Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 482/1460/18

провадження № 61-18978св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Новоодеської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення та ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року у складі судді Демінської О. І. та постанови Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2019 рокуу складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Новоодеської районної державної адміністрації, про відібрання дитини і повернення її матері, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 листопада 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 квітня 2018 року шлюб між ними було розірвано.

Розпорядженням Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області за №17-р від 17 січня 2018 року визначено порядок зустрічей батька з дитиною. Зокрема, пунктом 4 вказаного розпорядження встановлено, що ОСОБА_2 має право влітку забирати дитину на два тижні для оздоровлення.

Відповідно до вказаного розпорядження 27 липня 2018 року ОСОБА_2 для проведення часу із сином забрав його на сім днів та з цього часу утримує сина у себе та не повертає його матері. На телефонні дзвінки ОСОБА_2 не відповідає, не дозволяє спілкуватися дитині з нею та, станом на час подання позовної заяви, вона не володіє інформацією щодо місцезнаходження її сина та його стану.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд ухвалити судове рішення про відібрання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 і повернення його за попереднім місцем проживання - матері ОСОБА_1 . Крім того, вказувала, що незаконним діями ОСОБА_2 їй була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, тому ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь на відшкодування моральної шкоди 15 000,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у листопаді 2018 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він має бажання і намір приймати участь у вихованні сина, має стабільний дохід та комфортабельне місце проживання, а отже у нього створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини. Крім того, дитина має схильність до нього і бажає проживати саме з ним.

При цьому ОСОБА_1 не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання, веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, мешкає у квартирі співмешканця, який є безробітним, його квартира не облаштована усім необхідним для розвитку дитини.

Вказував, що ОСОБА_1 не забезпечує достатні умови для нормального розвитку сина, дитина постійно скаржиться на стан здоров`я, погано вдягнута, що вказує на погані санітарно-гігієнічні умови проживання.

На підставі вказаного ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Новоодеської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Новоодеської районної державної адміністрації, про відібрання дитини та повернення її матері.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року, зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач за зустрічним позовом та його представник повторно не з`явилися у судові засідання, які були призначені на 21 травня 2019 року, 01 липня 2019 року, 17 липня 2019 року, заяви про розгляд справи за їх відсутності до суду не подавали, хоча про місце, день і час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Відібрано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 , і передано його матері - ОСОБА_1 .

Допущено негайне виконання рішення суду щодо відібрання дитини і повернення його матері.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди та судовий збір у розмірі 939,73 грн.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач без належних підстав, усупереч інтересам дитини і без згоди матері, протиправно змінив місце проживання дитини, не надає матері можливості бачитися і спілкуватися з ним, що відповідно до статті 162 СК України є підставою для відібрання дитини у батька і повернення її за попереднім місцем проживання. При цьому обставин, які б свідчили, що повернення дитини до матері суперечитиме її інтересам, судом не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанції на звернули увагу на те, що відібрання у нього сина і повернення його за попереднім місцем проживання - до матері, суперечить інтересам дитини, оскільки ОСОБА_1 не має належних умов для проживання сина, веде аморальний спосіб життя і не дбає про благополуччя дитини.

Доводів щодо незгоди з ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року про залишення зустрічного позову без розгляду, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року, касаційна скарга не містить.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 листопада 2010 року дільничною сільською радою Новоодеського району Миколаївської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

РішеннямНовоодеського районного суду Миколаївської області від 05 квітня 2018 року розірвано шлюб, зареєстрований 17 листопада 2010 року дільничною сільською радою Новоодеського району Миколаївської області між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Сторони мають спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розпорядженням Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області від 17 січня 2018 року № 17-р «Про визначення порядку участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 » визначено порядок зустрічей ОСОБА_2 з його малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом систематичних побачень у вихідні дні два рази на місяць з правом ночівлі (1 і 3 п`ятниця місяця, з 12:00 у п`ятницю до 17:00 неділі з наступним поверненням дитини матері); святкові дні ОСОБА_3 буде проводити по черзі з кожним із батьків за попередньою домовленістю останніх; батько може, за взаємною згодою з матір`ю, визначити додаткові дні для побачення з дитиною, але обов`язково з урахуванням інтересів дитини, стану здоров`я та без відриву від навчального процесу; батько ОСОБА_2 має право влітку забирати дитину на два тижні для оздоровлення.

Згідно з листом Головного управління Національної поліції у Миколаївській області від 30 серпня 2018 року встановлено місцезнаходження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його батька - ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області, як органу опіки та піклування, від 04 грудня 2018 року дитина не повинна розлучатися з матір`ю та підлягає негайному поверненню до неї.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Щодо часткового задоволення позову ОСОБА_1

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141 150 153 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже визначалися у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинутина інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення.Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.

При цьому, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинутина інтереси дитини.

У частині четвертій статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (стаття 141 СК України).

Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі закону або рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

З урахуванням вказаного, встановивши, що сторони дійшли домовленості щодо місця проживання дитини разом із матір`ю, органом опіки та піклування було визначено порядок побачень батька із сином, однак відповідач без згоди позивача самовільно змінив місце проживання дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відібрання дитини у батька і повернення її за попереднім місцем проживання. При цьому судами установлено відсутність обставин, за яких дитину не може бути повернуто. Належних і достатніх доказів на підтвердження створення позивачем реальної небезпеки життю і здоров`ю дитини у разі залишення її за попереднім місцем проживання, чи наявність обставин, які свідчать, що повернення дитини суперечить її законим інтересам, відповідачем не надано й судом таких обставин не встановлено.

Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано стягнув із відповідача, який самочинно змінив місце проживання малолітньої дитини, на користь позивача 5 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, що відповідає вимогам частини другої статті 162 СК України.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким судом попередньої інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Щодо залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 .

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав: неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пункту 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року у справі «Цихановський проти України» (заява № 3572/03) національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2017 року у справі «Sukhanov and Others v. Russia» (заяви №№ 56251/12, 23302/13, 53116/15 ) зазначено, що залишення позовної заяви без розгляду у разі повторної неявки позивача, якщо останній не заявляє клопотання про розгляд справи за його відсутності, не призводить до порушення права на доступ до суду.

Враховуючи викладене, суди, встановивши те, що заявник та його представник, будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи в суді першої інстанції, не з'явились у судові засідання, призначені на 21 травня 2019 року, 01 липня 2019 року, 17 липня 2019 року, і не надіслали заяви до суду про розгляд справи за їх відсутністю, дійшли обґрунтованого висновку про залишення заяви без розгляду, правильно застосувавши положення статей 223 257 ЦПК України. Разом з тим, законних підстав для відкладення розгляду справи суд першої інстанції не мав.

При цьому, колегія суддів враховує, що право ОСОБА_2 на доступ до суду не є порушеним, оскільки після усунення умов, що були підставою для залишення зустрічної позовної заяви без розгляду, заявник має право звернутися до суду повторно відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року, рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович