Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 494/1611/18

провадження № 61-10395св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Березівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року у складі судді Дєткова О. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у 2018 році звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Березівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про встановлення факту батьківства ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_6 , визнання за нею права власності на спадкове майно.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . З лютого 2017 року позивач перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах та від сумісного проживання у них народилася дочка ОСОБА_6 . Батьком дитини є ОСОБА_5 , однак у свідоцтві про народження дитини у графі «батько» записано « ОСОБА_7 ». ОСОБА_5 не подав заяву про реєстрацію його батьком дитини, оскільки не мав змоги особисто прийти до відділу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - відділ ДРАЦС) через зайнятість на роботі. Позивач стверджує, що саме померлий ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_6 , який за життя визнавав її своєю дочкою, любив та утримував її, займався її вихованням.

У зв`язку з наведеним позивач просила встановити факт батьківства ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_6 та визнати за нею право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 .

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала у зв`язку з їх безпідставністю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2019 року ОСОБА_3 за клопотанням позивача виключено із числа учасників справи.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, позов задоволено частково.

Встановлено факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_6 .

У іншій частині вимог позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_6 є дочкою ОСОБА_5 , який за життя визнавав своє батьківство стосовно неї.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_4 09 липня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд з`ясував, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник визначила, що:

- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 щодо застосування правил частини третьої статті 1272 ЦК України, суди не врахували, що ОСОБА_1 не вчиняла дій щодо звернення у передбачений законодавством строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_5 ;

- оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18), щодо обов`язковості призначення судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи у справах про встановлення факту батьківства;

- оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження

№ 61-30047св18), щодо підтвердження факту спільного утримання дитини матір`ю та особою, яку вона вважає батьком дитини.

Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником рішення судів першої та апеляційної інстанцій нею зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання нею вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 у вересні 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзиви, у яких просила задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_4

ОСОБА_1 у вересні 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Позивач зазначила, що ОСОБА_5 за життя визнавав батьківство, брав активну участь в утриманні та виховані дочки. На переконання ОСОБА_1 той факт, що ані вона, ані дочка не є спадкоємцями ОСОБА_5 не свідчить, що ОСОБА_6 не є дочкою ОСОБА_5 . Не заперечувала проти проведення судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, за наслідками чого зробив висновки, що оскаржувані судові рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач народила ІНФОРМАЦІЯ_2 дочку ОСОБА_8 , у свідоцтві про народження якої у графі «Батько» зазначено « ОСОБА_7 ».

Відповідно до довідок виконавчого комітету Березівської міської ради Одеської області від 27 листопада 2018 року №№ 1303, 1304 ОСОБА_5 з 01 квітня 2017 року до дня своєї смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у АДРЕСА_1 без реєстрації разом з ОСОБА_1 , ОСОБА_9 і ОСОБА_6 .

Згідно з індивідуальною карткою вагітної та породіллі № 193 сім`ю позивача, яка не перебуває у зареєстрованому шлюбі, складають: чоловік ОСОБА_5 , син ОСОБА_10 і мати ОСОБА_11 .

Свідки ОСОБА_12 і ОСОБА_13 у судовому засіданні підтвердили той факт, що позивач дійсно проживала з 2017 року у незареєстрованому шлюбі разом з ОСОБА_5 до дня його смерті, у спільному проживанні у яких народилася дочка ОСОБА_6 .

Запис про батька у свідоцтві про народження ОСОБА_6 відповідно до пояснень представника позивача зроблений Відділом ДРАЦС відповідно до закону за вказівкою її матері, оскільки вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

Встановлення факту батьківства потрібно позивачу для отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника та прийняття спадщини - житлового будинку на АДРЕСА_2 , власником якого був ОСОБА_5 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до частин першої-третьої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою одним із батьків. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі статтею 135 СК України.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

За правилами статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі

№ 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, не роз`яснили сторонам право заявити клопотання про призначення у справі судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, а тому передчасними є висновки судів про встановлення батьківства ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_6 без висновку про походження дитини від ОСОБА_5 .

В оцінці доводів касаційної скарги про необхідності доведення факту спільного проживання та утримання дитини Верховний Суд врахував, що факт спільного проживання та утримання дитини мають оцінюватися виключно з метою доведення факту походження дитини від батька.

Наведені у касаційній скарзі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18), стосуються застосування норми статті 53 Кодексу про шлюб та сім`ю України

(далі - КпШС України), натомість у справі, яка переглядається, підлягають застосуванню правила статті 128 СК України.

Верховний Суд звертає увагу, що правила статті 128 СК України запровадили кардинально іншу парадигму встановлення судом факту батьківства. На відміну від чинного законодавчого регулювання спірних відносин, яке передбачає доведення походження дитини від батька, норми попереднього законодавства, стаття 53 КпШС України, визначали достатнім для такого висновку суду доведення факту спільного проживання та утримання дитини.

Отже, підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України. Під час вирішення питання про те, якою правовою нормою потрібно керуватися при розгляді справ цієї категорії, необхідно виходити з дати народження дитини, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15.

За таких обставин Верховний Суд не враховує доводи касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

Без вирішення питання про встановлення факту батьківства неможливо вирішити заявлені ОСОБА_1 інші позовні вимоги щодо спадщини ОСОБА_5 , оскільки вони є взаємопов`язаними та похідними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме, невідповідність висновків судів правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18), частково підтвердились, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваних судових рішень судами, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права частини другої статті 128 СК України про визнання батьківства за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених

пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене у цій постанові, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко