Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 495/10979/17

провадження № 61-13711св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури,

відповідачі: Затоківська селищна рада, ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Галинським Вадимом Сергійовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Півнєві Д. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У грудні 2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , у якому просив визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2679 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо земельної ділянки, площею 0,0919 га, (кадастровий номер 5110300000:02:012:0165).

Позов мотивовано тим, що у користуванні Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України перебувала земельна ділянка 41/1 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0919 га, (кадастровий номер 5110300000:02:012:0165), з цільовим призначенням - розміщення готельного комплексу.

Рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2679 вищевказану земельну ділянку передано ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва.

В подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, відповідачу видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32628395, щодо земельної ділянки 41/1, площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0165) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що при поділі земельної ділянки, належної Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України, Затоківська селищна рада мала розпорядитись спірною земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення, перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури просив задовольнити заявлений позов.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2018 року позовну заяву заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури залишено без розгляду.

Суд першої інстанції після відкриття провадження у справі встановив відсутність у прокурора повноважень на ведення справи від імені Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, на підставі чого дійшов висновку про залишення позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури задоволено частково, ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду, врахував, що прокурор заявляв позов в інтересах держави про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2679 та визнання недійсним виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Оскільки Затоківська селищна рада, яка приймала рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_1 , не може виступати в якості позивача і відповідача у справі, а чинним законодавством не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок, апеляційний суд дійшов висновку набуття прокурором статусу самостійного позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Галинський В. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, яке у межах наданих йому повноважень може звертатись з позовом про витребування земельної ділянки. Участь прокурора у судовому процесі має бути обгурнтованою, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У справі, що переглядається, прокурор в інтересах держави звернувся із позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2679 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно щодо земельної ділянки, площею 0,0919 га, (кадастровий номер 5110300000:02:012:0165).

Звертаючись з цим позовом прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку інтереси держави порушені та залишилися незахищеними.

При цьому прокурор зазначив, що є позивачем, оскільки Затоківська селищна рада - один зі співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог земельного законодавства та порушення інтересів територіальної громади селища при переданні спірної земельної ділянки у власність. Звертаючись до суду, прокурор посилався на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.

Частиною другою статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18).

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

За змістом частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц).Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Встановивши, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, територіальної громади смт. Затока, обґрунтував у чому полягає порушення інтересів, визначив Затоківську селищну раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним рішення ради, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неповне з`ясування місцевим судом обставин справи та порушення норм процесуального законодавства, що відповідно до вимог статті 379 ЦПК України є підставою для направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що лише Головне управління Держгеокадастру в Одеській області наділено повноваженнями звертатись до суду з позовом витребування земельної ділянки не заслуговують на увагу, оскільки предметом цього позову є визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2679 та визнання недійсним виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Галинським Вадимом Сергійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов