№ 495/1244/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 495/1244/21

провадження № 61-134св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2022 року у складі судді Мишко В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

у справі за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договорів купівлі-продажу земельної ділянки недійсними, припинення речового права на нерухоме майно та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду із позовом до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Затоківська селищна рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договорів купівлі-продажу земельної ділянки недійсними, припинення речового права на нерухоме майно та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою вивчено питання законності набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:005:0070 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що на підставі рішення реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. від 06 жовтня 2020 року за № 54448420 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею - 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 38540577, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 567270251103).

Підставою для державної реєстрації стало рішення І сесії VII скликання Затоківської селищної ради від 05 жовтня 2020 року № 1582 «Про передачу у власність сформованої земельної ділянки комунальної власності», відповідно до якого ОСОБА_2 передано у власність вищевказану земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва.

В подальшому, відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення реєстратора - приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В. від 07 жовтня 2020 року за № 54467754 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстровано право приватної власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_3 (номер запису про право власності 38558517, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 567270251103).

Підставою для державної реєстрації переходу права власності є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 жовтня 2020 року № 972, який посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав у власність земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва. Категорія землі, відповідно до ЗК України, землі рекреаційного призначення.

На підставі рішення реєстратора - приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чербаджи К. М. від 16 листопада 2020 року № 55161878 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстровано право приватної власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 39203889, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 567270251103).

Підставою для державної реєстрації переходу права власності є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 листопада 2020 року № 503, який посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чербаджи К. М., за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва. Категорія земельно ділянки - землі рекреаційного призначення.

Натомість, генеральним планом смт Затока, затвердженим рішенням Затоківської селищної ради від 25 лютого 2005 року № 1461, не передбачено відведення земель під індивідуальне дачне будівництво на вказаній території смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області.

Згідно із викопіюванням з генерального плану смт Затока, виконаного архітектором Затоківської селищної ради Майченко А. Г. , зазначена територія визначена як землі рекреаційних установ.

Відповідно до даних з публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:02:005:0070 розташована на відстані приблизно 135,7 м від урізу води Чорного моря, а отже входить до прибережної захисної смуги.

Більш того, рішенням Затоківської селищної ради від 04 червня 2008 року № 219 товариству з обмеженою відповідальністю «Укрбудінвест» (далі - ТОВ «Укрбудінвест») затверджено містобудівне обґрунтування на розміщення пляжно-розважального комплексу у Лиманському районі смт Затока, згідно із яким вказана земельна ділянка, що розташована на відстані - приблизно 135,7 м від урізу води у Лиманському районі смт Затока біля земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ТОВ «Укрбудінвест», передбачена для розміщення пляжно-розважального комплексу згідно містобудівних норм.

У зв`язку із цим, відведення вказаної земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва не відповідає наявній містобудівній документації, що є грубим порушенням приписів земельного та містобудівного законодавства.

Прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення І сесії VII скликання Затоківської селищної ради від 05 жовтня 2020 року № 1582 «Про передачу у власність сформованої земельної ділянки комунальної власності», яким ОСОБА_2 передано у власність сформовану земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 жовтня 2020 року № 972, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріальною округу Кушнір І. В., який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який придбав у власність земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 листопада 2020 року № 503, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чербаджи К. М., який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка придбала у власність земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити за ОСОБА_1 речове право власності на земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 39203889 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:005:0070 за ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 567270251103;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути до земель комунальної власності Затоківської селищної ради земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішеннямвід 21 січня 2022 рокувідмовив у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прибережна захисна смуга Чорного моря на території смт Затока співпадає з пляжною зоною Чорного моря на території цього населеного пункту. Проте, спірна земельна ділянка до пляжної зони не входить та не відноситься до прибережної захисної смуги, у зв`язку з чим відсутні порушення прийнятим рішенням І сесії VII скликання Затоківської селищної ради від 05 жовтня 2020 року № 1582 та обмежень у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг, встановлених ВК України та ЗК України.

Крім того, положеннями ЗК України не передбачено заборони дачного будівництва на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів та морських заток.

Враховуючи вищенаведене та аналізуючи норми чинного законодавства України, а також наявні матеріали справи, суд першої інстанції не встановив неправомірного відчуження земельної ділянки, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та порушення інтересів держави.

Одеський апеляційний суд постановою від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнив частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2022 року в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову змінив.

Виклав мотивувальну частину рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2022 року в редакції мотивувальної частини цієї постанови.

В решті рішення залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Отже, суд першої інстанції під час розгляду цієї справи зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договорів купівлі-продажу земельної ділянки недійсними, припинення речового права на нерухоме майно та зобов`язання повернути земельну ділянку, між тим мотиви такої відмови суперечать приписам законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

27 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі прокурор посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що недотримання встановленого порядку набуття права власності на землю з боку хоча б однієї зі сторін є порушенням чинного земельного законодавства.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що прокурор звернувся до суду з позовом як самостійний позивач, прокурор не є власником земель, а спірні земельні ділянки не вибували з володіння територіальної громади в особі селищної ради поза її волею.

Прокурор наголошує, що обрав у цій справі належний спосіб захисту.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що на підставі рішення реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. від 06 жовтня 2020 року № 54448420 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 38540577, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 567270251103).

На підставі рішення реєстратора - приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В. від 07 жовтня 2020 року № 54467754 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстровано право приватної власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_3 (номер запису про право власності 38558517, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 567270251103).

Підставою для державної реєстрації переходу права власності є договір купівлі- продажу земельної ділянки від 07 жовтня 2020 року № 972, який посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., згідно з яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав у власність земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва. Категорія землі, відповідно до ЗК України, землі рекреаційного призначення.

Підставою для державної реєстрації переходу права власності є договір купівлі- продажу земельної ділянки від 16 листопада 2020 року № 503, який посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чербаджи К. М., згідно з яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку, площею 0,0454 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва. Категорія земельної ділянки - землі рекреаційного призначення.

Згідно із інформації з Державного земельного кадастру, категорія спірної земельної ділянки - землі рекреаційного призначення, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 15 травня 2019 року у справі № 495/8566/16-ц вищевказане рішення Затоківської селищної ради та свідоцтво про право власності фізичної особи на земельну ділянку скасовано. Рішенням суду у цій справі встановлено, що відведення спірної земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва не відповідає наявній містобудівній документації.

Генеральним планом смт Затока, затвердженим рішенням Затоківської селищної ради від 25 лютого 2005 року № 1461 не передбачено відведення земель під індивідуальне дачне будівництво на вказаній території смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області. Згідно із викопіюванням з Генерального плану смт Затока, виконаного архітектором Затоківської селищної ради Майченко А. Г. , зазначена територія визначена як землі рекреаційних установ. Згідно із даними з Публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:02:005:0070 розташована на відстані приблизно 135,7 м від урізу води Чорного моря, входить до прибережної захисної смуги.

Рішенням Затоківської селищної ради від 04 червня 2008 року № 219 ТОВ «Укрбудінвест» затверджене містобудівне обґрунтування на розміщення пляжно-розважального комплексу у Лиманському районі смт Затока, згідно із яким вказана земельна ділянка, що розташована на відстані приблизно 135,7 м від урізу води у Лиманському районі смт Затока біля земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ТОВ «Укрбудінвест», передбачена для розміщення пляжно-розважального комплексу згідно містобудівних норм.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції встановив, що позовна заява містить обґрунтування підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Позовну заяву подано в порядку частини п`ятої статті 56 ЦПК України, прокурор у цій справі має статус позивача.

Позовна заява у цій справі подана прокурором Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц неодноразово зверталася увага на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 вказано, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що набуття особою у володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем у справі за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Вказані висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 зазначено, що для витребування нерухомого майна оспорювання рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 вказувала, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 зазначено, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку (яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки) також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

З вказаного вбачається, що вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги не відповідають належному способу захисту.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 495/1494/18,від 15 листопада 2023 року у справі № 495/1482/18 та від 26 липня 2024 року у справі № 495/1257/21.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає за потрібне вказати, що посилання прокурора у позовній заяві на те, що спірна земельна ділянка розташована на відстані приблизно 135,7 м від урізу води Чорного моря, тому входить до прибережної захисної смуги, а її передача у власність відбулася без урахування обмежень, передбачених статтею 59 ЗК України, є безпідставним, оскільки відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті.

Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 495/1243/21.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні

У касаційній скарзі прокурора міститься клопотання про участь у судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику представників сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частиніта постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2022 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров