ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2022 року
м. Київ
справа №488/2098/16-а
адміністративне провадження № К/9901/11276/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу № 488/2098/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (головуючий суддя Скрипченко В.О., судді: Димерлій О.О., Осіпов Ю.В.),
ВСТАНОВИВ:
18 травня 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі також - відповідач, Департамент), в якому просив:
- визнати неправомірними дії Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо ненарахування та невиплати позивачу в 2016 році щорічної разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій до 5 травня, що передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов`язати Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської Ради нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій, що передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням проведених виплат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є учасником бойових дій, а тому відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Однак, у 2016 році така допомога була виплачена йому у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 141, що є значно нижчим, ніж передбачено нормами вищевказаного закону, що, як вважає позивач, свідчить про порушення його права на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Постановою Корабельного районного суду м.Миколаєва від 02.08.2016 позов задоволено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
Позивачу проведено виплату щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій до 05 травня 2016 року у розмірі 920,00 грн.
Виплачуючи позивачу грошову допомогу у зазначеному розмірі, відповідач керувався вимогами п. 26 Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Не погоджуючись з розміром зазначеної допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при нарахуванні та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради неправомірно застосував постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року за №141 Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Така допомога, як вказав суд, має бути нарахована та виплачена у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Кабінет Міністрів України уповноважений на підставі конкретних положень закону, прийнятого Верховною Радою України, та з метою забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту, визначати розміри соціальних виплат, а тому виплачуючи позивачу в 2016 році допомогу до 5 травня в розмірах, визначених постановою КМУ від 02.03.2016р. №141, відповідач діяв у межах повноважень та у відповідності до законів та Конституції України.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Позивач у своїй касаційній скарзі наголошує, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141, оскільки вона (постанова) є такою, що звужує обсяг передбачених Конституцією України та Законами України прав на соціальний захист учасника бойових дій.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог такої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким встановлено, що норми і положення ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.03.2016 № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою визначено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв`язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: учасникам бойових дій - 920 грн.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
Верховний Суд звертає увагу, що зазначене рішення Конституційного суду України винесено за результатом розгляду конституційного подання народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
Згідно з п. 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 14, 22, 37 та ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Перед Конституційним Судом України було поставлено питання: чи обмежує конституційні права громадян факт надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами, залежно від наявності фінансового ресурсу?
Як вже зазначено вище, Конституційний Суд України дійшов правового висновку, що такі дії органів державної влади відповідають Конституції України та є допустимими.
Також, колегія суддів зазначає, що положення Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено зазначеним вище п. 26, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому є обов`язковими до виконання.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами (шляхом прийняття Закону України від 28.12.2014 №79-VІІІ), не є порушенням конституційних прав громадян.
Як вже було вказано у цій постанові, на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.03.2016 № 141, якою визначено, що для учасників бойових дій розмір щорічної грошової допомоги до 5-го травня складає: у 2016 році - 920,00 грн.
З огляду на викладене, виплативши позивачу допомогу до 5 травня в розмірі 920,00 грн., встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №141, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України, оскільки згідно приписів Бюджетного кодексу України саме на Кабінет Міністрів України покладено визначення порядку та розміру зазначеної разової грошової допомоги, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у сукупності із Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.02.2018 (справа №713/62/17) та від 07.03.2018 (справа №348/2100/16) і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Що ж до заяви позивача від 27.09.2021, у якій останній просить розглянути цю справу з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18), то колегія суддів зазначає наступне.
Так, пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі N 1-247/2018(3393/18) встановлено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також, згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відтак, наявність Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі N 1-247/2018(3393/18) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом апеляційної інстанції помилки при вирішенні спору, крім того, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Керуючись статтями 341 343 350 356 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 у справі №488/2098/16-а - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.Л. Мороз А.І. Рибачук А.Ю. Бучик