Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 487/436/17

провадження № 61-3625св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., від 22 січня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 23 вересня 2009 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики у простій письмовій формі, за умовами якого вона передала у власність відповідача грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США. Умовами договору позики передбачено кінцевий строк повернення наданих відповідачу грошових коштів до

23 вересня 2015 року. Після спливу кінцевого терміну виконання зобов`язання відповідач від повернення грошових коштів відмовилась та почала переховуватись.

Враховуючи викладене, позивач просила позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 на свою користь суму боргу за договором позики у розмірі 240 204, 00 грн, індекс інфляції - 4 563, 87 грн, три відсотки річних - 7 211, 45 грн, відсотки за користування позикою - 47 850, 41 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Разумовської О. Г., від 04 травня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 суму боргу за договором позики 240 204, 00 грн, індекс інфляції 4 563, 87 грн, три відсотки річних 7 211, 45 грн, проценти за користування позикою 47 850, 41 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли зобов`язання за договором позики, але відповідач у визначений строк не виконала взяті на себе зобов`язання, кошти не повернула, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення боргу на користь позивача підлягають до задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2017 року скасовано та постановлено по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 295 265, 86 грн боргу за договором позики, з яких: основного боргу - 240 204, 00 грн, три відсотки річних у розмірі 7 211, 45 грн, відсотки за користування позикою - 47 850, 41 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 376 ЦПК України, оскільки відповідача не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, а тому суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення.

Заявлені позовні вимоги визнанні такими, що підлягають до задоволення, оскільки відповідач не довела, що вона повернула позивачу отримані у борг грошові кошти у розмірі 30 тис. доларів США, у відповідності до складеної власноруч розписки. ОСОБА_3 не надано належних доказів на підтвердження належного виконання боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 .

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент вчинення правочину 23 вересня 2009 року на неї вчинявся психологічний чи фізичний тиск, внаслідок якого вона склала розписку всупереч внутрішній волі. Після складення розписки до правоохоронних органів вона не зверталася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 року і направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи апеляційним судом неодноразово необґрунтовано відхилялися клопотання відповідача про встановлення обставин, які мають суттєве значення для її правильного вирішення. ОСОБА_3 стверджує, що станом на 23 вересня 2016 року нею було виконано боргові зобов`язання у повному обсязі, грошові кошти, отримані в борг у розмірі 30 тис. доларів США, було повернуто ОСОБА_4 , який є колишнім чоловіком ОСОБА_1 . Відповідач стверджує, що саме у ОСОБА_4 вона отримала в борг грошові кошти та в подальшому склала боргову розписку на ім`я його колишньої дружини (позивача у справі). У матеріалах справи міститься мирова угода, яка свідчить про погашення боргових зобов`язань у повному обсязі, однак відповідач не знала що підпис у ній від імені ОСОБА_1 їй не належить. З приводу шахрайських дій ОСОБА_4 вона зверталася до правоохоронних органів. Насправді жодних грошових коштів у борг від ОСОБА_1 - вона не отримувала. Боргова розписка від 23 вересня 2009 року була складена під диктовку зі слів ОСОБА_4 , під тиском, з погрозою фізичної розправи над нею та її дітьми.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, призначено до судового розгляду у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права із урахуванням встановлених обставин справи, яким надана належна оцінка.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики. Згідно умов договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 30 тис. доларів США, які та зобов`язалася повернути 23 вересня 2015 року (оригінал розписки - а. с. 109).

Розписка від 23 вересня 2009 року містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення, при цьому написана власноручно ОСОБА_3 .

Після спливу кінцевого терміну виконання зобов`язання відповідач грошові кошти позивачу не повернула.

Звертаючись до суду із позовом, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 240 204, 00 грн (30 000 доларів США, з врахуванням курсу Національного банку України станом на 23 вересня 2009 року за 100 доларів США - 800, 68 грн).

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 вказувала на те, що розписка, яка датована 23 вересня 2009 року, фактично була складена у 2013 році, у зв`язку з застосуванням до неї насильницьких дій з боку чоловіка позивача ОСОБА_1 , що стало підставою для порушення клопотання про призначення судово-технічної експертизи документу на предмет з`ясування дати складання розписки.

Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06 грудня 2018 року № 9383/18-34/28265?28292/18-34 у дослідженій розписці від імені ОСОБА_3 про отримання нею в борг коштів, датованої 23 вересня 2009 року, ознак штучного зістарювання документів не виявлено. Фактичне виготовлення розписки від імені ОСОБА_3 про отримання нею в борг у ОСОБА_1 коштів в особисте користування у сумі 30 тис. доларів США, оригінал якої міститься в матеріалах справи на аркуші 109, датованої 23 вересня 2009 року, виконане ймовірно раніше жовтня 2009 року.

Виконання досліджуваної розписки у вказану в документі дату 23 вересня 2009 року не включається. Досліджувана розписка виготовлена не в 2013 році (а. с. 156-196).

Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи № 114 від 08 травня 2018 року, яка проведена в рамках досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12017150040006101 від 13 грудня 2017 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, щодо шахрайських дій ОСОБА_4 підпис напроти запису « ОСОБА_5 » на документі із назвою «мировое соглашение» від 23 вересня 2009 року виконаний ОСОБА_4 (пункт 22). Рукописний запис, здійснений на розписці ОСОБА_3 про отримання коштів від ОСОБА_6 від 23 вересня 2009 року про те, що борг у розмірі 30 000 тис. доларів США був погашений 23 вересня 2016 року, виконаний ОСОБА_4 (а. с. 213-215).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції станом на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК Українивизначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

Відповідно до статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення грошових коштів, отриманих відповідачем на підставі складеної розписки від 23 вересня 2009 року, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно надавши оцінку поданим доказам, обґрунтованого виходив із того, що письмова розписка є належним доказом укладення сторонами договору позики та факту передачі грошових коштів кредитором боржнику, а у разі неналежного виконання зобов`язання за укладеним договором позики (складеною розпискою), кредитор вправі вимагати повернення наданих позичальнику грошових коштів.

Відповідно до складеної розписки від 23 вересня 2009 року ОСОБА_3 отримала у борг грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США саме у ОСОБА_5 , доказів повернення коштів ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 матеріали справи не містять і таких відповідачем не надано.

Доводи відповідача про те, що вона насправді отримувала грошові кошти у колишнього чоловіка позивача, шлюб з яким розірвано 01 листопада 2010 року, та повернула йому борг у повному обсязі не доводять факт повернення коштів, отриманих на підставі розписки від 23 вересня 2009 року.

Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 06 грудня 2018 року було проведено судово-технічну експертизу розписки від 23 вересня 2009 року, за результатами якої встановлено, що виконання досліджуваної розписки у вказану в документі дату 23 вересня 2009 року не включається. Досліджувана розписка виготовлена не в 2013 році, на що посилалася відповідач.

Окрім того, апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи наявна копія розписки від 23 вересня 2009 року з записом на зворотному боці про погашення боргу. Однак, наявний в матеріалах справи оригінал цієї розписки такого запису на зворотному боці не містить.

Вказане спростовує доводи ОСОБА_3 про повернення грошових коштів ОСОБА_5 , отриманих на підставі розписки від 23 вересня 2009 року.

Враховуючи положення статей 202 203 215 231 ЦК України, апеляційним судом зроблено правильний та обґрунтований висновок про те, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що саме на момент складання розписки 23 вересня 2009 року на неї чинився психологічний чи фізичний тиск, внаслідок якого вона написала розписку всупереч внутрішній волі. Після написання розписки ОСОБА_3 до правоохоронних органів з приводу застосування до неї чи її членів сім`ї насильницьких дій з боку ОСОБА_4 не зверталася.

З позовом про визнання договору позики в установленому законом порядку недійсним з цих підстав ОСОБА_3 також не зверталася.

Вказане спростовує доводи відповідача про те, що апеляційним судом не було надано належної оцінки факту повернення нею отриманих у борг грошових коштів.

Однак з висновком апеляційного суду в частині стягнення із відповідача на користь позивача відсотків за користування позикою погодитися не можна, виходячи із наступного.

Суди встановили, що предметом спірного договору позики є кошти в іноземній валюті - доларах США, розмір процентів його умовами не передбачено.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Вказаний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів від суми позики у розмірі 47 850, 41 грнзгідно з вимогами статті 412 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню в частині стягнення відсотків від суми позики у розмірі 47 850, 41 грн, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині щодо стягнення грошових коштів на суму 247 415,45 грн постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 процентів від суми позики у розмірі 47 850, 41 грнскасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаної частини позовних вимог.

В іншій частині постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович