Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 496/484/16-ц

провадження № 61-5827св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Хлібодарська селищна рада Біляївського району Одеської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коверга Ганна Володимирівна, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року у складі судді Дранікова С. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року Хлібодарська селищна рада Біляївського району Одеської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,1350 га, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку, яка знаходиться біля її будинку та загородила її парканом.

Ураховуючи викладене, Хлібодарська селищна рада Біляївського району Одеської області просила зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року позов Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 , звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, яка розташована поза межами її земельної ділянки на території Хлібодарської селищної ради за адресою АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач самовільно займає земельну ділянку, яка знаходиться в комунальній власності Хлібодарської селищної ради. Права власності, або права користування спірною частиною земельної ділянки ОСОБА_1 немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Оскільки права власності, або права користування спірною частиною земельної ділянки ОСОБА_1 немає, тому відповідач зобов`язана звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коверга Г. В., в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18, у постанові Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17, у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 606/621/15-ц, провадження № 14-19038св18, у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17, у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2019 року у справі № 910/2944/18.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було проігноровано клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Разом з тим, Хлібодарською селищною радою Біляївського району Одеської області не надано доказів самовільного захоплення відповідачем земельної ділянки. Судами попередніх інстанцій не встановлено, фактичних меж земельної ділянки з її точними координатами, розміром зайнятої спірної земельної ділянки. Належними доказами не підтверджено наявність дій ОСОБА_1 щодо зайняття земельної ділянки, крім тієї, яка перебуває в її законному володінні.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коверга Г. В., задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , є власницею земельної ділянки площею 0,1350 га, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради за адресою АДРЕСА_1 , про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №684211, кадастровий номер 5121056800:03:001:0199 (а.с. 13).

Відповідно до листа кооперативу «Інжпроєкт» від 2015 року № 344, в рамках розробки проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 та 14 при встановленні в натурі межових знаків зі сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_1 була відмова в допуску до встановлення даних знаків. Земельна ділянка знаходиться у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 площею 0,15 га та 0,135 га відповідно до документів на право власності. В натурі розміри та площа земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , не відповідають правовстановлюючим документам (самозахват) (а.с. 5).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним Кодексом.

Згідно зі статтею 118 ЗК України громадянин, зацікавлений в приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень визначених статтею 122 Земельного Кодексу та статті 125 Земельного кодексу, відповідно до якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків.

Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач самовільно займає земельну ділянку, яка знаходиться в комунальній власності Хлібодарської селищної ради, в приватній власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Права власності або права користування спірною частиною земельної ділянки ОСОБА_1 немає.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої-другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач самовільно займає земельну ділянку, яка знаходиться в комунальній власності Хлібодарської селищної ради. Права власності, або права користування спірною частиною земельної ділянки ОСОБА_1 немає.

Доводи касаційної скарги про те, що Хлібодарською селищною радою Біляївського району Одеської області не надано доказів самовільного захоплення відповідачем земельної ділянки є безпідставними, оскільки відповідно до листа кооперативу «Інжпроєкт» від 2015 року № 344, в рамках розробки проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 та 14 при встановленні в натурі межових знаків зі сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , була відмова в допуску до встановлення даних знаків. Земельна ділянка знаходиться у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 площею 0,15 га та 0,135 га відповідно до документів на право власності. В натурі розміри та площа земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , не відповідають правовстановлюючим документам (самозахват).

Наведені у касаційній скарзі доводи, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коверга Ганна Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк