№ 491/1292/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 491/1292/16

провадження № 61-13940св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області, Виконавчий комітет Ананьївської міської ради Ананьївського району Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року у складі судді Дороша В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , у якому просила розірвати шлюб та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей.

На обґрунтування позову посилалася на те, що з 21 жовтня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейне життя між ними не склалось, відсутнє взаєморозуміння, різні погляди на життя та сімейні відносини. На цей час разом не проживають. Спільне життя та збереження шлюбу суперечать її інтересам, тому примирення між нею та відповідачем неможливе. Діти знаходяться на її утриманні. Відповідач не надає матеріальної допомоги, не цікавиться на достатньому рівні забезпеченням дітей. Він офіційно не працює, має прибуток від виконаних робіт з будівництва (за наймом).

З урахуванням наведеного просила стягнути на її користь з відповідача на утримання їхніх дітей аліменти у твердій грошовій сумі по 5000 гривень на двох дітей щомісяця, а також шлюб між нею та відповідачем розірвати.

21 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області, Виконавчий комітет Ананьївської міської ради Ананьївського району Одеської області, в якому просив визначити місце проживання дітей разом з ним. Також просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей. Позовні вимоги в частині розірвання шлюбу визнав в повному обсязі.

На обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що аморальна поведінка позивачки за первісним позовом може зашкодити розвитку дітей. Докази щодо такої поведінки зобов`язався надати безпосередньо у судовому засіданні.

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року первісний позов задоволено частково.Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Холоднобалківською сільською радою Біляївського району Одеської області, актовий запис №16 від 21 жовтня 2007 року, розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 поновлено дошлюбне прізвище - « ОСОБА_1 ». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500 грн щомісяця на кожну дитину, з індексацією відповідно до закону, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом - 01 листопада 2016 року до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що збереження шлюбу між сторонами неможливе, оскільки у сім`ї відсутнє взаєморозуміння, створені умови, в яких неможливе нормальне існування сім`ї та спільне проживання. Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення аліментів у сумі по 2 500 грн щомісяця на кожну дитину, з індексацією відповідно до закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом та до досягнення дітьми повноліття, суд першої інстанції виходив з того, що діти проживають з матір`ю та на утримання батько дітей матеріальної допомоги не надає. Визначаючи розмір аліментів по 2 500 грн на кожну дитину, суд першої інстанції врахував вимоги статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову щодо визначення місця проживання дітей з батьком, суд першої інстанції виходив з інтересів дітей, які проживають, виховуються та навчаються за місцем проживання матері.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року в частині стягнення розміру аліментів змінено та зменшено розмір аліментів до 1 500 грн на кожну дитину щомісяця, з індексацією відповідно до закону, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом - 01 листопада 2016 року, до досягнення дітьми повноліття. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами те, що в силу матеріального становища відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі по 2 500 грн на кожну дитину щомісяця. Враховуючи непостійність отриманого заробітку та майновий стан відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розмір стягнутих аліментів до 1 500 грн на кожну дитину.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо визначення місця проживання дітей разом з матір`ю та зазначив, що діти залишились проживати у звичному для них середовищі, тобто такий порядок проживання не призведе до додаткового психологічного навантаження на них, що свідчить про врахування, перш за все, інтересів дітей. Відповідач не надав належних доказів, що мати веде аморальний спосіб життя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимог зустрічного позову та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не врахував висновків Верховного Суду, щодо застосування та тлумачення статті 161 СК України, викладених у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/16, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17, не врахував інтереси дітей та дійшов передчасного висновку про визначення місця проживання дітей разом з матір`ю. Суди не дослідили зібрані у справі докази та безпідставно не врахували висновок органу опіки та піклування Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Ананьївська РДА), яким рекомендовано визначити місце проживання дітей разом з батьком. Апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової психологічної експертизи, що призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються в частині вирішення вимог зустрічного позову щодо визначення місця проживання дітей.

У грудні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме: неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/15, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17; недослідження зібраних у справі доказів; необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 жовтня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т. 1, а. с. 7).

У шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т. 1, а. с. 8-9). Діти проживають з матір`ю та знаходяться на її повному утриманні, що підтверджується довідкою Ананьївської міської ради Ананьївського району Одеської області від 31 жовтня 2016 року № 3062 (т. 1, а. с. 10).

Відповідно до характеристики Кошарської сільської ради від 03 січня 2017 року ОСОБА_2 за місцем проживання та реєстрації у с. Кошари Роздільнянського району Одеської області характеризується позитивно (т. 1, а. с. 45).

Згідно з характеристикою без дати її складання ОСОБА_4 , який проживає із батьками та братиком ОСОБА_5 , за місцем навчання у навчально-виховному комплексі «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ліцей» м. Ананьїва характеризується позитивно. Батько ОСОБА_2 приймає активну участь у його вихованні (т. 1, а. с. 46).

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї без дати складання за місцем мешкання ОСОБА_2 він має добрі умови проживання (т. 1, а. с. 47).

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї без дати складання за місцем проживання ОСОБА_1 умови її проживання є добрими (т. 1, а. с. 60).

Відповідно до довідки дошкільного навчального закладу від 11 квітня 2017 року ОСОБА_4 з 16 вересня 2013 року відвідує дитячий садок № 2 у м. Ананьєві Одеської області (т. 1, а. с.61).

З довідки дошкільного навчального закладу від 11 квітня 2017 року випливає, що ОСОБА_5 з 07 листопада 2014 року до теперішнього часу відвідує дитячий садок № 2 у м. Ананьєві Одеської області (т. 1, а. с. 59).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Ананьївської РДА від 05 жовтня 2017 року № 01-36/1706 визнано за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 за адресою його реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 74-77).

Рішенням виконавчого комітету Ананьївської міської ради від 26 червня 2018 року № 68 вирішено затвердити та надати Ананьївському районному суду Одеської області висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей (т. 1, а. с. 155).

Відповідно до висновку Ананьївської міської ради Одеської області рішення щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на розсуд суду (т. 1, а. с. 156).

ОСОБА_2 згідно з довідкою від 06 липня 2018 року на обліку у лікаря-психіатра не перебуває та за медичною допомого до такого не звертався (т. 1, а. с. 177).

Відповідно до висновку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 06 липня 2018 року ОСОБА_2 за останні п`ять років до медичного закладу не звертався (т. 1, а. с 178).

Згідно з довідками від 25 вересня 2018 року за № 481, 482 ОСОБА_1 у період з 26 березня 2018 року працює на посаді кухаря у Ананьївському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія - ДНЗ» Ананьївської районної ради Одеської області (далі - Ананьївська НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей - ДНЗ») та за місцем роботи характеризується позитивно (т. 1, а. с. 179-180).

Відповідно до довідки від 25 вересня 2018 року Ананьївського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей - ДНЗ» ОСОБА_4 за місцем навчання характеризується позитивно. Доглядом дитини займається матір (т. 1, а. с. 181).

Згідно з довідкою від 19 листопада 2018 року Ананьївського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей - ДНЗ» ОСОБА_5 за місцем навчання характеризується позитивно. Вихованням дитини займається мати (т. 1, а. с. 215).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна, або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (див. постанову Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18)).

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 161 СК України).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти України» суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України», зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Норми міжнародного права та національного законодавства не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини з огляду на необхідність врахування найкращих інтересів дитини суди мають встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до статті 19 СК України при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову та залишаючи місце проживання малолітніх дітей разом з матір`ю, суди зазначили, що докази на підтвердження її неправомірної поведінки, яка б перешкоджала проживанню разом з нею дітей у матеріалах справи відсутні, а також врахували встановлені соціальні зв`язки, які склалися у дітей за місцем проживання та навчання та недоцільність порушення стабільності повсякденного життя, суди обґрунтовано вважали, що визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дітей.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили наявні у матеріалах справи докази, а саме висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано визначити місце проживання з батьком, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну правову оцінку зазначеному доказу та з урахуванням інших доказів та встановлених фактичних обставин справи дійшов мотивованого висновку про відхилення зазначеного висновку органу опіки та піклування. Зокрема, суд зазначив, що в основу висновку покладено доводи ОСОБА_2 про надання у суді доказів про аморальну поведінку ОСОБА_1 .

Проте ОСОБА_2 у судах попередніх інстанцій належних доказів на підтвердження таких посилань не надав.

Посилання касаційної скарги на те, що зазначеним висновком органу опіки та піклування вже вирішено спір щодо визначення місця проживання дітей ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи не заслуговують на увагу, оскільки, вирішуючи заявлене клопотання ОСОБА_2 та відмовляючи у його задоволенні, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 зазначене клопотання у суді першої інстанції не заявляв та відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України не надав доказів неможливості подання такого клопотання під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо тлумачення та застосування статті 161 СК України, викладених у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/16, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17 є безпідставними, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

У цій справі суди встановили відсутність обставин, які б давали підстави стверджувати, що проживання дітей з батьком буде для них кращим, з огляду на запропоновану зміну місця їх проживання та навчання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову щодо визначення місця проживання дітей ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в цій - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року в частині вирішення зустрічного позову про визначення місця проживання дітей залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний