ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 488/1012/15

провадження № 51-1394 км 22

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_9.,

суддів ОСОБА_10., ОСОБА_11.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_12.,

прокурора ОСОБА_13.,

захисника ОСОБА_14. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_14. на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12014150050001319, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано відповідно на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто на її користь з ОСОБА_1 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 у ніч з 25 на 26 квітня 2014 року близько 00:00, перебуваючи біля будинку № 13 по просп. Корабелів Корабельного району м. Миколаєва, де відбулася суперечка та бійка з хуліганських спонукань між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на прохання ОСОБА_6 направився до місця бійки і на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли раптово та потім були зумовлені наміром ОСОБА_1 попередити дії ОСОБА_5 щодо надання опору ОСОБА_3 з приводу його неправомірних дій, маючи намір заподіяти тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_5 , усвідомлюючи характер своїх протиправних дій і не передбачаючи настання наслідків у вигляді смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити, умисно наніс ОСОБА_5 кулаками декілька ударів в обличчя та голову, від яких останній упав на ґрунтове покриття, розташоване між проїжджою частиною та пішохідною доріжкою вздовж просп. Корабелів і будинку № 13, та перебував у непритомному стані, не піднімаючись із землі.

У результаті заподіяних потерпілому ОСОБА_1 ударів потерпілому в обличчя та голову, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи МОЗ України від 29 листопада 2016 року № 388/15, ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, які складають єдиний комплекс черепно-лицевої травми, що має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та не може бути розділена на окремі ушкодження. У цьому випадку черепно-лицева травма з переломами кісток носа супроводжувалася втратою свідомості й кровотечею з розвитком механічної асфіксії, яка стала безпосередньою причиною смерті потерпілого, а положення «лежачи на спині» могло лише сприяти потраплянню крові в дихальні шляхи. Отже, між черепно-лицевою травмою та настанням смерті вбачається причинно-наслідковий зв`язок.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 03 лютого 2022 року залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_15 а вирок місцевого суду залишив без змін.

У цьому провадженні було постановлено такі судові рішення:

вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2017 року, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.119 КК, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки;

ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2018 року, якою скасовано вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2017 року та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_14. просить скасувати судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає за необхідне скаргу розглянути за її участю.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій врахували докази сторони обвинувачення, які, на її думку, є недопустимими, при цьому необґрунтовано відхилили доводи сторони захисту в цій частині.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції в частині доведення винуватості ОСОБА_1 вважає такими, що не підтверджуються доказами, дослідженими в судових засіданнях, а всі показання свідків та письмові докази (додатки до них) у провадженні ?неналежними і недопустимими, оскільки зібрано особами без процесуальних повноважень.

У доповненні до касаційної скарги від 12 вересня 2022 року захисник вказує, що у справі відсутні будь-які дані про призначення процесуальних керівників у кримінальному провадженні в ході всього періоду досудового розслідування, а саме немає постанов про призначення прокурора та групи прокурорів, тому на її думку, всі процесуальні рішення та вчинені дії є незаконними, докази ? недопустимими, висунуте ОСОБА_1 обвинувачення та погодження повідомлення про підозру виконано без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури.

Вказує про те, що висновки експертиз від 29 вересня 2014 року № 46 та від 29 листопада 2016 року № 388/15 містять суперечливі дані, за наявності яких суд не призначив іншої експертизи для усунення недоліків та протиріч і врахував саме той висновок, який складений не на користь ОСОБА_1 . За наявності суперечливих доказів, що мають істотне значення для висновків суду, суд першої інстанції не зазначив у вироку підстав, чому одні докази врахував, а інші відкинув.

Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції про належність та допустимість даних висновків експертів від 20 травня 2016 року № 41 і 29 листопада 2016 року № 388/15, захисник зазначає, що суд послався на акти судово-медичних досліджень від 23 травня 2014 року № 779 і 780, відомості яких були використані в ході проведення експертиз у 2014 і 2016 роках, та які всупереч вимогам ч. 2 ст. 23 КПК не було безпосередньо досліджено в судовому засіданні.

Посилається на те, що врахований судом експертний висновок від 29 листопада 2016 року № 388/15, складений на підставі даних, що містяться в попередніх експертних дослідженнях від 27 травня 2014 року № 370, від 30 травня 2014 року № 1164, від 29 вересня 2014 року № 46, які суд виключив із числа доказів у провадженні через їх недопустимість. Захисник вважає, що висновок від 29 листопада 2016 року № 388/15 є недопустимим доказом з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та доктрини плодів отруйного дерева.

Згідно з даними висновку експерта від 29 квітня 2014 року № 95, у ОСОБА_1 виявлено тілесні ушкодження, що, з урахуванням показань потерпілого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , підтверджує позицію обвинуваченого стосовно відсутності в нього умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до його смерті, та наявності в його діях самозахисту від ударів ОСОБА_5 . На думку захисника, апеляційний суд не з`ясував зазначених обставин вчинення кримінального правопорушення, формально перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту.

Тому вважає, що кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК є неправильною.

Захисник вказує на те, що матеріалами кримінального провадження не підтверджена зазначена судом у вироку інформація стосовно проходження ОСОБА_1 служби у спецпідрозділі ВВ МВС України «ІНФОРМАЦІЯ_2, про наявність у нього навиків рукопашного бою, тому є безпідставними обґрунтування суду щодо умислу в ОСОБА_1 на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому з настанням смерті.

Зазначає про порушення права на захист, оскільки на досудовому слідстві в період з 26 квітня 2014 року та до моменту вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру, всі процесуальні дії було з ним проведено в якості свідка, при цьому зібрані докази надалі було використано для доведення його вини.

Стверджує про невиконання стороною обвинувачення вимог частин 3 і 9 ст. 290 КПК, оскільки стороні захисту та обвинуваченому не відкрито матеріалів кримінального провадження, у тому числі речових доказів та дисків із відеозаписами слідчих експериментів, при цьому у справі відсутній протокол доступу до матеріалів провадження, що призвело до неможливості оцінки стороною захисту доказів у кримінальному провадженні, на що суд не звернув уваги.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_13. просила касаційну скаргу сторони захисту залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Захисник ОСОБА_14. підтримала касаційну скаргу, просила скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд кримінального провадження, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Таким чином, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій вимог КПК, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели ці суди належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.

На думку колегії суддів, неспроможними є твердження захисника про те, що висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_1 не підтверджуються доказами, дослідженими в судових засіданнях.

Суд першої інстанції врахував та навів у вироку докази винуватості ОСОБА_1 , а саме: показання в суді обвинуваченого, який визнав вину частково, показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , дані слідчих експериментів від 26 квітня та 02 вересня 2014 року (т.1, а.п.180-191, т.2, а.п.68-79) з участю цих свідків, дані висновків експертних досліджень від 29 листопада 2016 року № 388/15, від 20 травня 2016 року №41. Суд дослідив усі висновки експертів, що містяться в провадженні й дав їм окрему оцінку, навівши мотиви у вироку.

Посилання захисника у скарзі на недопустимість даних висновків судово - медичних експертиз є безпідставними. Щодо висновків від 27 травня 2014 року № 370, 30 травня 2014 року № 1164, 29 вересня 2014 року № 46, то суд першої інстанції не визнавав їх недопустимими, а з огляду на наявні суперечності визнав недостовірними доказами.

Саме тому, місцевий суд призначив комісійну судово - медичну експертизу, взяв до уваги висновок від 29 листопада 2016 року № 388/15 та зазначив у вироку, що ця експертиза у жодного із учасників кримінального провадження сумнівів не викликала, даних, які б свідчили про необґрунтованість зазначеного висновку, або таких, які б викликали сумніви в його правильності, матеріали справи не містять. Порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи суд першої інстанції не встановив.

Матеріали кримінального провадження не містять даних про наявність клопотань щодо призначення іншої експертизи для усунення недоліків.

Щодо не дослідження судом актів судово-медичних досліджень від 23 травня 2014 року № 779 і № 780, дані яких було використано у ході проведення інших експертних досліджень, то з огляду на положення ст. 22 КПК щодо змагальності як однієї з основних засад кримінального провадження, слід зазначити, що у справі відсутні будь-які клопотання сторони захисту про дослідження цих актів чи зауваження до них.

Суд не погоджується з доводами сторони захисту щодо відсутності в ОСОБА_1 умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що потягли його смерть. Як установлено судами попередніх інстанцій між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з одного боку, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з іншого, виникла суперечка і бійка, під час якої вони завдали ударів один одному.

Тому, на думку Суду, наявність у ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень відповідно до даних висновку експерта від 29 квітня 2014 року № 95 (т.1, а.п. 192), не спростовує фактичних обставин вчиненого обвинуваченим злочину. Судами не встановлено факту суспільно небезпечного посягання в діях потерпілого ОСОБА_5 , яке б вимагало його негайного відвернення чи припинення обвинуваченим, шляхом завдання потерпілому чисельних ушкоджень тяжкого ступеню, які складають єдиний комплекс черепно-лицевої травми з переломами кісток носа.

Апеляційний суд, обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині, зважив на аналогічні доводи апеляційної скарги та зазначив в ухвалі про те, що потерпілий не вчиняв ніяких дій, не висловлював погроз, які б загрожували життю і здоров`ю обвинуваченого чи інших осіб, при цьому не було встановлено доказів на підтвердження того, що потерпілий першим напав на обвинуваченого. При з`ясуванні змісту та спрямованості умислу судами враховано сукупність обставин вчиненого діяння, спосіб, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, нанесених ОСОБА_1 потерпілому.

Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 завдаючи зі значною силою декілька ударів у життєво важливий орган потерпілого, достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров`ю потерпілого, тому вчинене виключає можливість кваліфікації дій за ч. 1 ст.119 КК.

Колегія суддів вважає непереконливими посилання захисника на те, що матеріалами кримінального провадження не підтверджена інформація щодо проходження ОСОБА_1 служби в спецпідрозділі ВВ МВС України ІНФОРМАЦІЯ_3 й відсутні дані про наявність у нього навиків рукопашного бою.

