ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 490/7829/23

провадження № 61-16525св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року у складі колегії суддів Серебрякової Т. В., Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 08 лютого 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і відповідачем укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана ним анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на сайті банку, становлять договір про надання банківських послуг.

Взятий на себе обов`язок банк виконав належним чином, водночас позичальник належним чином своїх договірних зобов`язань не дотримав, у зв`язку із чим станом на 17 липня 2023 року утворилася заборгованість за вказаним договором у розмірі 93 008,64 грн, з яких 75 537,53 грн - заборгованість за кредитом, 17 471,11 грн - за відсотками за користування кредитом.

Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило позов задовольнити, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 08 лютого 2011 року у розмірі 93 008,64 грн, а також судові витрати - 2 684,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 04 вересня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 лютого 2011 року в сумі 4 732,86 грн.

В іншій частині позову відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду обґрунтовано тим, що сторони перебувають у правовідносинах, підставою виникнення яких є дійсний договір про надання банківських послуг від 08 лютого 2011 року. Позивач надав докази на підтвердження часткової заборгованості позичальника за основною сумою кредиту, але підстав для стягнення процентів за цим договором суд не встановив.

Місцевий суд зазначив, що відповідно до виписки з особового рахунку відповідача за період з 08 лютого 2011 року до 20 липня 2023 року відбулося списання грошових коштів (переказ з картки) 27 травня 2022 року у розмірі 69 342,00 грн. Проте позивач не надав доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання таких коштів, невідкладно повідомив позивача про цей факт.

Крім того, відповідач звернувся до органу Національної поліції та повідомив про злочин, щодо якого ведуться слідчі дії.

Врахувавши вказане та дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, зокрема матеріали кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу у розмірі 69 342,00 грн.

Частково задовольнивши позов, суд першої інстанції керувався тим, що згідно з випискою за картковим рахунком у відповідача станом на 27 травня 2022 року існувала заборгованість за тілом кредиту у сумі 4 754,05 грн, а після 27 травня 2022 року в період з 16 червня 2022 року до 27 червня 2022 року він використав кредитні кошти у сумі 3 528,81 грн, що разом становить 8 282,86 грн. Водночас суд взяв до уваги, що у період з 14 червня 2022 року до 12 липня 2022 року відповідач вніс на картковий рахунок кошти в сумі 3 550,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти АТ КБ «ПриватБанк» відповідач не повернув, водночас є таким, що не має обов`язку зі сплати відсотків, з урахуванням часткової сплати частини боргу відповідачем та без урахування коштів, знятих з карткового рахунку 27 травня 2022 року у сумі 69 342,00 грн, з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4 732,86 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що на підставі анкети-заяви від 08 лютого 2011 року відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт.

Позичальник належним чином своїх договірних зобов`язань не дотримав, а станом на 17 липня 2023 року утворилася заборгованість за вказаним договором у розмірі 93 008,64 грн, з яких 75 537,53 грн - заборгованість за кредитом, 17 471,11 грн - за відсотками за користування кредитом.

Щодо коштів, які, на думку відповідача, були незаконно зняті з його рахунку невстановленими особами, то банк обґрунтував апеляційну скаргу таким.

З посиланням на докази, подані в суді апеляційної інстанції, а саме проведення службової перевірки та запис звернення відповідача на гарячу лінію банку 27 травня 2022 року, позивач установив, що 27 травня 2022 року всі платежі з картки ОСОБА_1 було виконано через систему «Приват24» відповідача з проведенням авторизації (правильне введення паролю, який клієнт не повинен розголошувати). Платежі було виконано на картку стороннього банку та до моменту звернення відповідача до банку і блокування платіжної картки. При цьому проведення таких платіжних операцій стало можливим, оскільки відповідач повідомив третім особам індивідуальну облікову інформацію або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема ПІН-код картки, смс-пароль для зміни паролю до «Приват24».

Банк зазначав, що оскільки відповідач повідомив банк про факт транзакцій вже після проведення спірних операцій, то фактично настав момент безвідкличності платіжної інструкції та, відповідно, позичальник має особисто нести цивільно-правову відповідальність.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що 27 травня 2022 року проведено телефонну розмову з позичальником щодо підтвердження платежу на суму 9 600,00 грн за його картковим рахунком. Клієнт скасував операцію та проінформував оператора банку, що у нього вже пройшли три списання коштів з його рахунку та про те, що він сам на сторонньому сайті передав пароль від свого електронного кабінету «Приват24». Надалі оператор банку провів блокування карток.

Банк вважав, що відповідно до чинного законодавства на нього не може бути покладено відповідальність за банківську операцію зі зняття (переказ) коштів не користувачем карткового рахунку, яка супроводжувалася коректним, правильним введенням ПІН-коду та/або іншої ідентифікуючої інформації про клієнта, без втрати електронного платіжного засобу та повідомлення банку про таку операцію після зняття грошових коштів.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 18 листопада 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 вересня 2024 року змінив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за основною сумою кредиту в загальному розмірі 68 124,22 грн, яка утворилася станом на 17 липня 2023 року за кредитним договором від 08 лютого 2011 року.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що станом на 17 липня 2023 року у відповідача заборгованість за основною сумою кредиту (тілом кредиту) в загальному розмірі 68 124,22 грн, яка і підлягає стягненню з останнього в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 лютого 2011 року.

Апеляційний суд погодився, що позивач не довів факту погодження всіх істотних умов договору із відповідачем та обґрунтованості розрахунку заборгованості.

Оскільки сторони у кредитному договорі не передбачили нарахування з позичальника відсотків та інших платежів у розрахованому позивачем розмірі, то зарахування вказаних сум на погашення тіла кредиту буде правомірним.

Апеляційний суд відхилив подану разом з апеляційною скаргою копію заяви відповідача про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 28 березня 2021 року, яка містить підпис позичальника, оскільки банк не зазначив, які об`єктивні перешкоди він мав для її подання у суді першої інстанції.

Щодо неврахування судом першої інстанції коштів, знятих з карткового рахунку 27 травня 2022 року у загальній сумі 69 342,00 грн, то колегія суддів керувалася тим, що банк поданими до апеляційного суду доказами довів наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, тому з відповідача підлягає стягненню несплачена сума боргу.

Змінивши рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача коштів, знятих з його карткового рахунку 27 травня 2022 року, апеляційний суд урахував інформацію з аудіозапису та копії заяви відповідача від 09 липня 2022 року, які представник позивача долучив у суді апеляційної інстанції, згідно з якими працівники банку вчинили дії, спрямовані на встановлення фактичних обставин переказів коштів з карткового рахунку відповідача, здійснених 27 травня 2022 року. Апеляційний суд, дослідивши ці докази, встановив, що відповідач повідомив працівника банку про те, що він на сторонньому інтернет-сайті ввів інформацію своєї картки. На запитання працівника банку, чи вводив він ПІН-код та пароль від «Приват24», відповідач відповів ствердно.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не взяв до уваги висновків:

Верховного Суду України, викладених у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, про те, що сам собою факт коректного введення вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті або незаконному використанню інформації, що надає доступ для списання коштів з цього карткового рахунку;

Верховного Суду, викладених у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, про те, що у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, які він не виконував або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та за необхідності відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції;

Верховного Суду, викладених у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, про те, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно керуватися відсутністю вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам собою факт коректного введення вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Апеляційний суд неправильно застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 686/30030/21.

Апеляційний суд не взяв до уваги нерівний стан сторін та розподіл обов`язку доказування у подібних справах, де стороною є споживач.

Апеляційний суд залишив поза увагою, що під час розгляду справи у суді першої інстанції банк не довів підстав для задоволення позову, зокрема не надав належних, допустимих, достатніх та беззаперечних доказів для висновку про те, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції зі списання коштів з його картки 27 травня 2022 року.

Доводи інших учасників справи

Відзив АТ «ПриватБанк» на касаційну скаргу надійшов до Верховного Суду 13 січня 2025 року.

У відзиві банк зазначає, що відповідно до аудіозапису розмови оператора банку з відповідачем та заяви позивача, адресованої банку, від 09 липня 2022 року ОСОБА_1 погодився з тим, що він розголосив інформацію, яка надає змогу ініціювати платіжні операції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У грудні 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 25 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи. Відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2025 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

08 лютого 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «ПриватБанк», відповідно до якої відповідач погодився, що ця заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані в письмовому вигляді для ознайомлення, становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.

Відповідач підписом в анкеті-заяві засвідчив свою згоду на те, що вказана анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку становить договір про надання банківських послуг між ним та банком, а також те, що він зобов`язується виконувати зазначені умови та правила надання банківських послуг.

Відповідно до наданої позивачем виписки з карткового рахунку банк відкрив відповідачу картковий рахунок та видав кредитну картку, якою останній користувався, здійснюючи відповідні платежі.

Згідно із розрахунком заборгованості, наданим АТ КБ «ПриватБанк», відповідач станом на 17 липня 2023 року має заборгованість за договором від 08 лютого 2011 року у розмірі 93 008,64 грн, з яких 75 537,53 грн - заборгованість за кредитом, 17 471,11 грн - за відсотками за користування кредитом.

Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, а також виписки з карткового рахунку в період з 08 лютого 2011 року до 18 листопада 2021 року сума наданого кредитного ліміту збільшилася до 75 000,00 грн.

Згідно з випискою з особового рахунку відповідача за період з 08 лютого 2011 року до 20 липня 2023 року 27 травня 2022 року відбулося списання коштів (переказ із картки) у сумі 69 342,00 грн.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження № 12022152020000989 відділ поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції (далі - ВП № 1 МРУП) ГУ НП в Миколаївській області за заявою ОСОБА_1 здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 серпня 2022 року, за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.

Постановою прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва від 02 листопада 2022 року постанову слідчого слідчого відділу ВП № 1 МРУП ГУ НП в Миколаївській області Главацького В. О. від 31 серпня 2022 року про закриття кримінального провадження № 12022152020000989 скасовано, кримінальне провадження для організації подальшого досудового розслідування направлено до ВП № 1 МРУП ГУ НП в Миколаївській області.

Протоколом огляду предмета від 09 січня 2024 року слідчий встановив місце здійснення транзакцій з карткового рахунку відповідача 27 травня 2022 року о 19:55:11 на суму 24 164,40 грн, 19:49:36 - 19 962,80 грн, 19:52:46 - 25214,80 грн, а саме: АДРЕСА_1 та № 11.

Станом на 27 травня 2022 року у відповідача існувала заборгованість за тілом кредиту у сумі 4 754,05 грн, а після 27 травня 2022 року в період з 16 червня 2022 року до 27 червня 2022 року він використав кредитні кошти у загальній сумі 3 528,81 грн, що разом становить 8 282,86 грн.

У період з 14 червня 2022 року до 12 липня 2022 року відповідач вніс на картковий рахунок кошти в сумі 3 550,00 грн.

ОСОБА_1 листами від 24 червня та 02 липня 2022 року звертався до банку з проханням надати друковану копію телефонної розмови відповідача з оператором кол-центру банку (телефонна лінія 3700) за 27 травня 2022 року на звернення відповідача про скасування шахрайських ді й, спрямованих на заволодіння шляхом списання його кредитними коштами (т. 1, а. с. 180, 181).

Листом від 04 липня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220703/118 банк повідомив ОСОБА_1 , що не може надати запитувану інформацію, оскільки вказаний запис є інформацією з обмеженим доступом, тобто конфіденційною (т. 1, а. с. 182).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У позовній заяві банк посилався на те, що станом на 17 липня 2023 року у відповідача існує заборгованість за договором у розмірі 93 008,64 грн, з яких 75 537,53 грн - заборгованість за кредитом, 17 471,11 грн - за відсотками за користування кредитом.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначав, що проживає у місті Миколаєві, у зв`язку із повномасштабною збройною агресією російської федерації втратив роботу та тимчасово не працює.

Заперечуючи проти позову у частині заборгованості, утвореної внаслідок списання коштів 27 травня 2022 році у сумі 69 342,00 грн (т. 1, а. с. 176 зворот), зазначив, що 27 травня 2022 році близько 19:55 год на інтернет-сайті з логотипом позивача він заповнив анкету для отримання грошової допомоги від ООН як мешканець прифронтового міста та як особа, позбавлена роботи. Після внесення відомостей до анкети з його рахунку було списано 69 342,00 грн трьома переказами.

Невідкладно, а саме близько 20:02 год, відповідач зателефонував на гарячу лінію банку та не підтвердив операції зі списання вказаних коштів.

У розмові з оператором гарячої лінії банку його запевнили, що транзакції зі списання коштів будуть скасовані та списання коштів не відбудеться.

Згідно з відповіддю на відзив банк у зазначеній частині вимог відхилив вказане заперечення ОСОБА_1 з посиланням на те, що немає доказів звернення відповідача до банку із заявою про внесення картки до стоп-листа платіжної системи чи будь-яких інших його звернень про втрату картки, а посилання на те, що коштами заволоділи шахраї, є безпідставним (т. 1, а. с. 194).

Суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 69 342,00 грн, яка утворилася внаслідок списання коштів з карткового рахунку відповідача 27 травня 2022 року, керувався тим, що матеріали справи не містять доказів того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати ці платіжні операції.

Згідно з матеріалами справи банк листом від 04 липня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220703/118 у запиті ОСОБА_1 надати друковану копію телефонної розмови відповідача з оператором кол-центру банку за 27 травня 2022 року відмовив з посиланням на конфіденційність цієї інформації.

Доказів на спростування доводів відзиву стосовно того, що відповідач вчасно (негайно, протягом 5 хвилин) звернувся на гарячу лінію банку із запитом про скасування несанкціонованих ним операцій зі списання коштів, позивач у суді першої інстанції не надав.

У судове засідання банк будь-яких заперечень на доводи відповідача чи додаткових аргументів на підтримання позовних вимог не надав, його представник не був присутнім у судовому засіданні попри те, що його явку було визнано обов`язковою (т. 1, а. с. 225 зворот).

З урахуванням наведеного, зокрема того, що банк не надав доказів на спростування доводів відповідача та на підтвердження вини відповідача у вчиненні дій, що сприяли втраті, незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції зі списання коштів з його картки 27 травня 2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, ухваливши рішення про стягнення з ОСОБА_1 4 732,86 грн заборгованості, яке відповідач не оскаржив до суду апеляційної інстанції.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, банк подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі банк, зокрема, посилався на те, що за результатами службової перевірки встановлено, що 27 травня 2022 року о 19:59:47 проведено розмову з оператором, за змістом якої ОСОБА_1 повідомив оператора гарячої лінії банку, що не підтверджує три операції зі списання коштів на інтернет-сайті з логотипом позивача (19:49 - 19 195,00 грн; 19:51 - 24 245,00 грн; 19:55 - 23 235,00 грн), а також про те, що сам передав пароль від електронного кабінету.

На підтвердження вказаних доводів банк до апеляційної скарги долучив копію заяви ОСОБА_1 від 09 липня 2022 року про отримання тексту розмови ОСОБА_1 з оператором служби «Лінія підтвердження платежів АТ КБ «ПриватБанк»» та повний текст запису цієї розмови (т. 2, а. с. 1 зворот, 2 зворот, 11-13).

Апеляційний суд, урахувавши вказані докази, дійшов висновку, що банк довів, що відповідач своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 травня 2022 року.

Верховний Суд не погоджується із вказаними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, частин другої, третьої статті 367 ЦПК України дає підстави виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими:

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду;

суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо);

наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24).

Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 (провадження № 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22).

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подано до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц).

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги заявника стосуються незгоди зі стягненням із нього заборгованості, утвореної внаслідок списання коштів 27 травня 2022 року, в іншій частині відповідач погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове стягнення з нього заборгованості у розмірі 4 732,86 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що в суді першої інстанції банк не надав належних, допустимих, достатніх та беззаперечних доказів для висновку, що ОСОБА_1 сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 травня 2022 року на суму 69 342,00 грн, на що апеляційний суд не звернув уваги.

Верховний Суд погоджується з указаними доводами касаційної скарги з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено: «Банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

Отже, саме банк у суді першої інстанції мав подати беззаперечні докази сприяння відповідачем незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 травня 2022 року.

Крім того, на банк як на позивача відповідно до положень статей 12 81 177 ЦПК України покладено обов`язок надати докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

На підтвердження позовних вимог банк у суді першої інстанції надав розрахунок заборгованості відповідача (т. 1, а. с. 7-23), виписку з карткового рахунку ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 109-169), довідку про зміну умов кредитування (т. 1, а. с. 24), довідку про видані ОСОБА_1 картки (т. 1, а. с. 25), копію заяви ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с. 26-28), копію Паспорта споживчого кредиту (т. 1, а. с. 29-72), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (т. 1, а. с. 73), витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с. 74-97), копію наказу банку про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с. 98).

У судове засідання представник банку не з`явився попри те, що Центральний районний суд м. Миколаєва ухвалою від 25 березня 2024 року визнав його явку обов`язковою для надання пояснень, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Текст аудіозапису розмови банк у суді першої інстанції не надав, у листі від 04 липня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220703/118 посилався на конфіденційність інформації з телефонної розмови відповідача з оператором кол-центру банку за 27 травня 2022 року.

Водночас, вказані мотиви не завадили банку подати цей доказ до суду апеляційної інстанції на спростування доводів відповідача по суті спору, викладених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції дослідив наявні у матеріалах справи докази та матеріали кримінального провадження, які витребувано за клопотанням відповідача, надав їм правову оцінку та виснував, що встановлені на їх підставі обставини не доводять того, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції зі списання коштів з його картки 27 травня 2022 року.

Відповідно до пункту 7 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (у редакції, чинній станом на 27 травня 2022 року; далі - Положення № 705), емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок (пункт 8 розділу VI Положення № 705).

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, які він не виконував або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та за необхідності відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Місцевий суд керувався тим, що ОСОБА_1 як споживач діяв швидко (протягом короткого терміну з часу вчинення першого списання коштів, ураховуючи час з`єднання з оператором кол-центру відповідача) та оперативно, вжив усіх визначених заходів, які передбачені в такому випадку щодо доведення його непричетності до здійснення несанкціонованих ним дій зі списання коштів.

Тому, враховуючи положення пунктів 7-9 розділу VI Положення № 705, суд першої інстанції правильно виснував, що відповідач не може нести відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, а банк не довів, що ОСОБА_1 своїми діями сприяв втраті та/або незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати спірні платіжні операції.

Водночас додані до апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження доводів апеляційної скарги копії листа ОСОБА_1 від 09 липня 2022 року (т. 2, а. с. 11 зворот-13) та тексту запису розмови ОСОБА_1 з оператором банку від 27 травня 2022 року (т. 2, а. с. 11) не мають правового значення, оскільки банк не подавав їх до суду першої інстанції, місцевий суд їх не досліджував та не надавав їм правової оцінки.

Крім того, у відповіді на відзив ОСОБА_1 у суді першої інстанції позивач заперечував будь-які звернення відповідача до банку після ініціювання непідтверджених відповідачем операцій зі списання коштів 27 травня 2022 року стосовно блокування карткового рахунку або зупинення операцій за картковим рахунком (т. 1, а. с. 194).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб`єкта права як добросовісну або недобросовісну.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20).

Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» («Karabet and others v. Ukraine»), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).

Верховний Суд зазначає, що коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності та добросовісності.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 344/7040/18 (провадження № 61-4902св24).

ЄСПЛ зазначив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представляти свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення у справі «Dombo Beheer B. V. v The Netherlands», заява № 14448/88, пункт 33, від 27 жовтня 1993 року).

Також згідно з усталеною практикою ЄСПЛ неповідомлення про важливі факти може вважатися зловживанням правом, особливо якщо інформація стосується самої суті справи, і причин ненадання такої інформації належним чином не пояснено (рішення у справах «Гросс проти Швейцарії» («Gross v. Switzerland») [ВП], заява № 67810/10, пункт 28, 2014 рік; «Предеску проти Румунії» («Predescu v. Romania»), заява № 21447/03, пункти 25, 26, від 02 грудня 2008 року, та ухвала щодо прийнятності у справі «Гадрабова та інші проти Чеської Республіки» («Hadrabova and Others v. the Czech Republic»), заяви № № 42165/02 і 466/03, від 25 вересня 2007 року).

Тобто банк як позивач та особа, яка подала апеляційну скаргу, у суді апеляційної інстанції посилався на обставини та докази, існування яких заперечував у суді першої інстанції, що не відповідає засадам справедливості та добросовісності.

Крім того, в апеляційній скарзі банк не виклав мотивів неподання та причин неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції. Клопотання, поданого у суді апеляційної інстанції про прийняття та дослідження вказаних доказів, у матеріалах справи немає.

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові чи окремому судовому рішенні, відповідно, не навів жодного із випадків, які передбачають можливість у суді апеляційної інстанції досліджувати докази, що без поважних причин не було подано до суду першої інстанції.

Верховний Суд зазначає, що під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 918/237/20.

ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 46/603).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18).

Верховний Суд бере до уваги, що зміст матеріалів справи та недобросовісна процесуальна поведінка позивача виключають будь-які розумні сумніви у тому, що банк мав у розпорядженні додані до апеляційної скарги документи на час розгляду справи у суді першої інстанції та не мав можливості надати їх місцевому суду.

З урахуванням наведеного, перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд установив недобросовісність процесуальної поведінки позивача та те, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги, досліджував, оцінював подані банком нові докази і поклав їх в основу оскаржуваного судового рішення, водночас суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права та правильно застосував норми матеріального права, тому дійшов висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141 142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду із залишенням у силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, то відповідачу необхідно компенсувати судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги.

У суді касаційної інстанції відповідач сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 368,00 грн.

Отже, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 368,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року скасувати, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 вересня 2024 року залишити в силі.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп. судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік