ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 496/956/18

провадження № 61-2349св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього

сина - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Біляївська районна державна нотаріальна контора Одеської області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Біляївського районного управління юстиції Одеської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , на постанову апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , звернулася з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Біляївська районна державна нотаріальна контора Одеської області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Біляївського районного управління юстиції Одеської області, про встановлення факту розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову вказувала, що з 1997 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , їх об`єднував спільний побут, спільний бюджет та з 2004 року - спільний син. Протягом спільного проживання ОСОБА_2 запевняв позивача в тому, що у шлюбі він не перебував.

Вказувала, що протягом спільного проживання з ОСОБА_2 вони набули у власність будинок та земельну ділянку площею 0,1754 га, розташовані

на АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 загинув, а 10 червня 2016 року заведено спадкову справу щодо майна ОСОБА_2 . Із заявами про прийняття спадщини за законом звернулись: дружина спадкодавця - ОСОБА_3 та його діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Вказувала, що спадкодавець розірвав шлюб із ОСОБА_3 у судовому порядку.

У лютому 2017 року вона звернулась до архіву Біляївського районного суду Одеської області та дізналась, що дійсно рішенням Біляївського районного народного суду Одеської області від 19 лютого 1995 року розірвано шлюб між померлим та ОСОБА_3 ..

Оскільки відповідач звернулась до Біляївської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, позивач вважає, що між сторонами у цій справі виник спір про право.

За таких обставин просила встановити факт розірвання з 1 березня 1995 року шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Біляївського районного народного суду Одеської області від 19 лютого 1995 року

у справі № 2-347.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року позов задоволено.

Встановлено факт розірвання з 1 березня 1995 року шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Біляївського районного народного суду Одеської області від 19 лютого 1995 року у справі № 2-347.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував визнання позову відповідачем і вважав вимоги позивача доведеними належними і допустимими доказами.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасовано рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Приймаючи постанову, апеляційний суд зазначив про помилковість посилання суду першої інстанції на статті 315 317 ЦПК України, які визначають інші умови для встановлення факту розірвання шлюбу ніж ті, на які посилається позивач у даній справі.

Апеляційний суд зазначив про неврахування судом першої інстанції того, що відповідно до статті 44 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який діяв на час ухвалення Біляївським районним народним судом Одеської області рішення від 19 лютого 1995 року у справі № 2-347, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації його розірвання в органах запису актів громадянського стану. Тому, врахувавши відсутність у матеріалах справи доказів реєстрації розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в органах запису актів громадянського стану, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення відповідного факту.

Також апеляційний суд вказав на помилковість висновку місцевого суду про визнання ОСОБА_3 даного позову, оскільки такий висновок спростовується записом підготовчого засідання від 11 липня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього

ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року і залишити в силі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для встановлення факту розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки рішення про розірвання цього шлюбу набрало законної сили у 1995 році, а з 1997 року ОСОБА_2 перебував у фактичному шлюбі з позивачем і вони мають спільного сина. Апеляційний суд не врахував, що розірвання вказаного шлюбу не зареєстровано в органах запису актів громадянського стану з вини ОСОБА_3 .

Вказує, що апеляційний суд помилкового зазначив про порушення місцевим судом норм процесуального права щодо посилання на норми ЦПК України, якими врегульованого порядок розгляду справ в порядку окремого провадження, оскільки таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи.

У травні 2019 року ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про правильність висновків суду апеляційної інстанції і просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

У червні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього

ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду «міркування щодо доказів і тез, викладених у відзиві ОСОБА_3 на касаційну скаргу», які не підлягають врахуванню касаційним судом, оскільки ЦПК України не передбачає подання таких заяв на стадії касаційного перегляду справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_2 .

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 29 листопада 2016 року суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.

10 червня 2016 року щодо майна ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 334/2016.

З довідки Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області № 562/02-14 від 14 лютого 2017 року суди встановили, що із заявами про прийняття спадщини за законом після ОСОБА_2 звернулись його дружина - ОСОБА_3 та діти спадкодавця - ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .

Суди встановили, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано рішенням Біляївського районного народного суду Одеської області від 19 лютого 1995 року у справі № 2-437.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , на постанову апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Статтею 44 КпШС України (чинною на час ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» (далі - Закон № 3807-XII), який був чинним на час ухвалення судом у 1995 році рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визначав, що акти громадянського стану - це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов`язків. Акти громадянського стану підлягають обов`язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану.

Встановивши відсутність у матеріалах справи доказів реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Біляївського районного народного суду Одеської області від 19 лютого 1995 року

у справі № 2-437 в органах реєстрації актів громадянського стану, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого рішення про відсутість підстав для встановлення факту розірвання шлюбу між вказаними особами, оскільки загальне правило щодо часу припинення шлюбу на час ухвалення вказаного рішення містилося у статті 44 КпШС України, згідно з якою шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення Біляївського районного народного суду Одеської області від 19 лютого 1995 року у справі № 2-437 набрало законної сили, тому шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1995 року розірвано помилкові, оскільки КпШС України, який діяв на час ухвалення цього рішення, пов`язував припинення шлюбу не з набранням рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, а із зверненням до органу записів актів громадського стану про реєстрацію шлюбу і одержанням свідоцтва про розірвання шлюбу окремо кожним із подружжя.

Посилання заявника про неврахування апеляційним судом перебування ОСОБА_2 з нею у фактичному шлюбі з 1997 року не підтверджує факт розірвання ОСОБА_2 попереднього шлюбу відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Крім того, обставини щодо перебування спадкодавця у фактичному шлюбі з позивачем з урахуванням змісту позовних вимог не входять до предмета доказування у цій справі.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що реєстрація розірвання шлюбу на підставі вказаного рішення не відбулась з вини відповідача, оскільки відповідно до статті 180 КпШС України (яка діяла на час ухвалення рішення про розірвання шлюбу) реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться по пред`явленні подружжям або одним з них копії судового рішення, що набрало законної сили, а також квитанції про сплату встановленої судом суми. Отже, державна реєстрація розірвання шлюбу могла бути здійснена за заявою ОСОБА_2 .

Не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції по суті вирішення справи і доводи касаційної скарги про помилковість посилань на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо посилання на норми ЦПК України, якими врегульованого порядок розгляду справ в порядку окремого провадження, оскільки підставою для скасування рішення місцевого суду у цій справі апеляційний суд правильно зазначив неповне встановлення обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук