ПОСТАНОВА
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 480/2708/19
адміністративне провадження № К/9901/32400/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 480/2708/19
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про скасування постанови,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду (суддя Кравченко Є. Д.) від 01 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Калиновський В. А., Кононенко З. О., Макаренко Я. М.) від 05 вересня 2019 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому просив:
- скасувати постанову старшого державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області Толок Наталії Анатолівни від 25 червня 2019 року № 47980859 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору по виконавчому провадженню в розмірі 155197,13 грн.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що спірна постанова прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчої службою не вчинялися виконавчі дії в межах виконавчого провадження, борг погашено у добровільному порядку, а також, з огляду на те, що постанова про стягнення виконавчого збору була винесена вже після закінчення виконавчого провадження про стягнення з позивача основної суми боргу на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а тому не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і є незаконною.
3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 19 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.
6. Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
7. Станом на 06 лютого 2020 року відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 червня 2014 року в цивільній справі № 592/3625/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором ML-C00/444/2008 від 06 березня 2008 в розмірі 33017,91 дол. США, що еквівалентно 333784, 66 грн. та 1218313, 98 грн.
9. 02 червня 2014 року Ковпаківським районним судом м. Суми видано виконавчий лист по справі № 592/3625/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором ML-C00/444/2008 від 06 березня 2008 року в розмірі 33017,91 дол. США, що еквівалентно 333784, 66 грн. та 1218313, 98 грн.
10. 30 червня 2015 року старшим державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 47980859 з примусового виконання виконавчого листа № 592/3625/14-ц, виданого 29 липня 2014 року Ковпаківським районним судом м. Суми.
11. Згідно довідки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 04 квітня 2019 року № 164 ОСОБА_2 повністю погасила заборгованість по кредитному договору № ML-C00/297/2007 від 10 вересня 2007 року та заборгованість по кредитному договору № ML-C00/444/2008 від 06 березня 2008 року.
12. 25 червня 2019 року старшим державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 47980859 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із сплатою боржником суми боргу у повному обсязі.
13. Також, 25 червня 2019 року старшим державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 47980859, якою з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 155209,86 грн. Залишок боргу станом на 25 квітня 2019 року становить 155197, 13 грн.
14. Позивач, вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору незаконною, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що у державного виконавця були підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
16. Суди дійшли висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України про виконавче провадження, а тому оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 25 червня 2019 року № 47980859 прийнята правомірно, що вказує на безпідставність позовних вимог.
17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
18. Зокрема скаржник зазначив, що аналогічну постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_2 було скасовано у судовому порядку у (справа № 480/1295/19), при цьому, обставини прийняття спірних постанов були однаковими.
19. Також скаржник зазначив, що законодавством не передбачено можливості стягнення виконавчого збору у подвійному розмірі, під час виконання рішення суду про солідарне стягнення заборгованості.
20. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
22. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови, далі - Закон № 1404-VIII).
25. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
26. Згідно ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
27. Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
28. Згідно ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
29. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах спірних правовідносин, колегія суддів наголошує, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
31. З матеріалів справи слідує, що виконавче провадження ВП № 47980859 було відкрито на час дії Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження». Постанова про стягнення виконавчого збору у межах зазначеного виконавчого провадження винесена під час дії редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
32. В силу положень Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року та 2016 року, виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
33. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» державного виконавця.
34. Відповідно до п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень (тут і далі, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.
35. Відповідно до п. 5.1, 5.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах ДВС за відповідною постановою можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких входять державні виконавці одного або кількох органів ДВС.
Обставини, що ускладнюють виконання рішення: а) наявність майна боржника на території різних адміністративно-територіальних одиниць; б) якщо за різними виконавчими провадженнями, відкритими в одному або кількох органах ДВС, боржник одночасно є стягувачем; в) якщо виконавчі провадження відносно солідарних боржників відкрито в різних органах ДВС; г) у разі виконання зведеного виконавчого провадження; ґ) інші обґрунтовані обставини.
36. Колегія суддів наголошує, що судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не встановлювались та не надавалась відповідна оцінка таким обставинам, що можуть мати значення для вирішення цієї справи.
37. Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди неправильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
38. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам вищезазначених норм матеріального права.
39. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій обставини порушення прав ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні, а також надання оцінки діям відповідача під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, не встановлювалися та не можуть бути встановлені судом касаційної інстанції враховуючи визначені ст. 341 КАС України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, у зв`язку з чим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
40. Крім цього, судами попередніх під час розгляду цієї справи та ухвалення оскаржуваних рішень не досліджувались та не надавалась оцінка дотримання процедури прийняття спірної постанови, а також не встановлено та не досліджено розміру виконавчого збору, що підлягає стягненню у випадку солідарного стягнення заборгованості, відповідно до виконавчого документа, оскільки це має суттєве значення для вирішення цієї справи.
41. Окремо Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій, у межах розгляду цієї справи, не надано аналізу застосування положень ст. 31 Закону № 606-XIV та ст. 28 Закону № 1404-VIII, що також має значення для вирішення для цієї справи.
42. З урахуванням вказаного, ухвалені у справі судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, оскільки суди не встановили фактичні обставини, на які посилається ОСОБА_1 та від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази.
43. Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
44. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, ч. 4 ст. 9, п. 1 ч. 1 ст. 244 КАС України, згідно з якими суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (матеріали виконавчого провадження; інші відомості, що мають значення для справи). Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
45. Незважаючи на те, що у межах цієї справи не можливо встановити наявність або відсутність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог без дослідження зазначених вище обставин, суди попередніх інстанцій, не запропонували особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких не вистачає та які впливають на вирішення справи по суті.
46. Отже, суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування обставин справи.
47. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
48. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
49. Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
50. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 480/2708/19 скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов