Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 487/7049/18

провадження № 61-622св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - Миколаївський національний університет імені

В. О. Сухомлинського,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду

м. Миколаєва від 21 липня 2020 року у складі судді Притуляк І. О.

та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року

у складі колегії суддів:Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Миколаївський національний університет імені

В. О. Сухомлинського (далі - університет) звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про виселення із службової квартири.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач працював на різних посадах

в університеті, де під час роботи на посаді проректора з наукової роботи, був забезпечений трикімнатною службовою квартирою за адресою:

АДРЕСА_1 , яка мала бути передана йому у власність за умови роботив університеті до 2022 року, тобто у разі тривалості трудових відносин протягом десяти років. Спірна квартира була передана відповідачу в строкове користування згідно з договором позички.

Разом з тим, відповідач звільнився з університету за власним бажанням 11 липня 2018 року, пропрацювавши за контрактом лише 5 років, 10 місяців

та 10 днів.

Від отримання повідомлення зі зверненням до нього з вимогою про звільнення та повернення квартири університету, ОСОБА_1 відмовився.

Посилаючись на те, що у спірній квартирі зареєстровані відповідач з донькою

та його син, ОСОБА_2 , які відмовляються від звільнення та повернення спірної квартири, позивач, з огляду на положення статей 124 125 ЖК УРСР

та статей 387 391 ЦК України, просив:

1) зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні університетом права користування та розпорядження майном, а саме спірною квартирою, шляхом виселення відповідача з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого приміщення;

2) зобов`язати відповідача знятися з реєстраційного обліку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду

від 28 грудня 2020 року, позов задоволено частково.

Усунуто Миколаївському національному університету імені

В. О. Сухомлинського перешкоди у користуванні належним йому на праві власності майном - квартирою АДРЕСА_2 .

Виселено ОСОБА_1 з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із вказаної квартири без надання іншого приміщення. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач порушив умови пункту 4.15 контракту та пункту 1.2 договору позички, а тому позовні вимоги щодо виселення відповідача разом

з неповнолітньою донькою є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення інших осіб, які проживають з відповідачем, суд вважав їх безпідставними, оскільки позивачем не ідентифіковані ці особи, та до них, як співвідповідачів у справі позовних вимог не пред`явлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просив повідомити його про дату, час та місце розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення справи, не надали належної оцінки тому, що спірна квартира є єдиним житлом

ОСОБА_1 , і виселення є втручанням у його право мирно володіти майном.

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17. Також посилається на пункт 8 частини першої та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2020 року

та постанова Миколаївського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року

в частині зобов`язання ОСОБА_1 знятися

з реєстраційного обліку відповідно до статті 400 ЦПК України

не переглядається.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року Миколаївський національний університет імені

В. О. Сухомлинського подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,

у якому просив відмовити у її задоволенні. Зазначав, що касаційна скарга належним чином не обґрунтована, оскільки не конкретизовано, які саме порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права допустили суди попередніх інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 487/7049/18, витребувано її із Заводського районного суду м. Миколаєва та зупинено виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року до закінчення

її перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 з вересня 2003 року перебував у трудових відносинах

з університетом, де працював на різних посадах, в тому числі з 01 вересня 2012 року - на посаді завідувача кафедри екології та здоров`я людини: з ним додатково укладено контракт № 15/2012 на строк з 01 вересня 2012 року

до 31 серпня 2019 року, однією з умов якого є забезпечення відповідача,

як працівника університету, квартирою, придатною для проживання,

з можливістю її передання безоплатно у власність у разі тривалості трудових відносин між сторонами до 2022 року.

Відповідно до пункту 4.15 цього контракту звільнення відповідача за його вимогою до закінчення дії строкового трудового договору відбувається без виконання пунктів 4.12-4.13 контракту, тобто без надання житла

у безоплатне користування з подальшою передачею його у власність.

01 вересня 2012 року між сторонами укладено договір позички № 5, за яким університет на строк дії трудових відносин передав ОСОБА_1

у безоплатне користування квартиру

АДРЕСА_2 .

Ця квартира набута університетом для проживання професорсько-викладацького складу на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2011 року № 3559, з її реєстрацією у відповідному державному реєстрі, але без її включення до числа службових приміщень згідно зі статті 118 ЖК УРСР.

За умовами договору позички (пункти 1.2, 6.1.1) в разі невиконання умов контракту з науково-педагогічним працівником, або умов додаткової угоди (щодо строку трудових відносин) ОСОБА_1 зобов`язаний повернути університету квартиру АДРЕСА_2 в належному стані. Офіційне повідомлення, що надсилається іншій стороні, про порушення умов контракту або умов додаткової угоди

до контракту є підставою для одностороннього розірвання договору

до закінчення його строку.

Факт передання у безоплатне користування відповідача спірної квартири, яка визначена позивачем як службове житло, оскільки набута для проживання професорсько-викладацького складу умовою укладення між сторонами договору позички, підтверджено наказом від 05 лютого 2013 року № 32.

На виконання цього наказу та договору відповідач отримав документи

на квартиру з метою укладення договорів на отримання комунальних послуг

та здійснення реєстрації у житлі позивача.

За таких обставин ОСОБА_1 разом із сином, ОСОБА_2 ,

1989 року народження, вселилися до спірної квартири та зареєстрували місце свого проживання.

ОСОБА_1 15 жовтня 2016 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , яка у спірній квартирі не є зареєстрованою, так як має реєстрацію за іншою адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_3 , яку відповідач 30 листопада 2017 року зареєстрував не за місцем реєстрації її матері, а за своїм місцем реєстрації.

08 червня 2018 року син відповідача ОСОБА_2 набув на праві власності квартиру АДРЕСА_3 , і реєстрація у спірній квартирі відсутня.

11 липня 2018 року ОСОБА_1 подав керівництву Миколаївського національного університету заяву про звільнення з посади за власним бажанням, за наслідками розгляду якої видано наказ від 11 липня 2018 року № 187к про його звільнення з університету (т. 1, а. с. 38-39).

У зв`язку з тим що ОСОБА_1 не відпрацював строк, визначений укладеним з ним строковим трудовим договором та додатковою угодою

до нього, та на виконання пункту 6.1.1 договору позички університет на ім`я відповідача видав офіційне повідомлення про розірвання договору

та повернення предмета позички - спірної квартири у тримісячний строк

з дня звільненняз роботи.

Від отримання офіційного повідомлення 12 липня 2018 року відповідач відмовився, що зафіксовано складеним актом (т. 1, а. с. 41).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Як було встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що є предметом касаційного перегляду, між позивачем і відповідачем був укладений у простій письмовій формі договір позички квартири АДРЕСА_3 , тобто договір позички нерухомої речі.

Відповідно до статті 827 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, строк договору позички був обумовлений настанням певної події (перебування позивача і відповідача

у трудових відносин). ОСОБА_1 з вересня 2003 року перебував

у трудових відносинах з університетом, де працював на різних посадах,

в тому числіз 01 вересня 2012 року на посаді завідувача кафедри екології

та здоров`я людини. З ним додатково укладено контракт № 15/2012 на строк з 01 вересня 2012 року до 31 серпня 2019 року, однією з умов якого

є забезпечення відповідача, як працівника університету, квартирою, придатною для проживання,з можливістю її передання безоплатно

у власність, у разі тривалості трудових відносин між сторонами до 2022 року.

Отже, як позивачу, так і відповідачу при укладенні договору позички було достеменно відомо, що такий договір укладається на час роботи відповідача

в університеті і право користування предметом позички відповідач матиме лише на час перебування з позивачем у трудових відносинах. У разі тривалості трудових відносин до 2022 року, відповідач ОСОБА_1 набуде право на отримання вказаної квартири у власність. Про такі умови договору та їх правові наслідки відповідач був повідомлений заздалегідь і надав згоду на такі умови договору і відповідні правові наслідки шляхом його укладення. Такі дії відповідача є проявом свободи договору (статті 3 6 627 ЦК України).

Позивач, посилаючись на те, що у спірній квартирі зареєстровані відповідач

з донькою, які відмовляються від звільнення та повернення спірної квартири,

з огляду на положення статей 124 125 ЖК УРСР та статей 387 391 ЦК України, просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні університетом права користування та розпорядження майном, а саме спірною квартирою, шляхом виселення відповідача з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого приміщення та зобов`язання знятися

з реєстраційного обліку.

Суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення, згідно з яким виселили ОСОБА_1 з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із вказаної квартири без надання іншого приміщення.

У задоволенні позовних вимог про зобов`язання знятися з реєстраційного обліку суди відмовили.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції суд повністю погодитись не може з огляду на таке.

Оскільки університет просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні позивачем права власності на спірну квартиру шляхом його виселення та зобов`язання знятися з реєстраційного обліку,

то такі позовні вимоги спрямовані на відновлення фактичного і юридичного стану позивача, що існував до порушення його прав, а тому такі вимоги

в частині ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Обраний позивачем захист відповідає характеру порушеного права і є підставою для застосування статей 391 836 ЦК України, за якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування

та розпоряджання своїм майном.

Оцінюючи пропорційність втручання у право на житло слід відзначити таке.

Набуваючи право тимчасового користування спірною квартирою

за договором позички відповідач як користувач відповідно до укладеного договору та пункту 3 частини другої статті 833 ЦК України прийняв на себе обов`язок повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання. Такий обов`язок

у відповідача виник на підставі пунктів 1.2, 6.1.1 договору в разі невиконання умов контракту з науково-педагогічним працівником або умов додаткової угоди (щодо строку трудових відносин), оскільки відповідно до статті 835 ЦК України договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором. Оскільки договором позички було встановлено, що договір позички припиняєтьсяз припиненням трудових відносин між сторонами спору, то після припинення договору позички відповідач мав повернути предмет позички, але цього не зробив.

Оскільки 11 липня 2018 року ОСОБА_1 подав керівництву Миколаївського національного університету заяву про звільнення з посади за власним бажанням і за наслідками розгляду якої видано наказ

від 11 липня 2018 року № 187к про його звільнення з університету, а від отримання офіційного повідомлення 12 липня 2018 року відповідач відмовився, що зафіксовано складеним актом, то саме з 12 липня 2018 року у відповідача ОСОБА_1 виник обов`язок звільнити займану квартиру.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не відпрацював строк, визначений укладеним з ним строковим трудовим договором та додатковою угодою

до нього з власної ініціативи, та на виконання пункту 6.1.1 договору позички університет на ім`я відповідача видав офіційне повідомлення про розірвання договору та повернення предмета позички - спірної квартири у тримісячний строк з дня звільнення з роботи.

Якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (стаття 836 ЦК України).

Таке втручання у право на житло є пропорційним, оскільки виселення ґрунтується на наведених нормах закону і укладеного сторонами договору,

є проявою принципу свободи договору, не суперечить цілям, визначеним

у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є передбачуваним для відповідача, та є необхідним

у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради підлягають задоволенню в частині виселити ОСОБА_1

з квартири АДРЕСА_2

та зняття його з реєстраційного обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині виселити

ОСОБА_1 зі спірної квартири. Разом з тим, судові рішення підлягають зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Водночас позовні вимоги були спрямовані і на виселення інших осіб, які проживають у спірній квартирі разом з відповідачем, зокрема його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не була залучена до участі у справі.

Звертаючись до суду, Миколаївським національним університетом імені

В. О. Сухомлинського просив суд виселити ОСОБА_1 разом з усіма особами, які з ним проживають. Очевидно, що рішенням суду у цій справі вирішено питання про права, свободи, інтереси доньки відповідача водночас Миколаївським національним університетом імені В. О. Сухомлинського позов до ОСОБА_3 пред`явлено не було.

З наведених підстав рішення Заводського районного суду м. Миколаєва

від 21 липня 2020 року та постанова Миколаївського апеляційного суду

від 28 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають скасуванню.

Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень

у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, то підстав для задоволення клопотання немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам щодо законності

й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржені рішення підлягають зміні тільки в мотивувальній частині,

то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2020 року

та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року

в частині усунення Миколаївському національному університету імені

В. О. Сухомлинського перешкоди у користуванні належним йому на праві власності майном, - квартирою АДРЕСА_2

та виселення неповнолітньої ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення скасувати.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2020 року

та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року

в частині усунення Миколаївському національному університету імені

В. О. Сухомлинського перешкоди у користуванні належним йому на праві власності майном, - квартирою АДРЕСА_2

та виселення ОСОБА_1 із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. І. Крат