Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 486/836/18

провадження № 61-15651св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (далі - ТОВ «Інфокс») та просив визнати зміну умов договору про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення № 6647/3 від 03 травня 2013 року, укладеного між ним та ТОВ «Інфокс» в частині встановлення ліміту водовідведення середньодобового скиду стоків на рівні 4,5 куб. м з 28 квітня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначав, що 13 травня 2013 року він уклав з ТОВ «Інфокс» договір про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення, а 28 квітня 2015 року сторони погодили додаткові технічні умови, відповідно до яких збільшено ліміт середньодобового викиду стоків до 4,5 куб. м на добу.

03 червня 2018 року ТОВ «Інфокс» направило лист-вимогу про сплату заборгованості у розмірі 33 142, 53 грн за надання послуг понадлімітного водовідведення з травня 2015 року по травень 2018 року.

Посилаючись на те, що з відповідачем був погоджений збільшений обсяг водовідведення і за період з травня 2015 по травень 2018 року саме в межах ліміту, встановленого додатковими технічними умовами, використовувались послуги водовідведення, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано умови договору про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення №6647/3 від 03 травня 2013 року, укладеного між фізичною особою ОСОБА_1 та ТОВ «Інфокс» в частині встановлення ліміту водовідведення 4,5 куб. м з 28 квітня 2015 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив зтого, що підприємство-постачальник послуг надало споживачу інформацію у неналежний спосіб, чим ввело його в оману щодо умов договору.

Безпідставним є нарахування позивачу заборгованості за отримані послуги на підставі пункту 4.2 Правил прийняття стічних вод № 632 від 14 червня 2007 року, оскільки вказані Правила регулюють порядок розрахунку заборгованості підприємств.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 липня 2020 року скасовано.

Справу направлено на новий розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір між сторонами виник щодо внесення змін до договору, предметом якого є надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення об`єкта нерухомості - нежитлового приміщення (магазину), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить до територіальної підсудності Київського районного суду м. Одеса.

Тому вказаний позов підлягає розгляду в суді за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 591/2192/18, від 11 липня 2019 року в справі № 761/4648/18.

Крім того ОСОБА_1 зазначав про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема вказував, що апеляційний суд помилково застосував правила виключної підсудності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси.

10 грудня 2020 року справа № 486/836/18 надійшла до Верховного Суду.

ТОВ «Інфокс» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовучи рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 липня 2020 року та направляючи справу на новий розгляд до Київського районного суду м. Одеси, Миколаївський апеляційний суд виходив з того, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки справа підлягає розгляду за місцезнаходженням нерухомого майна, тобто за правилами виключної підсудності. Враховуючи викладене, відповідно до статті 378 ЦПК України рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню з направленням справи до Київського районного суду м. Одеси.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

При розгляді справи судом першої інстанції ТОВ «Інфокс» без поважних причин не заявляло про непідсудність цієї справи Южноукраїнському міському суду Миколаївської області та порушення правил територіальної юрисдикції, ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження в справі з недотримання правил підсудності не оскаржувало. У відзиві на позовну заяву та інших заявах по суті спору відповідач посилався лише на порушення судом правил предметної та суб`єктної юрисдикції та підсудність цієї справи Господарському суду Одеської області. Також в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ТОВ «Інфокс» не заявляло про непідсудність справи Южноукраїнському міському суду Миколаївської області.

Враховуючи наведене, помилковими є висновки апеляційного суду про наявність правових підстав для скасування рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 липня 2020 року та направлення справи на новий розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов