Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 487/3126/17

провадження № 61-11226 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицька Ганна Василівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року у складі судді Павлової Ж. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицька Г. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що з кінця травня - початку червня 2010 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , проживала з ним однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 , була пов`язана з ним спільним побутом; вони мали взаємні права та обов`язки, піклувались один про одного мали спільний бюджет, здійснювали поточний ремонт у квартирі за спільні кошти.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки за життя ОСОБА_3 заповіт не склав та за відсутності інших спадкоємців за законом, вона звернулась до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицької Г. В. із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус надала правове роз`яснення, що для оформлення права на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 їй необхідно встановити у судовому порядку факт проживання однією сім`єю з померлим більше п`яти років.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки більше п`яти років з червня 2010 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, звернувшись до суду із вимогами про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з червня 2010 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказувала, що встановлення такого факту необхідне для вирішення її спадкових прав після смерті ОСОБА_3 . При цьому статтею 1264 ЦК України визначено, що особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, мають право на спадкування у четверту чергу. Судом встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 за законом за правом представлення, як спадкоємець третьої черги, прийняла його двоюрідна сестра по лінії матері - ОСОБА_2 , вимог про зміну черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_3 позивачем не заявлялося. Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто, вирішення питання про встановлення факту спільного проживання позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є можливим та доцільним лише у випадку вирішення спору з приводу визнання спірного нерухомого майна спільним сумісним майном, однак, такої вимоги позивачем не заявлено. Позивач належним чином не обґрунтувала та не довела належними та допустимим доказами, що встановлення зазначеного факту проживання однією сім`єю з спадкодавцем поновить будь-які її порушені права, тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї вимоги, а також похідної вимоги про визнання за нею права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновки суду першої інстанції та зазначив, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав з огляду на те, що закон у цьому даному випадку не дає їй права на спадкування як спадкоємцю четвертої черги після смерті померлого ОСОБА_3 за наявності спадкоємця за законом третьої черги за правом представлення - ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після його смерті. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Звертаючись до суду з позовом до відповідачів, позивач не зазначила, яким чином в результаті встановлення факту проживання однією сім`єю відбудеться поновлення її прав, за захистом яких вона звернулася з позовом до суду. Посилання позивача на відсутність родинних відносин між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спростовуються наявними у матеріалах справи документами, які дають можливість встановити, що померлий ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є двоюрідними братом та сестрою. У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що права позивача не можуть бути захищені у обраний нею спосіб, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказувала на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 487/3126/17 із Заводського районного суду м. Миколаєва.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 є спадкоємицею третьої черги після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Матеріали спадкової справи не містять беззаперечних доказів родинних відносин між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а клопотання про витребування таких доказів залишено судами без задоволення.

Вказувала, що закликання спадкоємця до певної черги спадкування належить до повноважень саме нотаріуса, який вирішує це питання під час видачі свідоцтва про право на спадщину на підставі доказів про родинні відносини спадкодавця зі спадкоємцем та після їх перевірки безпосередньо нотаріусом за допомогою єдиних державних реєстрів, а у разі відсутності певних документів - на підставі рішення суду про встановлення факту родинних відносин, яке набрало законної сили.Матеріали спадкової справи свідчать, що ОСОБА_2 не зверталась до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину, а тому нотаріус не перевіряланаявність підстав для закликання її до спадкування за законом та її родинні відносини з померлим ОСОБА_3 . Судове рішення про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також відсутнє.

Вказувала, що нею оскаржено постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії в частині наявності факту родинних відносин та визначення ОСОБА_2 спадкоємицею третьої черги за правом представлення згідно статті 1263 ЦК України на частину спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка б належала за законом матері ОСОБА_2 (справа № 490/8870/19); розгляд цієї справи триває.

Судами безпідставно не розглянуто заявлені вимоги про встановлення факту її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу на підставі наданих доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 20 грудня 2016 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (а. с. 15, т. 1).

За життя ОСОБА_3 заповіт не склав.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на праві власності, з яких 1/3 частки квартири належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 квітня 1995 року; 1/2 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2016 року після смерті ОСОБА_4 ; 1/6 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2016 року після смерті матері ОСОБА_5 (а. с. 10, 12, 14, т. 1).

Згідно довідки житлово-комунального підприємства «Бриз» Миколаївської міської ради від 17 січня 2017 року № 71 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 ; за даними картотеки ЖЕКа інші особи за цією адресою не зареєстровані (а. с. 81, т. 1).

Відповідно до акту про проживання від 04 січня 2017 року, складеного за підписами сусідів, з червня 2010 року ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 та вела сумісне господарство, у цій квартирі позивач проживає і на даний час (а. с. 25, т. 1).

ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_3 , що підтверджується договором-замовленням № 211 про організацію та проведення поховання, укладеним з комунальним підприємством «Житлово-комунального підприємства Жовтневого району» 21 грудня 2016 року та свідоцтвом про поховання померлого ОСОБА_3 (а. с.19, 20, т. 1).

19 січня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_1 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г. В. була заведена спадкова справа № 3/2017 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 77-113, т. 1).

Того ж дня ОСОБА_1 нотаріусом було надано правове роз`яснення, яким для оформлення права на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 позивачу рекомендовано встановити у судовому порядку факт проживання однією сім`єю з померлим більше п`яти років (а. с. 24, т. 1).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2017 року у справі № 487/352/17 заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицька Г. В. про встановлення факту проживання однією сім`єю задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2010 року по день його смерті включно (а. с. 36-37, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2017 року за результатами розгляду апеляційної скаргою ОСОБА_2 зазначене рішення скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем залишено без розгляду та роз`яснено їй право на звернення до суду в порядку позовного провадження (а. с. 38, т. 1).

04 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицької Г. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті її двоюрідного брата - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що її мати - ОСОБА_6 - тітка спадкодавця, померла до відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 39, т. 1).

Згідно довідки від 18 квітня 2017 року № 115/02-17, виданої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г. В., ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті свого двоюрідного брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 40, т. 1).

Родинні відносини ОСОБА_2 з померлим ОСОБА_3 підтверджуються витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 04 квітня 2017 року № 00017872279, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126 133 135 СК України від 04 квітня 2017 року № 00017872337, свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 ОСОБА_7 , витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 04 квітня 2017 року № 00017867737, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 04 квітня 2017 року № 00017867494, свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 25 жовтня 1955 року.

Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г. В. від 08 січня 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що вона не довела факту спільного проживання з померлим однією сім`єю. Крім того, нотаріус у постанові зазначила, що за матеріалами спадкової справи вбачається, що ОСОБА_2 є спадкоємицею третьої черги, оскільки буде закликана до спадкування згідно статті 1266 ЦК України за правом представлення, так як рідна тітка ОСОБА_3 та мати ОСОБА_2 - ОСОБА_6 померла до відкритті спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 , а вона являлась би спадкоємицею третьої черги згідно статті 1263 ЦК України (а. с. 158-159, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтями 1216 та 1217 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіту не склав, а тому відповідно до статті 1233 ЦК України право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки; друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.

Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.

Згідно статті 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

В порядку частин четвертої-шостої статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори в порядку представлення звернулася двоюрідна сестра померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , яка відповідно до статті 1263 ЦК України є спадкоємцем третьої черги.

Вимог щодо зміни черговості ОСОБА_1 не заявляла.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду з вимогою про встановлення факту проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки більше п`яти років з червня 2010 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 вказувала, що встановлення такого факту необхідне для вирішення її спадкових прав після смерті ОСОБА_3 .

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто вирішення питання про встановлення факту спільного проживання сторін є доцільним та ефективним як спосіб захисту у випадку визнання майна спільним майном сторін.

Аналогічний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц. Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем обраний неефективний спосіб захисту своїх прав з огляду на те, що закон у цьому даному випадку не дає їй права на спадкування як спадкоємцю четвертої черги після смерті померлого ОСОБА_3 за наявності спадкоємця за законом третьої черги за правом представлення - ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після його смерті.

Суди виходили із того, що ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Звертаючись до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_1 не зазначила, яким чином в результаті встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем відбудеться поновлення її прав, за захистом яких вона звернулася з позовом до суду, тому суди правильно відмовили у задоволені цих вимог, оскільки саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не тягне за собою виникнення, зміну або припинення особистих чи немайнових прав позивача.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є можливим та доцільним лише у випадку вирішення спору з приводу визнання спірного нерухомого майна спільним сумісним майном, проте, таких вимог позивачем не заявлялось.

Доводи касаційної скарги про відсутність родинних відносин між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, які зазначили, що наявні у матеріалах справи документи (витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, свідоцтва про народження тощо) дають підстави встановити, що померлий ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є двоюрідними братом та сестрою.

Посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій порушили принцип диспозитивної, а саме: не розглянули вимоги щодо встановлення факту спільного проживання однієї сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є безпідставними, оскільки суди правильно виходили з обраного позивачкою неефективного способу захисту свого права та вірно зазначили, що такий факт доцільно встановлювати у випадку вирішення спору з приводу визнання спірного нерухомого майна спільним сумісним майном, тобто не в даній конкретній справі.

Посилання касаційної скарги на те, що позивачем оскаржено постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії в частині наявності факту родинних відносин та визначення ОСОБА_2 спадкоємицею третьої черги за правом представлення згідно статті 1263 ЦК України на частину спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка б належала за законом матері ОСОБА_2 (справа № 490/8870/19), не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки да даними з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2021 року позов ОСОБА_1 за її заявою залишено без розгляду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович