Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 488/3103/17-ц

провадження № 61-12010св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корабельного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року у складі судді Лазаревої Г. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Кушнірової Т. Б., Локтіонової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона з 22 липня 2006 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2017 року. Під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 .

Вказувала, що у період шлюбних відносин 06 вересня 2011 року ними було придбано земельну ділянку площею 1 000 кв. м за № 1 «Л», що розташована в АДРЕСА_1 . Восени того ж року на даній земельній ділянці ними розпочато будівельні роботи, які у грудні 2012 року закінчилися, та ОСОБА_2 було подано до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації будівництва житлового будинку з мансардою за вказаною адресою.

Відповідно до декларації вказане будівництво вважається закінченим та готовим до експлуатації. Вказувала, що роботи з будівництва проводились за сумісні кошти, проте її внесок був набагато більшим, оскільки з 2000 по 2010 роки вона займалась підприємницькою діяльністю. Також нею було продано належну їй земельну ділянку по АДРЕСА_1 , частку у статутному капіталі ТОВ «Кордон» та її родичами повернуто борги, всі кошти пішли на здійснення спірного будівництва.

Зазначала, що у 2012 році ОСОБА_2 потрапив у ДТП та йому було встановлено інвалідність, в зв'язку з чим протягом 2012-2013 років він не мав можливості працювати, потребував стороннього догляду.

Крім того, посилалась на те, що ОСОБА_2 ухиляється від сплати аліментів на утримання їхньої спільної дитини.

На теперішній час відповідач не зареєстрував право власності на цей об`єкт будівництва, чим порушуються її права.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати спільною сумісною власністю: об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 48101366600:07:002:0012 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за нею права власності на 3/4 частини даного об`єкту незавершеного будівництва та 1/2 частину земельної ділянки.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 1 000 кв. м за № 1 «Л», що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 48101366600:07:002:0012, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 1 000 кв. м, за № 1 «Л», що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 48101366600:07:002:0012.

Визнано об`єкт незавершеного будівництва, що розташований на земельній ділянці площею 1 000 кв. м, за № 1 «Л», яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 48101366600:07:002:0012, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини об`єкту незавершеного будівництва спільної сумісної власності, що розташований на земельній ділянці площею 1 000 кв. м, за № 1 «Л», що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 48101366600:07:002:0012.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, оскільки земельна ділянка була придбана у період перебування сторін у шлюбі, є підстави для визнання її спільною сумісною власністю та визначенням кожному з колишнього подружжя по 1/2 частині. Крім того, враховуючи те, що обставини участі обох сторін у будівництві спірного будинку знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання його спільною сумісною власністю подружжя.

Визначаючи за ОСОБА_1 3/4 частки спірного будинку, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не менше половини часу будівництва не мав можливості працювати, не мав доходів, а будівництво в цей час здійснювалось за кошти позивача, яка працювала та одержувала дохід та здійснила продаж належного їй майна. Крім того, судом також було враховано, що ОСОБА_2 не доведено внесення своїх значних коштів у будівництво будинку та наявність у нього заборгованості по сплаті аліментів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва змінено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку об`єкту незавершеного будівництва, що розташований на земельній ділянці площею 1 000 кв. м, за АДРЕСА_1 , кадастровий номер 48101366600:07:002:0012.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо можливості відступлення від рівності часток у спільному майні подружжя на користь позивача є помилковими, оскільки обставини, якими обґрунтовано підстави для збільшення останній частки при поділі об`єкта незавершеного будівництва, не знайшли свого підтвердження, а тому такий підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частках відповідно до частини першої статті 70 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суд першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що апеляційним судом було залишено поза увагою важливі факти придбання ним майна за особисті кошти, що не були набуті під час перебування у шлюбі. Зазначає, що апеляційний суд встановив факт отримання ним предоплати за продаж індивідуального майна (квартири) у розмірі, достатньому для придбання земельної ділянки. Однак суд відмовився враховувати факт отримання ним коштів за продаж майна, яке було набуто до шлюбу, за рахунок яких було придбано земельну ділянку.

Крім того, не було враховано факт отримання коштів на будівництво нерухомого майна виключно на підставах інвестиційного договору, за яким придбана ним земельна ділянка мала бути обмінена на квартиру, яка б набула статусу спільного майна подружжя. Проте, вирішуючи спір, суд вийшов за межі повноважень та втрутився у договірні відносини сторін по справі із третьою особою, заяву якої про залучення в якості співвідповідача залишено без розгляду.

Посилається на те, що спір про поділ спільного майна подружжя між сторонами цієї справи вже було вирішено в Очаківському міськрайонному суді Миколаївської області і рішення набрало законної сили.

Вказує, що спірна земельна ділянка не належить до спільного майна подружжя та не підлягає поділу, бо є його власністю, оскільки набута ним за рахунок власних коштів, отриманих за відчуження квартири, набутої до шлюбних відносин із позивачем.

Також зазначає, що ані він, ані позивач, не здійснювали будівництво спірного будинку (об`єкт незавершеного будівництва), оскільки обставини справи свідчать про укладення угоди між ним та третьою особою, у заяві якої про залучення в якості учасника справи було відмовлено. Умовами вказаної угоди ним було надано відповідний дозвіл на здійснення будівництва будинку із обслуговуючими спорудами на спірній земельній ділянці, яка є його приватною власністю, виключно за рахунок коштів третьої особи.

Отже, вважає, що доречним було б залучення до справи ОСОБА_4 , за кошти та засобами якого здійснювалося та продовжує здійснювтися будівництво спірного будинку (об'єкта незавершеного будівництва).

Вказує, що необхідно закрити провадження у цій справі, оскільки Корабельним районним судом м. Миколаєва було відкрито провадження у справі, яка розглядається з таких самих позовних вимог між тими сторонами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони по справі перебували у зареєстрованому 22 липня 2006 року шлюбі. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2017 року шлюб між ними розірвано. Під час перебування у шлюбі в них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

За договором купівлі - продажу від 06 вересня 2011 року під час шлюбу сторін на ім`я відповідача ОСОБА_2 була придбана земельна ділянка площею 1000 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 за 11 955 грн.

Відповідно до звіту експертної оцінки вартість спірної земельної ділянки на 26 липня 2017 року становить 55 400 грн.

Починаючи з грудня 2011 року на цій земельній ділянки сторони почали будувати житловий будинок.

Відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 08 січня 2013 року на вищезазначеній земельній ділянці 12 грудня 2011 року розпочато та 21 грудня 2012 року закінчено будівництво житлового будинку з мансардою загальною площею 246.9 кв. м, будівництво спірного будинку вважається закінченим та він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, однак його не прийнято до експлуатації та не оформлено право власності на нього, що сторонами не заперечується.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положенням статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

ОСОБА_1 подано позов про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, а саме: земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 1 000 кв. м за № 1 «Л», що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 48101366600:07:002:0012 та об`єкта незавершеного будівництва, що розташований на вказаній земельній ділянці.

Судами встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 липня 2006 року по 27 липня 2017 року.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 1 000 кв. м за № 1 «Л», що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 48101366600:07:002:0012, є його особистою приватною власністю, оскільки була придбана за кошти, які він отримав від продажу квартири АДРЕСА_2 , придбаної до шлюбу.

Судами встановлено, що за договором купівлі - продажу від 06 вересня 2011 року ОСОБА_2 була придбана земельна ділянка площею 1000 кв. м за №1 «Л», що розташована в АДРЕСА_1 , за 11 955 грн.

Разом із тим, договір купівлі-продажу його квартири АДРЕСА_2 було укладено між ним та ОСОБА_5 09 вересня 2011 року, тобто після придбання ним спірної земельної ділянки.

Крім того, 29 серпня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір про передачу авансу в рахунок забезпечення договору купівлі-продажу квартири, відповідно до якого відповідач отримав аванс у розмірі 4 000 грн та 500 доларів США, проте доказів того, що вказані кошти було використано на придбання спірної земельної ділянки, не надано, з урахуванням того, що договір про передачу авансу укладено з однією особою, а квартиру продано іншій.

Отже, суди попередніх інстанцій, визначаючи земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 1 000 кв. м за № 1 «Л», що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 48101366600:07:002:0012, спільною сумісною власністю подружжя із рівними частками дійшли правильного висновку, що ОСОБА_6 не доведено, що вказана земельна ділянка була придбана ним за власні кошти.

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350 351 ЦК України), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України), «об`єкт будівництва» (статті 876 877 879-881 883 ЦК України), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, необхідно визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду, оскільки її фізичне створення розпочато, однак не завершено.

Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 і, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 158/2404/13-ц (провадження № 61-21466св18).

Положення статті 12 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які данні, ні підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині поділу об`єкта незавершеного будівництва між сторонами, дійшов правильного висновку про те, що докази, надані позивачем, як на підставу для відступу від рівності часток у спільному майні, не підтверджують заявлені нею вимоги в цій частині позову, а тому визнав за кожним з подружжя по 1/2 частині, що відповідає частині першій статті 70 СК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що спірний об'єкт незавершеного будівництва було побудовано іншою людиною - ОСОБА_4 та за його кошти, однак ці доводи не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій не надано жодного доказу на підтвердження своїх посилань, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, з декларації про готовність об'єкта до експлуатації вбачається, що замовником будівництва житлового будинку з масандрою по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , а відповідно до пункту 4 вказаної декларації будівництво здійснювалось власними силами.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у залученні до участі у справі особи, яка за власні кошти побудувала спірний об'єкт незавершеного будівництва, з огляду на таке.

З ухвали Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2018 року вбачається, що 01 листопада 2018 року відповідачем було усно заявлено клопотання про залучення до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю «Теодора» з тих підстав, що за кошти вказаного товариства здійснюється будівництво об'єкту незавершеного будівництва.

Вказаною ухвалою ОСОБА_2 у задоволенні клопотання було відмовлено, оскільки таке клопотання було заявлено в порушення статей 52 53 ЦПК України, тобто після першого судового засідання та того, що останнім не надано документів, які б свідчили про причетність зазначеного товариства до вказаної справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що необхідно закрити провадження у справі, тому що Корабельний районний суд м. Миколаєва відкрив провадження у справі, яка переглядається, під час розгляду таких самих позовних вимог між тими сторонами у іншому суді, не можуть бути прийняті з огляду на таке.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, а саме: земельної ділянки площею 0,25 га, що знаходиться по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 4825183203:02:006:0012 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Просив визнати за ним та ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку у розмірі 1/2 частини кожному.

20 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання житлового будинку з масандрою по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею право власності на 3/4 частини будинку.

29 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Очаківського міськрайонному суді Миколаївської області із заявою про залишення її зустрічних позовних вимог без розгляду.

Ухвалою Очаківського міськрайонному суді Миколаївської області від 27 листопада 2017 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання житлового будинку з масандрою по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею право власності на 3/4 частини будинку залишено без розгляду.

До Корабельного районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 із вказаним позовом звернулась 30 серпня 2017 року.

Оскаржуване в апеляційному порядку ОСОБА_2 рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва ухвалено 18 лютого 2019 року.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права під час відкриття провадження у справі, яка переглядається.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили частково позов ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року у незміненій частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович