.

Саме з таким обсягом позовних вимог до суду звернулась ОСОБА_1 згідно первісної редакції позовної заяви.

Перш за все варто зауважити, що з наведеної редакції позовних вимог, які і розглядав суд на предмет дотримання строку звернення з цим позовом, не вбачається за можливе встановити дійсні спірні періоди щодо яких звернулась позивачка, адже указані часові проміжки є алогічними з темпоральної точки зору, як-то «з 1 листопада 2024 року до 30 листопада 2022 року».

Суд першої інстанції, як і апеляційний суд, не звернули на це уваги, та здійснили свій аналіз за такої редакції позовних вимог, що ставить під сумнів логічність та послідовність їхніх висновків по суті спірного питання щодо недотримання процесуального строку.

Більше того, як вбачається з обставин цієї справи, ОСОБА_1 подала 10 квітня 2024 року до суду заяву про уточнення позовних вимог, якою включила до предмету цього позову протиправну бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати відповідних грошових коштів період, починаючи з серпня 2022 року.

Проте, залишаючи позов без руху ухвалою від 17 квітня 2022 року, окружний суд не надав жодної оцінки зміні обсягу позовних вимог ОСОБА_1 та не вирішив питання про прийняття чи неприйняття до розгляду цієї заяви позивачки.

На вказану процесуальну прогалину апеляційний суд уваги також не звернув, та залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

За наведених умов, вбачається неможливим надання оцінки факту та причинам пропуску позивачкою строку звернення до суду із цим позовом, адже обсяг та суть позовних вимог корелюється із правозастосовними підходами визначення строку звернення до суду з позовною заявою.

Поряд з цим, суд першої інстанції не визначив остаточний зміст позовних вимог, заявлених позивачкою, фактично проігнорував її заяву про їхнє уточнення та надав оцінку пропуску ОСОБА_1 строку звернення з позовом щодо позовних вимог, які позивачка, користуючись своїм процесуальним правом, змінила.

Тож, за таких умов, висновки судів попередніх інстанцій стосовно пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із цим позовом вбачаються передчасними, що викликає необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи зазначене, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити, а ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року - скасувати із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі №480/2304/24 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

……………………………

…………………………..

………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду