Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа №484/1160/14-ц

провадження №61-5591св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 листопада 2018 року у складі судді Маржиної Т. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: зобов`язати відповідачів знести самочинно збудовані на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_1 , сарай, позначений на плані літерою «Б», гараж, позначений на плані літерою «Г», та вбиральню, позначену літерою «У».

Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0651 га, призначеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Суміжне домоволодіння по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які самочинно побудували на своїй земельній ділянці сарай, гараж і туалет. При цьому сарай побудовано на відстані 0,4 м від існуючої межі; гараж побудовано на самій межі і його частина виступає на земельну ділянку позивача; туалет розташований таким чином, що асенизаційна машина може обслуговувати його лише з двору позивача; відстань від туалету до межі не відповідає ДБН.

Зазначені порушення ДБН та правил добросусідства порушують права позивача, як суміжного землекористувача, перешкоджають користуватися присадибною земельною ділянкою, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідачів знести самочинно збудовані на присадибній земельній ділянці споруди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не доведено факт порушення її прав у зв`язку з будівництвом суміжним власником спірних побутових споруд. Розташування гаражу, що належить відповідачам із заходом його правого переднього кута на земельну ділянку, що належить позивачу, не призвело до порушення її права, оскільки: на час будівництва гараж було побудовано на відстані від межі між ділянками не менш ніж на 1 м, а його будівництво не оспорювалося попередніми забудовниками ділянки № НОМЕР_1 ; при приватизації земельної ділянки № НОМЕР_1 у 2008 році відбулося зміщення межі в бік ділянки АДРЕСА_1 , і при передачі межових знаків як попередньому власнику, так і наступному, яким є позивач, місце розташування гаражу, за таких обставин, не оспорювалося; знесення гаражу не є співмірним способом поновлення права позивача на власність - 5 см належної їй земельної ділянки.

Порушень прав позивача будівництвом сараю літ. «Б» і дворової вбиральні літ. «У» належними доказами останнім не доведено і судами під час розгляду справи не встановлено. Про наявність будь-яких стоків з цих будівель на земельну ділянку, які призвели б до неможливого її використання за цільовим призначенням, ОСОБА_1 не зазначено. Позивачем оспорюється лише місце розташування вищезазначених спірних споруд, яке не свідчить про наявність порушеного права суміжного землекористувача.

Суд першої інстанції також послався на пропуск позивачем строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що перевіряючи правильність і законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що зміщення меж земельних ділянок суміжних землекористувачів за АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 відбулось в бік відповідачів у 2008 році. Апеляційний суд не послався на докази в обґрунтування цього висновку, та не врахував, що навіть експерт, у своєму висновку судової будівельної земельно-технічної експертизи вказав про неможливість визначення тієї обставини, у який бік відбулось зміщення межі землекористування. Тобто, висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Та обставина, що попередні власники земельної ділянки АДРЕСА_1 не оспорювали будівництво гаражу свідчить не про законність цього будівництва, а лише про їхнє ставлення до цього, що не обмежує позивача, як нового власника від права захищати свої порушені права.

Суди дійшли помилкових висновків, що гараж на момент будівництва був побудований на відстані 1 м. відмежі і такі висновки ґрунтуються на припущеннях, оскільки в матеріалах справи наявний дозвіл, наданий на будівництво вказаного гаражу, у якому вказана запропонована для цього відстань від межі - саме 1 метр, що не було дотримано забудовником.

Судам не надано належної оцінки, що в результаті вказаних порушень, які підтверджуються актом технічного огляду господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , порушено право власності позивача на присадибну земельну ділянку, яке підлягає судовому захисту, шляхом знесення самочинних споруд.

Судами не враховано, що відповідачі є лише землекористувачами, а тому посилання апеляційного суду на статтю 103 ЗК України про обов`язок суміжних землекористувачів не порушувати права власників та землекористувачів земельних ділянок не знайшло свого відображення в оскаржуваній постанові Миколаївського апеляційного суду. А посилання на частину другу статті 152 ЗК України лише підтверджує право позивача на захист порушеного права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 376 ЦК Українисуди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Згідно зі статтею 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника (землекористувача).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що ОСОБА_1 не доведено та не надано належних доказів порушення її прав, як власника належного їй будинку (незавершеного будівництва) по АДРЕСА_2 , або як власника земельної ділянки за цією ж адресою, фактом знаходження на суміжній земельній ділянці АДРЕСА_1 - сараю літ. «Б», вбиральні літ. «У» та гаражу літера «Г», який виходить правим переднім кутом за межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 , близько на 5 см, довжиною близько 80 см. Не доведено тих обставин, що вказані споруди, які перебувають на суміжній із ОСОБА_1 земельній ділянці, створює останній перешкоди у здійсненні нею права користування чи розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав ОСОБА_1 , як суміжного землекористувача під час розгляду справи судам не надано.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні споруди не є самочинними та їх будівництво здійснено попереднім власником на підставі відповідних дозволів органу місцевого самоврядування.

Після виділення земельної ділянки під забудову за нинішньою адресою: АДРЕСА_1 , вона була забудована, в тому числі спірними спорудами: сараєм літ. «Б», 1952 року будівлі на відстані від межі суміжного користування на 2,0 м; гаражем літ. «Г», 1986 року будівлі, на відстані від межі на 1,0 м і вбиральні літ. «У», 1988 року будівлі з подальшою реконструкцією у межах первісних розмірів, на відстані 5,92 м від межі суміжного користування.

Згідно технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 на момент його складення у 1988 році гараж, сарай та вбиральня були побудовані. При цьому вони не позначені як самовільні.

Актом Інспекції ДАБК у Миколаївській області від 29 грудня 2012 року не встановлено порушень містобудівного законодавства по АДРЕСА_1 , оскільки гараж, сарай і вбиральня на час будівництва на підставі дозволів розташовувались на відстані більше 1 метра від межі суміжного домоволодіння.

На час придбання сторонами у власність суміжних домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на території домоволодіння АДРЕСА_1 вже були споруджені гараж, сарай та вбиральня, що під час укладення позивачем договору купівлі-продажу у 2008 році їй було достовірно відомо.

Висновком судової будівельної, земельно-технічної експертизи від 13 лютого 2015 року установлено, що фактично встановлена межа між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 не відповідає технічній документації із землеустрою щодо складання документів (2008 рік) та технічній документації із землеустрою щодо відведення меж земельної ділянки (2013 рік) в частині невідповідності зовнішнього розміру по фасаду земельної ділянки, який становить 17,20 м, згідно технічної документації, але в натурі зовнішній розмір по фасаду становить 16,92 м, що відрізняється на 0,28 м та тильного розміру, який в натурі збільшений і становить 14,80 м, а згідно даних технічної документації 14,60 м. Інші розміри земельної ділянки відповідають зовнішнім розмірам, що є в натурі на місцевості та вказані в даних технічної документації.

Розмір по фасаду ділянки АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 збільшений на 2,35 м, а розмір ділянки № НОМЕР_2 , якою користуються ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , зменшений на 2,15 м.

Судами установлено, що відбулось зміщення межі суміжного землекористування земельної ділянки АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , в бік земельної ділянки № НОМЕР_2 , якою користуються ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , але земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться в приватній власності, що підтверджується державним актом від 11 листопада 2008 року та межі суміжного землекористування при складанні технічної документації із землеустрою були погоджені з власниками сусідніх ділянок.

Установивши, що спірні господарські будівлі були зведені ще першим власником домоволодіння ОСОБА_4 та не є самочинними, всі попередні землекористувачі домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , а також попередній власник земельної ділянки ОСОБА_5 були обізнані про існування та розташування вказаних споруд, але не оспорювали їх законність, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що новий власник домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами факту порушення її прав цими господарськими спорудами, а отже не набула права, відповідно до статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні нею користування земельною ділянкою, шляхом знесення цих споруд, як самочинно збудованого нерухомого майна, що, крім іншого, є крайньою мірою заходу усунення порушень особою відповідних норм забудови.

Суди правильно виходили з того, що розташування гаражу, що належить відповідачам із заходом його правого переднього кута на земельну ділянку, що належить позивачу, не призвело до порушення її прав, оскільки на час будівництва гараж було побудовано на відстані від межі між ділянками не менш ніж на 1 м, а його будівництво не оспорювалося попередніми забудовниками ділянки № НОМЕР_1 . При приватизації земельної ділянки № НОМЕР_1 у 2008 році відбулося зміщення межі в бік ділянки АДРЕСА_1 , і при передачі межових знаків як попередньому власнику, так і наступному, яким є позивач, місце розташування гаражу не оспорювалося. Крім того, знесення гаражу не є співмірним способом поновлення права позивача на власність - 5 см належної їй земельної ділянки.

Порушень прав позивача будівництвом сараю літ. «Б» і вбиральні літ. «У» належними доказами не доведено і судами під час розгляду справи не встановлено. Позивач оспорює лише місце розташування зазначених споруд, яке само по собі не свідчить про наявність порушеного права суміжного землекористувача.

Таким чином, оскільки права ОСОБА_1 будівництвом сараю літ. «Б», вбиральні літ. «У» та гаражу літера «Г» на суміжній земельній ділянці АДРЕСА_1 , яке здійснено первісним власником домоволодіння до набуття нею права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , порушені не були, суди правильно відмовили у задоволенні позову про знесення вказаного нерухомого майна, як самочинного будівництва.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю, одночасно послався і на пропуск позивачем строку позовної давності, що є неправильним, оскільки наслідки пропуску строку позовної давності можуть застосовуватись лише до обґрунтованого позову. Проте, таке посилання суду першої інстанції не призвело до неправильного вирішення спору по суті та на правильність висновків судів попередніх інстанцій, зокрема про відмову у позові за недоведеністю не впливають.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який за доводами позивача свідчить про порушення її прав і наявність підстав для знесення господарських споруд, які належать відповідачам і знаходяться на їх земельній ділянці.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду апеляційної - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська