Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 484/3096/19

провадження № 61-9362св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року під головуванням судді Закревського В. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним та визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним та визнання права власності на майно.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 25 вересня 2001 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2017 року.

В період перебування у шлюбі, а саме 30 травня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 . Проте, за твердженням позивачки, цей правочин є удаваним, оскільки сторони договору до його укладення ніяких стосунків не підтримували та насправді уклали договір купівлі-продажу, на виконання якого зі спільного бюджету сім`ї було сплачено кількома платежами кошти за будинок ОСОБА_5 та його братові ОСОБА_6 .

У зв`язку з тим, що дійти згоди з ОСОБА_2 про добровільний поділ житлового будинку, який був придбаний у період шлюбу за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя, не вдалося, ОСОБА_1 просила визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Токарчук С. А. 30 травня 2002 року, удаваним правочином, визнавши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу цього будинку та визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного будинку. При цьому позивачка зазначала, що оскільки дарувальник будинку за спірним договором - ОСОБА_5 - помер, то позов заявлено до його правонаступників - спадкоємців ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року, яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року залишено без змін, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 30 травня 2002 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Токарчук С. А., удаваним правочином.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку зазначеного житлового будинку.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 548 грн 80 коп.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження спірного житлового будинку, накладені ухвалою суду від 08 липня 2019 року.

Задовольняючи позов в частині визнання договору дарування удаваним, суд дійшов висновку, що укладений ОСОБА_2 і ОСОБА_5 договір дарування був вчинений для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу.

При цьому суд виходив із доведеності позовних вимог в цій частині, зазначивши, що дійсна спрямованість волі сторін була направлена на укладення договору купівлі-продажу будинку, а не договору дарування, про що свідчить встановлений судом із врахуванням показань свідка ОСОБА_6 факт передачі грошей за договором. Крім того, судом першої інстанції було зазначено, що ОСОБА_2 не перебував із ОСОБА_5 в родинних стосунках та відповідач не надав будь-яких доказів свого знайомства із ОСОБА_5 до укладання спірного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження, зупинено виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської областівід 13 березня 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, витребувано цивільну справу з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

29 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначав, що у оскаржуваних рішеннях судом безпосередньо не досліджені докази, на які посилаються сторони, а саме не опитано відповідача ОСОБА_3 , щодо обставин у справі, а також обставин зміни правової позиції при розгляді апеляційної скарги. До апеляційної скарги залучена відповідь відповідача без належного підтвердження особи, яка подала цю заяву, та за фактом підробки якої 25 червня 2020 року є рішення Первомайського районного суду у справі № 484/1996/20 про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

ОСОБА_2 зазначав, що ОСОБА_1 вже зверталась з аналогічним позовом до суду. Рішенням Первомайського районного суду у справі № 484/3454/16-ц від 19 лютого 2019 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання удаваним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного 30 травня 2002 року та посвідченого приватним нотаріусом Токарчуком С. А., скасовано та в цій частині прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року в незміненій частині та постанову Миколаївською апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишено без змін.

Також вказував на те, що у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_3 повідомила, що заяву від 18 травня 2020 року про розгляд справи за її відсутності та визнання законним рішення Первомайського районного суду, вона не подавала до Миколаївського апеляційного суду. Тобто невстановленими особами підроблено заяву відповідача, а рішення суду апеляційної інстанції прийнято на підставі підробленого документа.

ОСОБА_2 зазначає, що суд не мав брати до уваги пояснення свідка ОСОБА_6 , оскільки той не був співласником спірного будинку, оскільки відмовився від спадщини на користь ОСОБА_5 , а тому не мав права на отримання коштів у зв`язку із відчуженням цього будинку, доказів отримання ОСОБА_6 від ОСОБА_2 грошових коштів за нібито укладання договору купівлі-продажу будинку надано не було.

Крім того, посилався на те, що рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 жовтня 2018 року у справі № 333/7876/15-к, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; правової позиції Верховного Суду України № 6-1026цс16; висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, від якої Велика Палата Верховного Суду не відступала.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суди ухвалили законне рішення про задоволення позову.

Вказувала, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали у спадок спірний будинок, в який заселився ОСОБА_5 з сім'єю. ОСОБА_5 мав сплатити вартість Ѕ частини вартості будинку ОСОБА_6 , однак такої матеріальної можливості не було і ОСОБА_5 тяжко захворів, тому був змушений з сім`єю переселитись у гуртожиток, а будинок продати.

ОСОБА_2 частинами розраховувався з ОСОБА_5 за проданий будинок.

Зазначала, що ОСОБА_2 раніше не знали, ніяких стосунків з ним не підтримували, ніякої допомоги їхній сім'ї він не надавав.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сотська С. О., зазначала, що, задовольняючи позов в частині визнання договору дарування будинку удаваним правочином, суди на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку, що укладений договір дарування був вчинений для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу.

При цьому суди виходили з доведеності позовних вимог в цій частині, зазначивши, що при укладенні договору дарування зовнішній прояв волі сторін правочину не відповідав їх внутрішній волі, а дійсна спрямованість волі була направлена на укладення договору купівлі-продажу будинку, а не договору дарування, про що свідчать встановлені судами факти.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 25 серпня 2001 року перебували у шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2017 року розірвано (справа № 484/3420/16-ц) (а. с. 9).

Вказаним судовим рішенням встановлено, що сторони зпочатку вересня 2016 року припинили шлюбні відносини, стали проживати окремо, спільного господарства не вели.

В період перебування у шлюбі, а саме 30 травня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Токарчук С. А.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 11 листопада 2004 року Первомайським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 5396427 за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на вказаний житловий будинок (а. с. 7-8).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 58 ЦК УРСР 1963 року передбачено недійсність мнимої і удаваної угоди, визначено, що недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до статті 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Статтею 224 ЦК УРСР передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Основною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Причина їх оформлення зумовлена бажанням сторін приховати істинний характер відносин сторін і уникнути небажаних для себе цивільних, податкових та інших правових наслідків.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Суд першої інстанції, в висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що встановлені обставини справи підтверджують те, що договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Токарчук С. А. від 30 травня 2002 року, є удаваним, оскільки волевиявлення сторін договору було спрямоване на укладення договору купівлі-продажу, який фактично і був укладений між сторонами.

Статтею 33 КпШС України, яка діяла на час придбання будинку, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Встановивши, що житловий будинок АДРЕСА_1 був придбаний подружжям під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про поділ квартири між колишнім подружжям у рівних частках.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 03 червня 2020 року у справі № 683/3451/16-ц (провадження № 61-38064св18) та від 15 січня 2020 року у справі № 316/5/17 (провадження № 61-40161св18).

Висновки судів щодо дотримання позивачем передбаченого статтею 257 ЦК України строку позовної давності при зверненні до суду є обґрунтованими, оскільки суди встановили, що ОСОБА_1 , яка не була присутня при підписанні спірного договору дарування будинку, про його укладення, а отже, і про порушення своїх прав дізналась у вересні 2016 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а значною мірою стосуються необхідності переоцінки доказів, що згідно з статтею 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 жовтня 2018 рокуу справі № 333/7876/15-к, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; правової позиції Верховного Суду України № 6-1026цс16;висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступала. Однак вказані справи та справа, що переглядається, не є тотожними, стосуються різних предметів спору, фактичних обставин та підстав позовів.

Колегія суддів дійшла висновку про порушення судами норм матеріального права в частині застосування СК України замість КпШС України, оскільки спірний будинок придбаний до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому, вирішуючи спір, необхідно було застосовувати положення КпШС України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Також суд помилково застосував норми ЦК України та не застосував норми ЦК УРСР, який регулює спірні правовідносини.

Тому рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року підлягають зміні, з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Проаналізувавши норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що судом ухвалено правильне по суті рішення про задоволення позову, однак при цьому неправильно застосовано норми матеріального права. З огляду на це касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року- зміні у мотивувальній частині на підставі частини четвертої статті 412 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року зупинено виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України їх виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 рокута постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року змінити в редакції мотивів цієї постанови.

Поновити виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук