ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2020 року

Київ

справа №480/4545/18

адміністративне провадження №К/9901/23935/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Усенко Є. А., Юрченко В. П., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року (суддя - Соп`яненко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року (судді - Бенедик А.П., Донець Л.О., Гуцало М.І.) у справі № 480/4545/18 в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське» до Головного управління ДФС у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" (далі - Товариство) звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - ДФС), в якому з урахуванням уточнень просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 жовтня 2018 року № 0005001402 в частині збільшення суми зобов`язання з податку на додану вартість на 316 572 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 79 143 грн, та № 0005011402, в частині зменшення розміру від`ємного значення податку на додану вартість на 39 677 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу про реалізацію позивачем сільськогосподарської продукції власного виробництва (пшениця різних класів) за цінами нижчими від її собівартості та нижчими мінімального рівня цін, встановленого в порядку здійснення державного цінового регулювання, не відповідали фактичним обставинам. На думку позивача, застосування інтервенційних цін до товару, який реалізовано за межами організованого аграрного ринку України (поза межами Аграрної біржі), не відповідало вимогам закону.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено. Спірні податкові повідомлення-рішення скасовано та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 6 530,88 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився Другий апеляційний адміністративний суд під час апеляційного перегляду судового рішення, виходив з того, що позивач довів факт реалізації пшениці за цінами вищими від собівартості, а доводи відповідача стосовно реалізації позивачем сільськогосподарської продукції власного виробництва за цінами, нижчими мінімального рівня встановлених граничних цін, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства щодо державної політики у ціновій сфері державного управління аграрним ринком. Так, відповідно до приписів Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" державне регулювання цін здійснюється лише в межах організованого аграрного ринку та не здійснюється за його межами. Враховуючи те, що правочини укладались безпосередньо між позивачем та контрагентами, суд дійшов висновку про безпідставність поширення на такі правовідносини дії наказів Міністерства аграрної політики та промисловості України від 29 липня 2015 року № 292 та від 14 вересня 2016 року № 305, а також норм Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" в частині державного цінового регулювання.

Другим апеляційним адміністративним судом було частково задоволено апеляційну скаргу відповідача та скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2018 року № 0005001402 щодо збільшення суми зобов`язання з податку на додану вартість на 26 180 грн та застосування штрафних санкцій у сумі 6 545 грн. У цій частині прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаної частини позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення у зазначеній частині, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів реального характеру його господарської операції із приватним підприємством «Євро Агро Дістріб`юшен» з огляду на ухвалення судом вироку щодо посадової особи вказаного підприємства, яким його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, ДФС звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані рішення у вказаній частині та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосування судами норм матеріального права, а саме, пункту 188.1 статті 188 ПК України, наказів Міністерства аграрної політики та промисловості України від 29 липня 2015 року № 292 та від 14 вересня 2016 року № 305, а також норм Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" в частині державного цінового регулювання.

Ухвалою Верховного Суду від 2 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на необґрунтованість касаційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні.

Переглянувши оскаржувані рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині, що оскаржується до суду касаційної інстанції, зазначеним вимогам закону відповідають повною мірою.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ДФС проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 1 липня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2018 року, за результатами якої складено акт перевірки від 16 жовтня 2018 року № 7014/18-28-14-02/03778295/95.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема:

абзацу 2 пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 313 328 грн., в т.ч. за вересень 2015 року на суму 61841 грн.; жовтень 2015 року на суму 84726 грн.; листопад 2015 року на суму 129021 грн.; травень 2016 року на суму 32621 грн.; червень 2016 року на суму 5119 грн. та завищено суму від`ємного значення відображену у рядку 21 «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду)» за червень 2018 року у сумі 47 900 грн.

підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 200.1 статті 200, пункту 209.2 статті 209 та пункту 13 статті 1 підрозділу 2 розділу XX ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2015 року на суму 26180 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, 25 жовтня 2018 року ДФС винесені податкові повідомлення-рішення № 0005001402, яким збільшено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на 339 508 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 84 877 грн.; № 0005011402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 47 900 грн.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення-рішення № 0005001402 в частині основної суми зобов`язання у розмірі 316 572 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 79 143 грн, а також податкового повідомлення-рішення № 0005011402 в частині зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 39 677 грн звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів) виходить з такого.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому, база оподаткування, зокрема, операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості (з 1 січня 2016 року - не може бути нижче звичайних цін), за винятком, зокрема, товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з урахуванням приписів Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», яким визначено основні засади цінової політики та державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення на ринку сільськогосподарської продукції, державне регулювання цін здійснюється лише в межах організованого аграрного ринку.

Так, вказаним законом встановлено, що держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України (абзац 2 статті 3.2); організований аграрний ринок - це сукупність правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів (контрактів) і правилами Аграрної біржі (пункт 2.12 статті 2).

Відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що накази Міністерства аграрної політики та промисловості України щодо питань діяльності Аграрного фонду на організованому аграрному ринку, якими керувався відповідач під час прийняття спірних рішень та якими встановлено мінімальні та максимальні інтервенційні ціни на об`єкти державного цінового регулювання, не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Аналогічні правові висновки викладно у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі №818/309/18, від 23 березня 2020 року у справі № 240/6150/18.

Колегія суддів не вважає за необхідне відступати від зазначених висновків Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату подачі касаційної скарги) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343 350 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 480/4545/18 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді Є. А. Усенко

В. П. Юрченко