У матеріалах кримінального провадження містяться дані про особу ОСОБА_1 ,що підтверджують проходження ним служби спеціального призначення у військовій частині № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4» та структурі МВС України. Урахувавши ці відомості, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обвинувачений мав навички у конфліктних ситуаціях й міг завдавати сильного удару, тому вважав достовірно встановленим те, що ОСОБА_1 стоячи обличчям до потерпілого, кулаком правої руки цілеспрямовано і з великою силою наніс ОСОБА_5 декілька ударів у життєво важливий орган - голову (т. 2, а.п.162, 163).

Доводи сторони захисту про порушення права на захист обвинуваченого, оскільки частина доказів на досудовому слідстві була зібрана, коли ОСОБА_1 перебував у статусі свідка є неспроможними. Адже, суди попередніх інстанцій, відповідно до вимог ст. 95 КПК не посилалися на показання обвинуваченого, отримані в той період, а відібрання у нього зразків крові не є порушенням права на захист.

Щодо доводів захисника про проведення досудового розслідування у цьому провадженні не уповноваженими посадовими особами, слід зазначити таке.

У постанові від 14 лютого 2022 року (провадження № 51- 4963кмо 20) Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок про те, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано не уповноваженими особами.

Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

Враховуючи висновок Верховного Суду, колегія суддів бере до уваги надані прокурором під час касаційного розгляду провадження в судовому засіданні копії постанов: про призначення групи прокурорів від 26 квітня 2014 року, проведення досудового розслідування групою слідчих від 27 серпня 2014 року, призначення групи слідчих від 26 квітня 2014 року.

Крім того, у реєстрі матеріалів досудового розслідування зазначено про наявність в провадженні постанов про призначення групи слідчих, проведення досудового розслідування групою слідчих, постанови від 28 квітня 2015 року про заміну прокурорів. З витягу ЄРДР від 26 квітня 2014 року про надходження заяви щодо вчинення кримінального правопорушення слідує те, що у кримінальному провадженні брали участь група прокурорів та група слідчих (т.1, а.п. 12-13, а.п. 64, 124).

Водночас, із матеріалів кримінального провадження убачається, що сторона захисту не була позбавлена можливості заявляти клопотання про витребування зазначених вище постанов у ході розгляду цього кримінального провадження, а також будь-яких інших процесуальних документів, які вважала за необхідне дослідити під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій. Свої заперечення з приводу відсутності відповідних постанов захисник висловила лише в доповненнях до касаційної скарги.

З доводами захисника про невиконання стороною обвинувачення вимог частин 3 і 9 ст. 290 КПК, колегія суддів не погоджується. Із реєстру матеріалів досудового розслідування видно, що ОСОБА_1 04 березня 2015 року було повідомлено про відкриття матеріалів кримінального провадження та цього ж дня надано доступ до матеріалів провадження підозрюваному ОСОБА_1 , 03 вересня 2014 року надано можливість перегляду відеозаписів слідчих експериментів з участю сторін провадження (т. 1, а.п. 11). У матеріалах справи є розписка ОСОБА_1 про отримання обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, що містить підпис обвинуваченого та захисника, будь-яких зауважень ними не зазначено (т. 1, а.п.19).

Принцип диспозитивності (ст. 26 КПК), який є однією з основних засад кримінального провадження, передбачає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК.

У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які заперечення сторони захисту, заяви щодо допустимості доказів або відкриття конкретних доказів як під час розгляду справи судом першої інстанції так і в апеляційному суді.

Суд вважає неспроможними доводи захисника про те, що судами не досліджено усі обставини кримінального правопорушення, не допитано усіх свідків, про допит яких заявляла сторона захисту в апеляційному суді, безпідставно відхилено доводи про недопустимість доказів сторони обвинувачення, що апеляційний суд формально дослідив матеріали кримінального провадження та постановив незаконне і необґрунтоване судове рішення.

Із матеріалів кримінального провадження, зокрема, звукозапису судового засідання від 18 березня 2021 року, під час апеляційного розгляду вбачається, що суд задовольнив усне клопотання сторони захисту та письмове клопотання прокурора про часткове дослідження доказів, а саме письмових доказів і даних про особу обвинуваченого, без допиту свідків, а стосовно інших доказів вирішив, що їх досліджувати недоцільно (т. 4, а.п.260 - 269, т. 5, а.п. 12). Крім того, у ході розгляду справи в суді першої інстанції в період з 01 квітня по 23 вересня 2015 року, проведено допит усіх учасників та свідків, про виклик яких сторона захисту ставила питання в апеляційній скарзі (т. 2, а.п. 191 - 230).

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є обґрунтованими і відповідають вимогам статей 370 374 419 КПК, у них наведено відповідні мотиви з яких виходили суди при постановленні рішень та положення закону якими вони керувалися.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни чи скасування судових рішень, у провадженні не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга захисника ОСОБА_14. задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_14.- без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11