№ 495/3464/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 495/3464/15-ц

провадження № 61-20990св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: нотаріус Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Кушнір Ірина Валентинівна, приватний нотаріус Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Холудєєва Світлана Максимівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: нотаріуса Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Кушнір І. В., приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Холудєєва С. М., про визнання заповіту недійсним та скасування заповіту.

Позов мотивований тим, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки на момент його складання та посвідчення її батько - ОСОБА_3 (заповідач) не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними, а отже зазначений правочин не відповідає його внутрішній волі.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 07 жовтня 2011 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Холудєєвою С. М. та зареєстрований в реєстрі за № 3615.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 від 07 жовтня 2011 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Холудєєвою С. М. та зареєстрований у реєстрі за № 3615.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 усі судові витрати, у тому числі пов`язані зі сплатою судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводи позовної заяви підтверджені поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні 16 травня 2017 року: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , висновком лікаря психіатра-психотерапевта від 08 вересня 2015 року.

Також факт, що ОСОБА_3 на момент складання у жовтні 2011 року заповіту на користь ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними підтверджується висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 08 липня 2016 року № 290.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено.

Здійснено перерозподіл судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 15 052,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до висновку повторної судово-психіатричної експертизи № 14, ОСОБА_3 на час складання заповіту 07 жовтня 2011 року ознак психічних розладів будь-якого ґенезу не виявляв і за своїм психічним станом був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при здійсненні зазначеного правочину.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність синдрому залежності від психоактивних речовин (зокрема і алкоголю).

Волевиявлення ОСОБА_3 на час складання та підписання оспорюваного заповіту було добровільним, він був спроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 465/1217/16-ц зазначив, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити на основі доказів, які свідчать про психічний стан особи в момент здійснення правочину. Висновок експертизи в такій справі є тільки одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині стягнення судового збору до закінчення касаційного провадження.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги лише висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 14 з фрагментарним посиланням на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 465/1217/16-ц без належного, повного та всебічного дослідження усіх доказів, які містяться у справі.

Суд апеляційної інстанції всупереч вимог ЦПК України призначив повторну судово-психіатричну експертизу, не врахувавши, що висновок первинної експертизи є повним, не містить суперечностей або невизначеностей; на вирішення експертам тієї ж експертної установи було поставлено питання, які уже вирішувалися під час проведення первинної експертизи; не враховано висновок лікаря психіатра від 08 вересня 2015 року, який є фактично тотожним висновку судової психіатричної експертизи від 08 липня 2016 року № 290.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (т. 1 а. с. 9).

ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 (т 1 а. с. 49).

За життя ОСОБА_3 зробив особисте розпорядження на випадок своєї смерті, склавши заповіт від 07 жовтня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Холудєєвою С.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3615.

За заповітом ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б таке майно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті на що за законом заповідач матиме право заповів - ОСОБА_2 .

На підставі заяви ОСОБА_2 та зазначеного заповіту, державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 110/2015.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення місцевого суду, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до висновку повторної судово-психіатричної експертизи № 14, ОСОБА_3 на час складання заповіту 07 жовтня 2011 року ознак психічних розладів будь-якого ґенезу не виявляв і за своїм психічним станом був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при здійсненні зазначеного правочину.

Колегія суддів погоджується із таким висновком судів враховуючи наступне.

Між сторонами виникли правовідносини з визнання заповіту недійсним.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України, за якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Пунктом 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 передбачено, що нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 ЦК України та особисто подані нотаріусу.

Відповідно до глави 4 цього Порядку дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Із справи відомо, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2018 року призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу у справі, у зв`язку з тим, що не надано оцінки таким обставинам, як знаходження/не знаходження померлого на обліку у лікаря психіатра, показання свідків є суперечливими.

Справу № 495/3464/15-ц разом з трьома медичними картками на ім`я ОСОБА_3 направлено до експертної установи.

Відповідно до висновку повторної судово-психіатричної експертизи № 14, встановлено, що ОСОБА_3 на час складання заповіту 07 жовтня 2011 року ознак психічних розладів будь-якого ґенезу не виявляв і за своїм психічним станом був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при здійсненні зазначеного правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити на основі доказів, які свідчать про психічний стан особи в момент здійснення правочину. Висновок експертизи в такій справі є тільки одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 465/1217/16-ц).

Із справи відомо, що при посвідченні спірного заповіту нотаріусом додержано необхідних вимог законодавства: перевірено дієздатність заповідача, з`ясовано волевиявлення та складено заповіт з його слів, з роз`ясненням трактування відповідних норм ЦК України.

На підставі викладеного, колегія судів вважає, що суд апеляційної інстанції встановивши на підставі висновку повторної судово-психіатричної експертизи № 14, що ОСОБА_3 на час складання заповіту 07 жовтня 2011 року ознак психічних розладів будь-якого ґенезу не виявляв і за своїм психічним станом був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при здійсненні зазначеного правочину, що перевірено і нотаріусом під час посвідчення заповіту, дійшов обгрунтованого висновку щодо відмови у позові.

Аргументів на спростування зазначених обставин касаційна скарга не містить.

Доводи касаційної скарги проте, що суд апеляційної інстанції всупереч вимог ЦПК України призначив повторну судово-психіатричну експертизу, не врахувавши, що висновок первинної експертизи є повним, не містить суперечностей або невизначеностей; на вирішення експертам тієї ж експертної установи було поставлено питання, які уже вирішувалися під час проведення первинної експертизи; не враховано висновок лікаря психіатра від 08 вересня 2015 року, який є фактично тотожним висновку судової психіатричної експертизи від 08 липня 2016 року № 290 є неприйнятними та спростовуються матеріалами справи, зокрема ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2018 року про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи у справі.

Також не можуть бути прийняті до уваги й інші аргументи викладені у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги лише висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 14 з фрагментарним посиланням на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 465/1217/16-ц без належного, повного та всебічного дослідження усіх доказів, які містяться у справі, оскільки вони спростовуються висновками викладеними у постанові суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині стягнення судового збору до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання цієї постанови в частині стягнення судового збору.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині стягнення судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська