Постанова

Іменем України

30 березня 2022 року

м. Київ

справа № 487/3514/17

провадження № 61-15923св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування», Публічне акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», філія «Варварівський ДЕД» Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Дочірнє підприємство «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», філії «Варварівський ДЕД» Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В.,

Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» на свою користь матеріальні збитки у зв`язку із пошкодженням та знищенням майна в розмірі 5 440,00 грн; стягнути в солідарному порядку з Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», філії «Варваровський ДЕД» Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на свою користь витрати на оцінку пошкоджень майна в розмірі 150,00 грн.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 12 січня 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «КРАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ДП «Миколаївський облавтодор», під керуванням ОСОБА_2 , який є працівником філії «Варваровський ДЕД», та автомобіля «Deowoo Nexia», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , в салоні якого знаходилась позивач. Водій ОСОБА_2 порушив Правила дорожнього руху України (далі - ПДР) та визнав свою вину у вчиненні ДТП, що підтверджується сплатою ним 10 000,00 грн часткового відшкодування їй та ОСОБА_3 моральної шкоди.

За фактом ДТП порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 286 КК України та здійснюється досудове розслідування.

Під час ДТП повністю розбите належне позивачу майно: ноутбук ASUS, мобільний телефон IPhone 5s. Відповідно до висновку сервісного центру, вартість ремонту ноутбука становить 3 150,00 грн, однак з урахуванням вартості самого пристрою (3 500,00 грн) ремонт є недоцільним. Вартість ремонту телефона становить 1 750,00 грн, вартість загубленого зарядного пристрою і шнура від телефону IPhone 5s - 190 грн. Отже. позивачу завдано шкоди на загальну суму 5 440,00 грн та 150,00 грн - вартість послуг сервісного центру з проведення діагностики.

При цьому, між ПАТ СК «ПРОСТО-страхування» і філія «Варваровський ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» укладено договір АК 1280213 страхування обов`язкової цивільно-правової відповідальності власника автомобіля «КрАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 . Позивач звернулась до ПАТ «ПРОСТО-страхування» з повідомленням про настання страхового випадку та заявою про виплату відшкодування, проте їй в цьому було відмовлено.

Позивач уважає, що відсутність обвинувального вироку або постанов про відмову в порушенні кримінального провадження не звільняє відповідачів від обов`язку доказування своєї невинуватості.

Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 22 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 16 липня 2021 року відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2018 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 була повідомлена про розгляд справи, поважність причин пропуску строку, встановленого законом на оскарження рішення суду першої інстанції, не довела.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 вересня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2021 року.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що рішення у цій справі, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій незаконно призначеним, без авторозподілу справ, проведеного модулем, є незаконними і юридично нікчемними.

Враховуючи, що склад як апеляційного суду, так і суду першої інстанції був призначений незаконно, тому відповідно до статті 36 ЦПК України їх рішення як незаконно призначених суддів підлягають скасуванню касаційним судом відповідно до статті 411 ЦПК України з передачею на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду від 08 червня 2021 року було залишено без руху її апеляційну скаргу у справі на підставі того, що вона нібито не обґрунтувала пропущення, на думку судді, строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, який насправді нею не пропущений, оскільки апеляційну скаргу подано протягом місячного строку з моменту отримання нею оскаржуваного рішення суду першої інстанції, на підтвердження чого вона надала відповідні докази.

25 червня 2021 року апеляційний суд отримав її заяву про виконання вимог ухвали від 08 червня 2021 року разом із додатками, проте цього ж дня знову незаконно без авторозподілу, якого просто не існує в судах України, у зв`язку із задоволеним відводом, призначено іншу колегію суддів у складі: Коломієць, Шаманська, Данилова, які постановили нову ухвалу у справі від 26 червня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху, текст якої повністю дублює попередню, хоча стаття 41 ЦПК України не передбачає такого в разі зміни складу суду після задоволення відводу суддів.

ОСОБА_1 не пропускала строк звернення з апеляційною скаргою, адже про судове засідання, в якому було ухвалено оскаржуване рішення суду першої інстанції, їй не було належним чином повідомлено, як не було надіслано і копії судового рішення, хоча це є обов`язком суду, а не її обов`язком звертатися з нескінченними запитами щодо розгляду справи і вимагання від суду надсилання їй процесуальних документів. Посилання на те, що вона нібито повинна цікавитися розглядом справи, було б доречним у тому разі, якщо вона не мала б чого робити, а не повинна була б постійно їздити по лікарнях у зв`язку з ДТП, яка була спробою їх умисного убивства, та вести десятки цивільних і кримінальних справ, порушених за їхніми заявами за всі скоєні проти неї та її родини злочини посадовцями державних органів України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

30 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Разом із тим ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358

цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Установлено, що 22 грудня 2018 року Заводський районний суд Миколаївської області ухвалив рішення по суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 28 травня 2021 року звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду та клопотанням про поновлення строку на його оскарження, яке обґрунтоване отриманням копії оскаржуваного рішення суду лише 29 квітня 2021 року, оскільки суд першої інстанції їй його не направляв.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Установлено, що 04 червня 2021 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу ОСОБА_1 було розподілено судді Ямковій О. О., суддям-учасникам: Локтіоновій О. В., Колосовському С. Ю.

Ухвалою судді Миколаївського апеляційного суду від 08 червня 2021 року Ямковою О. О. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків, а саме подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення цього строку.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у складі колегії суддів Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю. частково задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів. Відведено колегію суддів у складі: головуючого судді Ямкової О. О., суддів Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., від участі у розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2018 року. В іншій частині заяву залишено без задоволення. Справу передано в порядку статті 33 ЦПК України для визначення іншого складу суду.

24 червня 2021 року згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 487/3514/17 визначено склад суду: головуючий суддя - Коломієць В. В., судді Данилова О. О., Шаманська Н. О.

Ухвалою судді Миколаївського апеляційного суду від 25 червня 2021 року наведені ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку від 28 травня 2021 року підстави були визнані неповажними, апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків, а саме подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення цього строку.

На виконання зазначеної ухвали 12 липня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала заяву, в якій вона просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2018 року у зв`язку з отриманням його копії лише 29 квітня 2021 року.

Встановивши, що ОСОБА_1 як позивач знала про розгляд справи, поважних причин значного пропуску нею строку на оскарження рішення суду першої інстанції (понад два роки) не надала, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за її апеляційною скаргою.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд не врахував, що районний суд належно не повідомив її про розгляд справи щодо судового засідання, на якому було ухвалено рішення по суті, а також матеріали справи не містять даних про отримання нею цього рішення, не спростовують правильність висновків апеляційного суду, який не переглядав рішення суду по суті, а відмовив у відкритті апеляційного провадження, враховуючи обізнаність заявника про розгляд справи, участь в її розгляді, а також тривалість пропущеного ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження.

Касаційна скарга не містить доводів заявника, які спростовують і пояснюють, чому на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху вона не навела належних обґрунтувань щодо вказівок суду, а також не навела поважних і об`єктивних причин, які завадили їй звернутися до суду зі скаргою раніше.

Посилання касаційної скарги на рішення ЄСПЛ та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не спростовує висновків апеляційного суду та необхідності дотримання вимог ЦПК України, що відповідає практиці ЄСПЛ щодо забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності, а також положенням статті 6 Конвенції, згідно з якими судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.

Практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінувати учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Право на оскарження судового рішення залежить, зокрема, від обізнаності про наявність судового спору.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу понад двох років особою, яка достовірно знала про розгляд справи та брала в ній участь, за відсутності інших підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженого рішення (2018 рік), не може вважатися достатньою підставою для поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження.

Аргументи касаційної скарги про прийняття оскаржуваного рішення незаконно призначеним складом суду спростовуються матеріалами справи.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду - без змін.

Щодо клопотання про передання справи на розгляд до господарського суду

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу цієї справи на розгляд Господарського суду Миколаївської області для розгляду в межах справи про банкрутство № 915/1489/20.

Клопотання мотивоване тим, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15 квітня 2021 року відкрито провадження у справі № 915/1489/20 про банкрутство ДП «Миколаївський облавтодор», тому ця справа має розглядатися господарським судом.

Клопотання ОСОБА_1 про передання цієї справи на розгляд Господарського суду Миколаївської області для розгляду в межах справи про банкрутство № 915/1489/20 задоволенню не підлягає з огляду на таке.

21 квітня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), та з 21 жовтня 2019 року його введено в дію.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, окрім випадків, наведених у вказаному пункті.

Згідно з частиною 3 статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Ураховуючи, що з цим позовом ОСОБА_1 звернулася до суду у липні 2017 року, суд першої інстанції ухвалив рішення по суті заявлених вимог 22 грудня 2018 року, Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 16 липня 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі, предметом касаційного перегляду є ухвала апеляційного суду постановлена з процесуальних питань, а не по суті заявлених позовних вимог, тому підстав для передачі цієї справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи до Господарського суду Миколаївської області відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов