ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2025 року

м. Київ

справа № 490/6049/22

провадження № 61-15767св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з нього заборгованість за розпискою в сумі 43 084,00 доларів США.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що відповідач у період спільного проживання отримав від неїу борг грошові кошти в розмірі 40 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути 01 червня 2020 року.

Проте свої зобов`язання з повернення позики не виконав. Заборгованість відповідача складає 43 084 доларів США, з яких: 40 000,00 доларів США - сума основного боргу, 3 084,00 доларів США - 3% річних.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 липня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 15 листопада 2019 року в сумі 43 084,00 доларів США, з яких: 40 000,00 доларів США - основна заборгованість; 3 084,00 доларів США - 3% річних.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 405,00 грн судового збору, сплаченого за подання позову.

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позову. Факт укладення сторонами договору позики підтверджується розпискою від 15 листопада 2019 року.

Оскільки відповідач свої зобов`язання не виконав, наявні підстави для стягнення з нього суми боргу разом з нарахованими на підставі частини другої статті 625 ЦК України процентами.

Додатковим рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 липня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 липня 2024 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не довела факт укладення договору позики. Розписка від 15 листопада 2019 року цей факт не підтверджує, оскільки не містить істотної умови договору позики щодо отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме в позику.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2020 року в справі № 370/3538/18, від 24 січня 2024 року в справі № 686/18121/21, від 10 квітня 2024 року в справі № 755/5942/20, від 07 серпня 2024 року в справі № 759/7103/23, від 28 жовтня 2024 року в справі № 501/497/23, від 28 жовтня 2024 року в справі № 674/908/23.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що розписка від 15 листопада 2019 року за формою та змістом відповідає вимогам статей 1046 1047 ЦК України, у ній зазначені всі істотні умови, зокрема особисті дані позичальника, сума позики, дата повернення.

Відповідач не довів, що між ними виникли правовідносини щодо поділу майна подружжя, а не з договору позики.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідач через представника ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Також відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 4, 5 статті 396 ЦПК України.

Перевіривши доводи відповідача, підстав для закриття касаційного провадження у справі Верховний Суд не встановив.

У касаційній скарзі позивач просить розгляд справи проводити в судовому засіданні за її та її представника участі.

Оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

15 листопада 2019 року ОСОБА_2 написав розписку про те, що станом на 15 листопада 2019 року заборгував ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 40 000,00 доларів США. Зобов`язується повернути грошові кошти в повному обсязі до 01 червня 2020 року.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка відповідач ОСОБА_2 не заперечував підписання розписки, проте заперечував проти того, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 40 000,00 доларів США.

Відповідач пояснив, що на час написання розписки між ним і ОСОБА_1 перестали існувати фактичні шлюбні відносини та постало питання про розірвання шлюбу та поділ спільно нажитого майна.

Цією розпискою вони домовились оформити розмір виплати позивачу компенсації за її частку в спільному майні подружжя. Проте 01 червня 2020 року позивач відмовилась від визначеного в розписці розміру компенсації й збільшила свої вимоги до 100 000,00 доларів США, у зв`язку з чим він не сплатив їй передбачені в розписці 40 000,00 доларів США.

Надалі питання про поділ спільного майна сторін вирішено ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 30 травня 2024 року в справі № 488/240/21, якою затверджено укладену між ними мирову угоду.

На виконання цієї ухвали суду ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 100 000,00 доларів США у рахунок компенсації за частку в спільному майні подружжя, про що свідчать відповідні розписки та платіжна інструкція.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року в справі № 629/5364/13-ц зроблено висновок про те, що факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження виникнення зобов`язань за договором позики позивач надала суду розписку від 15 листопада 2019 року.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, зміст цієї розписки не дає можливості встановити факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів саме в позику та момент їх отримання, що є обов`язковою та істотною умовою договору позики.

У своїх поясненнях у суді першої інстанції ОСОБА_1 зазначала, що в момент підписання відповідачем розписки передачі коштів не було. Водночас, коли саме відбувалася передача коштів, вона не пам`ятає (протокол судового засідання від 08 липня 2024 року, а.с. 108-111).

Відповідач, у свою чергу, заперечував факт отримання грошових коштів у борг від позивача та зазначав, що розписка була написана з метою врегулювання питання поділу майна подружжя. Такі пояснення відповідач надав як свідок, що відповідно до вимог ЦПК України визнається одним із доказів у справі.

Дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності та співставленні, надавши їм належну оцінку, установивши відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтвердили отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 40 000,00 доларів США та момент їх отримання, що є істотною умовою договору позики, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у позові у зв`язку із недоведеністю позивачем факту укладення договору позики.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко