Постанова

Іменем України

30 березня 2022 року

м. Київ

справа № 489/3425/19

провадження № 61-13878св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року у складі судді Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» (далі - ТОВ «Ніконджитбудсервіс») про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та стягнення майнової шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником кімнат

АДРЕСА_1 , які вона придбала на публічних торгах.

ОСОБА_2 була заселена у гуртожиток у жовтні 1980 року, як працівник цеху № 15 Миколаївського заводу конденсаторів на ліжко-місце у кімнату № 503.

У вересні 1984 року ОСОБА_2 виселилась з гуртожитку, виписалася

за адресою: АДРЕСА_2 та не мешкала у гуртожитку

до 2004 року.

17 березня 2004 року ОСОБА_2 знов вселилась у гуртожиток

на АДРЕСА_3 , але вже на підставі договору найму

з ТОВ «Ніконджитбудсервіс», та на цій підставі зареєстрована в спірних приміщеннях, а саме кімнатах 612-613 разом зі своєю родиною, яка складається з 3-х осіб.

Посилаючись на відсутність правових підстав для проживання відповідачів

у належних їй на праві власності кімнатах, позивач просила усунути перешкоди

у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3

та ОСОБА_4 зі спірних житлових приміщень. Крім того, просила стягнути

з відповідачів матеріальну шкоду, яка полягає у неотриманні нею платежів

за оренду кімнат у сумі 16 000,00 грн та експлуатаційні витрати у розмірі

910,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року провадження в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з кімнат №

АДРЕСА_1 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування експлуатаційних витрат

за користування житлом 910,00 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року ухвалу

та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2014 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2014 року, ухвалено рішення у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3

та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, суди дійшли висновку, що не є підставою для виселення осіб сам факт переходу права власності на майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. ОСОБА_2 та члени її сім`ї набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право

на мирне володіння майном.

Крім того, що під час придбання спірних кімнат з прилюдних торгів позивач мала можливість виявити, що відповідачі проживають та зареєстровані у кімнатах № № 612-613 гуртожитку, тобто мала реальну можливість дізнатися про обтяження житлових приміщень у вигляді права користування ними відповідачами і таким чином ОСОБА_1 могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, однак не здійснила достатньої належної обачності при придбанні спірних кімнат з прилюдних торгів.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів збитків у розмірі 16 000,00 грн не підлягають задоволенню за недоведеністю. Водночас, враховуючи доведеність факту, що в період з листопада 2018 року по 30 квітня 2019 року

та за червень 2019 року позивач несла експлуатаційні витрати власника

за кімнати № 612-613 гуртожитку, якими фактично не користувалась,

що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг

та договором № 612, 613/6, а тому вимоги про відшкодування їй цих витрат підлягають задоволенню та стягненню з відповідачів в солідарному порядку

у розмірі 910,00 грн (130,00 грн х 7 місяців).

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення

в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні кімнатами, шляхом виселення відповідачів та у стягнення 16 000,00 грн майнової шкоди скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що у 2004 році ОСОБА_2 вселилась у спірні кімнати на підставі договору найму,

а не як працівника певного підприємства. Вказані приміщення взагалі втратили статус гуртожитку, оскільки стали належати позивачу на праві приватної власності, факт проживання у цих приміщеннях відповідачів позбавляє позивача можливості вільно розпоряджатись власністю.

Також посилається на висновки Верховного Суду викладені в постанові

від 16 грудня 2020 року у справі № 331/5545/17.

Судові рішення оскаржено в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні кімнатами, шляхом виселення ОСОБА_3

та ОСОБА_4 та у стягнення 16 000,00 грн майнової шкоди, а тому

з урахуванням вимог статті 400 ЦПК України оскаржувані рішення в частині стягнення з відповідачів у солідарному порядку експлуатаційних витрат у розмірі 910,00 грн не є предметом касаційного перегляду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 489/3425/19, витребувано її з Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з житлових приміщень блоку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 була заселена до гуртожитку у жовтні 1980 року у зв`язку

з роботою на підприємстві Миколаївського заводу конденсаторів, а 17 березня 2004 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ніконджитбудсервіс» укладено договір користування площею житлових кімнат, згідно якого ОСОБА_2 та її родині надані кімнати № НОМЕР_1 вказаного гуртожитку.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2014 року, що набрало законної сили 01 грудня 2014 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод

у користуванні та розпорядженні житловою площею шляхом виселення. Вказане рішення мотивовано тим, що відповідач вселилася в гуртожиток у зв`язку

з трудовими відносинами та по теперішній час проживає в ньому, а тому в силу положень статті 125 ЖК України не може бути виселена без надання їй іншого жилого приміщення.

Згідно з копіями паспортів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 14 жовтня 1993 року, а ОСОБА_4 з 05 липня 2001 року зареєстровані в кімнаті АДРЕСА_4 , а після укладення договору від 17 березня 2004 року, а саме з 18 березня 2004 року в кімнатах № 612-613

за цією ж адресою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 770 ЦК України визначено, що у разі зміни власника речі, переданої

у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Відповідно до статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату

за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування

є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 16 000,00 грн майнової шкоди, оскільки правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку

і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин

з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг).

З урахуванням того, що позивач не надала доказів обґрунтованості вимог щодо неотримання нею орендної плати за фактичне користування спірними кімнатами відповідачами в зазначеному розмірі, з урахуванням того, що будь-які договірні відносини між сторонами відсутні, суди дійшли обґрунтованого висновку,

що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів збитків у розмірі

16 000,00 грн не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки суду першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі, що містяться

у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 331/5545/17.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно

до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року

та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська